Електронна демократія чи "гроші люблять тишу?"

В умовах електронної демократії, що утверджується, громадяни мають майже необмежений доступ до різноманітної інформації, різних інструментів та цифрових технологій, тому владні структури у будь-якій країні змушені діяти відкрито і публічно.

В Україні зараз відбувається масштабний рух просування електронної демократії. Відповідно до опитування щодо е-врядування ООН 2016 року, за один рік Україна піднялася на 45 сходинок у рейтингу е-участі[i]. Але в України є ще більший потенціал зміцнити демократію, громадянське суспільство інструментами е-демократії.

Для цього є сприятливі передумови, адже українці у значній мірі є активними користувачами Інтернету. Всеукраїнське дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) щодо користування Інтернетом дорослим населенням України, проведене у лютому 2016 року, засвідчило, що 62% дорослого населення України користуються Інтернетом; частка ж користувачів Інтернету серед людей 18-39 років в Україні сягнула 91%[ii].

Важлива функція електронної демократії полягає у максимально повному залученні громадян до участі в прийнятті державною владою рішень, зміні взаємин держави і її громадян у бік позитивного партнерства і взаємної відповідальності. Вона є справді дієвою там, де є зацікавленість з боку ключових залучених сторін: громадськості, влади, бізнесу, та медіа.

Електронна демократія базується на декількох важливих принципах: прозорість, відкритість, участь, громадська просвіта[iii]. Це передбачає, зокрема:

- розширення прав і можливостей, сприяння участі громадян у процесах прийняття рішень (е-голосування, е-петиції, е-референдуми, е-консультації), складання бюджетів, міське планування, у створенні дорадчих просторів (е-форуми, соціальні медіа) і тим самим – інтенсифікації інтерактивного політичного життя;

- зниження порогів для співпраці громадян із неурядовими організаціями, політичної мобілізації, об’єднання навколо спільного бачення (наприклад, eMaidan 2014 року);

- електронна демократія є інструментом для соціальної інтеграції, соціалізації, громадянської освіти, обміну знаннями (наприклад, міські мобільні додатки для сліпих і людей з обмеженими фізичними можливостями).

Дієвими механізмами електронної демократії є:електронне голосування; мережева комунікація громадян і колективне обговорення соціально значущих питань в режимі on-line; формування онлайн-спільнот (онлайн-ком'юніті), включаючи механізми планування та реалізації громадських ініціатив та різноманітних проектів; мережева комунікація громадян з органами влади, включаючи інструменти впливу на прийняття рішень і громадський контроль за діяльністю органів влади; громадське онлайн-управління на загальнодержавному й муніципальному рівнях.

Найбільш промовистим прикладом електронної участі в Україні є е-петиції. Цей сервіс був запроваджений у серпні 2015 року альянсом громадських організацій, зокрема Реанімаційним Пакетом Реформ через зміни до законодавства і вже через два місяці стартував на сайті Президента України[iv]. Згодом подібні сервіси відкрилися на веб-сайтах Верховної Ради України[v], Кабінету Міністрів України[vi], Київської міської ради[vii], та інших міст[viii]. Як свідчить дослідження аналітичної групи Комунікація Змін, у жовтні 2016 року громадяни висловили такий народний порядок денний (найпопулярніші теми е-петицій до центральних органів влади): контроль за владою, культурна та інформаційна політика, правопорядок і законність, економічна політика і соціальна політика[ix]. За даними загальнонаціонального опитування Центру Разумкова у листопаді 2015 року, серед населення України знають про існування е-петицій 26,3%, причому серед тих, хто знають, 65% скоріше або повністю підтримують такий сервіс[x].

Розвиток електронної демократії шляхом становлення електронного уряду передбачають використання ІКТ задля розширення доступу до інформації та надання державних послуг в інтересах громадян, ділових партнерів. Електронний уряд як один із найважливіших аспектів електронної демократії, забезпечуючи відкритість урядових ініціатив та прозорість прийняття управлінських рішень, тим самим збільшує прошарок добре інформованих активних громадян, які є природними союзниками уряду в його політиці, зокрема в подоланні корупції.

Для України важливо, що публічність засобами електронної демократії дозволяє більш ефективно боротися з бюрократизмом і корупцією в політичній сфері. Разом з тим, в Україні існують серйозні виклики на шляху розвитку механізмів електронної демократії. Першою чергою, це стосується процедур двосторонньої взаємодії громадян з органами влади, оскільки механізм звернень і запитів громадян та організацій до органів влади в електронному вигляді ще не набув масового характеру через відсутності необхідних юридичних процедур.

У контексті реформи з децентралізації нині в Україні у тестовому режимі реалізовуються експериментальні проекти, побудовані на технології блокчейн і «розумних контрактів»: платформа для проведення аукціонів і система децентралізованого голосування.

В Києві, Одесі, та Сумах задля забезпечення прозорості та рівних можливостей для учасників ринку оренди та продажу державного майна, і як наслідок, скасування корупційної складової, проводилося відкрите тестування платформи децентралізованого аукціону для приватизації і оренди держмайна e-Auction. В аукціонах міг брати участь будь-хто, хто сплатив стартовий внесок. Оплата покупки передбачалася безпосередньо криптовалютою або через банки. За задумом, вся інформація щодо проведення аукціону повинна бути повністю відкрита і доступна он-лайн, і будь-який учасник торгів міг отримати відповіді на питання або пояснення щодо документації. Така чи подібна система може бути поширена по всій країні й не лише для продажу державного майна, але для цього необхідно юридично узаконити такі аукціони і процедури їхнього проведення.

Ще один український проект з децентралізації державного управління - блокчейн-система голосування E-Vox[xi]. Це, по суті, інструмент самоорганізації людей, що передбачає перебирання на себе мережною спільнотою частини суспільних функцій, які в звичному розумінні виконує держава і корпорації. Система працює на основі «розумних контрактів» і може використовуватися як в локальних міських голосуваннях або конкурсних відборах, так і в парламентських або навіть у президентських виборах.

Впровадження ефективних ініціатив електронного уряду є позитивним кроком вперед не лише для великих держав, а й для будь-якої країни. Високий рівень корупції в Україні, неефективність системи державного управління та високий рівень недовіри до влади, підштовхнув суспільство до пошуку відповідних е-інструментів. Яскравим прикладом є система контролю державних закупівель ProZorro[xii], що ставить за мету забезпечення прозорості процесу державних закупівель, підвищення довіри бізнесу та боротьбу з корупцією, і система аналітики DoZorro[xiii], яка дає можливість виявити сумнівні закупівлі. Також у цьому плані виокремлюється офіційний державний веб-портал використання публічних коштів E-Data[xiv], на якому оприлюднюється інформація про використання публічних коштів розпорядниками та одержувачами коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, органами Пенсійного фонду, підприємствами, а також фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Ці дані використовуються журналістами та громадськими активістами для розслідування випадків завдання шкоди суспільним інтересам [xv].

Одна із найновіших ініціатив – бюджет участі (громадський бюджет), який передбачає пряму участь громадян у поданні проектів розбудови міста, голосуванні за найважливіші, допомогу у втіленні та моніторинг. Наразі бюджет участі практикують у Києві[xvi], Львові, Черкасах, Чернівцях. Фактично, це частина ширшої платформи «смарт сітіс»[xvii].

Проекти в рамках електронної демократії й електронного урядування виконують важливу консультативну функцію, органічно синтезуючи прозорість та відкритість інформації про використання публічних коштів та проведення торгів і закупівель товарів і послуг за кошти платників податків. Відкритий доступ до цієї важливої інформації в мережі Інтернет та можливість здійснювати моніторинг уваги з боку громадськості дозволяє не лише надавати онлайн консультації користувачам, ЗМІ та громадським активістам, а також робити висновок про громадянську активність, ступінь зацікавленості суспільства в електронному урядуванні й подоланні корупції. Не менш важливо, що такий формат діалогу суспільства із владою сприяє поліпшенню взаємодії між державою і громадянами, трансформує консервативну управлінську модель, що функціонує за принципом жорсткої вертикалі у бік консультативної моделі, за якої інформація починає надходити від громадян до уряду, а не урядом «спускається» до громадян. Ця модель дозволяє, оперативно, в онлайновому режимі, виявляти нестачу ресурсів на ті чи інші потреби в межах регіону, населеного пункту, місцевої громади чи галузі економіки, та вносити раціональні зміни у до принципів розподілу таких ресурсів.

Подолання цифрового розриву між державою та громадянином, готовність, навіть якщо на початку тільки з метою уникнення звинувачень у корупційності, державних інституцій перебувати під «парасолькою» громадського контролю ставить у складну ситуацію групи з «особливими» інтересами, що призвичаїлися до оборудок і нечесної конкуренції. Е-демократія у сфері фінансів, тендерних процедур тощо дозволяє уряду, опираючись на докладно інформовані в цифровій формі креативні верстви населення, налагодити партнерські відносини з громадянським суспільством, отримавши в ньому природного союзника у специфічно українському діалозі між владою і олігархами.

Відтак, Україна постала перед дилемою: або електронна демократія з притаманною їй «гучною» відкритістю інформації про поводження найнятими громадянами на роботу урядовцями з грошима платників податків, або «гроші люблять тишу» з корупцією і офшорами. Вибір – за українцями.

Cтаття написана як частина спільного проекту Центру розвитку інновацій НаУКМА та Програми EGAP щодо серії публікацій про е-демократію в Україні