Пресловутая дискреция... что же она означает?
По сути, это правомерное усмотрение органа власти, когда он на основаниизакона решает: либо скамейка будет зеленой, либо красной. При этом оба вариантабудут правильными и законными. Зачем это нужно? Ну, скажем, 50 процентов зазеленую скамейку, а другие 50 процентов - за желтую. Дабы прекратить этувакханалию, кто-то должен авторитетно заявить, какая именно скамья будетустановлена в этом месте. Конечно, это примитивизация, но она нагляднопоказывает, как наделение арбитра (органа публичного управления) подобнымифункциями способно сэкономить время и ресурс для решения определенныхзадач.
Но нет, нужно же было все извратить, вывернув наизнанку. В итоге, впрактике высших судебных инстанций укоренилось мнение, что все, что делаюторганы власти (исполнительной и местного самоуправления туда же) естьдискреция, в которую ни в коем случае нельзя вмешаться. Не будем приводитьпримеры решений ВАСУ, они многочисленны. Например, местный совет отказал впередаче земельного участка, обязать его сделать это нельзя. Все, чего можнобыло ждать от административного суда - решения "обязать орган властирассмотреть вопрос", что, разумеется, было совершенно неэффективнымсредством защиты (вопрос рассмотрели, послали еще раз).
При этом меня лично вводила в ступор позиция ВАСУ и админпалаты ВСУ,которые сами же урезали свои полномочия, запрещая себе же вмешиваться всамостоятельность органов власти, не нарушая их дискреционную идиллию. И этовсе при том, что КАС непосредственно предусматривает возможность суда обязатьорган власти осуществить определенное действие.
Однако, начиная 2015 года, лед почему-то начал трогаться.
Началось с определения ВАСУ от 17.12.2015 года по делу № К/800/31204/15,в котором суд указал, цитирую:
Вопределении ВАСУ от 04.02.2016 № К/800/44985/15, в котором он отступил от позиции ВСУ, указано:
И вот, наконец, вопределении от 05.04.2016 по делу № К/800/54442/15 ВАСУ высказался вследующем ключе:
Продовжуукраїнською.....
Отже,бачимо, що ВАСУ більше не вбачає проблем у зобов’язанні органу влади, у томучислі колегіального, прийняти конкретне рішення (в даному випадку у земельнихпитаннях).
Вважаю,що це - значний крок уперед але ще не перемога.
Справав тому, що на практиці виконати дане рішення досить важко. Так, можнарозглядати міського, селищного чи сільського голову як "начальника"місцевої ради та намагатись притягувати його до відповідальності, аж докримінальної. Можна, мабуть, у рішенні суду виписувати зобов’язання радиприйняти певне рішення шляхом зобов’язання депутатів згідно з перелікомухвалити його. Це може навіть спрацювати у невеличких радах, коли кожногодепутата можна знайти та пожурити особисто. Проте все це не гарантує виконаннясудового рішення. На пленарному засіданні рішення просто не набере достатньоїкількості голосів. Депутат може цілком законно захворіти чи просто вийти довбиральні у момент голосування.
Що є робити? Насправді - приймати рішення замість органу влади, щоухиляється від його прийняття чи відмовляє. Це знімає зайвий етап "зобов’язання"та "примушення", що іноді просто блокує позитивне вирішення питання.Такий позов зветься "перетворювальним" і, як на мене, саме вінзабезпечує ефективний захист порушених прав у розумінні Європейської конвенції,про яку згадував ВАСУ. По великому рахунку, це не суперечить й КАСУ.
Якщо вести мову безпосередньо про земельні відносини, тут є певна "обтяжуюча обставина", що заслуговує окремої оговорки. Мова про те, що все, сказане мною вище, справедливо, якщо розглядати відносини з розпорядження землями держави та територіальних громадн як суто адміністративні. Проте це питання розглянемо якось окремо, тут теж є про що сказати.
Щож, може це наступний крок, який варто зробити суддям. А поки користуємосьтим, що є. Шанси відстояти свої права все ж великі!