Як відомо, ЗаконУкраїни «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлюєстроки повернення валютної виручки (180 календарних днів), зокрема, дляімпортних операцій на умовах відстрочення поставки, а також делегує органамдержавної влади запроваджувати інші строки розрахунків.
Так, Національнийбанк України, реалізуючи «право запроваджувати на строк до шести місяців іншістроки розрахунків», численними постановами скорочував для операцій з експортута імпорту строки розрахунків до 90 календарних днів (наприклад, постанова правління НБУ № 863 від 04.12.2015 р., яка діяладо 04.03.2016 р.), а пізніше — до 120 календарних днів (наприклад, постанова правління НБУ № 410 від13.12.2016 р. в редакціях, що діяли до 25.05.2017 р.).
Проте чи«підвладні» Національному банку строки розрахунків за імпортними операціями безввезення на митну територію України? Та чи можна вважати обґрунтованимнарахування податковими органами пені за порушення строків розрахунків затакими операціями, спираючись на строки, запроваджені постановами Нацбанку? Розглянемона прикладі кейсу із сумними наслідками для підприємства.
1. Українськакомпанія купує товар у компанії-нерезидента. За умовами договору українськакомпанія розраховується на умовах передоплати, а нерезидент здійснює поставкутовару в іншій країні (наприклад, в Індії) — маємо операцію імпорту безввезення на територію України.
2. Українськакомпанія сплачує нерезиденту вартість товару і в той же день отримує товар наскладі в Індії.
3. Даліукраїнська компанія продає товар компанії із Сінгапуру з відстрочкою платежу 90календарних днів з дати поставки.
4. Сінгапурськакомпанія не розраховується вчасно з українською компанією, і останнязвертається до міжнародного арбітражного суду. Позов приймається до провадженнядо спливу 180 днів з дати оплати українською компанією за товар, отриманий вІндії.
5. Українськіподаткові органи нараховують українській компанії пеню за неповернення валютноївиручки, мотивуючи це тим, що сінгапурська компанія повинна була розрахуватисяпротягом 90 днів (з огляду на скорочений строк розрахунків, що запроваджувавсяНаціональним банком України) з дати, коли українська компанія оплатила(здійснила передоплату) товар, отриманий в Індії.
6. Українськакомпанія оскаржує нараховану податковим органом пеню до суду, проте програєсправу в судах першої та апеляційної інстанцій.
Що ж не врахувалипредставники української компанії та не застосували суди при розгляді цієїсправи?
По-перше,частиною третьою статті 2 згаданого Закону України «Про порядок здійсненнярозрахунків в іноземній валюті» передбачене чітке та конкретне правило, за якимстроки розрахунків для «імпортної операції без увезення товару на територіюУкраїни» за погодженням з Національним банком України визначає КабінетМіністрів України.
По-друге, правоНаціонального банку України змінювати строки розрахунків для імпортних операційпоширюється лише на ті строки, що «визначені частиною першою» статті 2згаданого Закону. Інакше кажучи, Національний банк не змінює самостійно строкирозрахунків за імпортними операціями без ввезення на митну територію України(ці операції згадуються не в частині першій, а в частині третій статті 2згаданого Закону).
По-третє, КабінетМіністрів України постановою № 1392 від 05.12.2007 р. визначив строкрозрахунків для таких операцій 180 календарних днів.
Тож нехайрозглянутий кейс стане своєрідним нагадуванням про тонкощі валютногозаконодавства та прикладом того, що не в кожній справі жорсткі «мейнстрімні»норми підлягають застосуванню. Та, звичайно, про те, що до захисту своїх прав необхідно залучати професіоналів.