Р озрив між багатством і бідністює індикатором справжнього рівня «патріотизму» владної еліти, «готовності»правителів захищати інтереси держави та широких верств населення.
За даними ООН , в Україні 80% населення перебуває на межі бідності , 25% вже за межею.
Р ізниця між доходами найбагатших та найбідніших – 40 -кратна .Десяток родин-кланів олігархів з партії регіонів контролюють 90% економіки.
Такими єнаслідки вкрай несправедливої системи оподаткування,розподілу доходів і суспільних благ.
Нас привчають до думки пронеобхідність “твердої руки”, «сильної влади», наведення “залізного порядку”, щомовою політики означає кримінально-олігархічну диктатуру великого капіталу.Усобленням такої диктатури є кримінальний режим Януковича.
Навіть цінності гуманізму ілібералізму, що концентруються в понятті “прав людини”, стали зброєю демагогічноїпропаганди під гаслом «Україна для людей».
Федір Достоєвський писав: “Що таке liberte ? Свобода. Яка свобода? Однакова свобода всім робити все,що завгодно, в межах закону. Коли ж можна робити все що завгодно? Коли маєшмільйон. Чи дає свобода кожному по мільйону? Ні. Людина без мільйону – це нетой, що робить все, що завгодно, а той, з яким роблять все, що завгодно”.
«Мільйон» – сума умовна... На Заході людям вистачає ікількох тисяч доларів на місяць для гідного та щасливого життя. Лише у країнахтретього світу з тоталітарними режимами народ живе у злиднях і дозволяє елітіробити з собою що завгодно.
У сучасній Україні стають все більш очевидними ознакитоталітарного режиму: відбувається монополізація влади; підсилюється боротьба зопозицією; створюється монополія на інформацію; скорочуються витрати насоціальні програми; підсилюються поліцейські функції держави при неувазі доЗбройних Сил.
Для країн третього світу характерно ходити у вічнихборжниках та гучно скиглити про власні злидні, випрошуючи кредити. Нашігоре-«реформатори», вже віддали свій народ у кредитнукабалу, аби забезпечити самим собі комфортне життя. Вони вже не можутьвідмовитися від кредитів і вимог кредиторів затягувати паски, однаксподіваються, що за їх борги розплатиться народ, і через свою недалекоглядністьнакидають зашморг на шию українській економіці.
Згортання соціальних гарантій, дискредитація ліберальнихідей «шоковою терапією» шкодить стратегічним інтересам країни, позбавляєсуспільство надії на майбутнє і волі до змін.
Владна еліта України сформувалась з кримінальних авторитетів та компартійноїноменклатури. Ця мафіозно-офшорна еліта захопивши державну власність, декларуючи при цьому гасло піклування про своїх підданих,ніколи не докладала особливих зусиль до його реалізації, ніколи не виявлялаготовності вкласти нечесно нажиті та вкрадені капітали у розвиток власноїдержави.
Владно-мафіозна еліта знаходиться фактично у стані війниз власним народом.
Народ же України у своїй більшості, поки що політичноінертний та довірливий, не піднімає голосу із законними вимогами віддати йомуналежне – чи, принаймні, поважати його інтереси при формуванні державноїполітики.
Особливо ганебну роль у відносинахвладної еліти та народу відіграють засоби масової інформації , чи то пак, масової брехні та пропаганди . Без їхпрофесійного макіяжу справжнє «обліко моралє» режимуЯнуковича давно б відкрилося народові.
З авдяки титанічнимзусиллям високооплачуваних політтехнологів прості люди на сході України досі «думають» (беру це словов лапки, бо фанатичні забобони не варто плутати з думками), ніби Янукович та Азаров– виконають свої передвиборчі обіцянки (хоча Вищий Адмінсуд дозволив невиконувати), покращать життя вже сьогодні і т.п.. Янукович у прямому ефірі зрізних апаратних нарад «захищає» народ від олігархічного та чиновницькогосвавілля? Як можна сприймати всерйоз безрезультатні «наганяї »на адресу спонсорів та призначенців Партії регіонів відвельможних керманичів тієї самої партії?
Якщо засоби масової інформаціїстають на бік владної еліти – це шлях до тоталітаризму, якщо ж вони на боцігромадянського суспільства – це шлях до розвинутої демократії.
Сьогодні за допомогою ЗМІ владнаеліта вміло маніпулює громадською думкою. З одного боку, начебто, виявляєтьсяобурення жалюгідним становищем народу, люди в телевізорі «співчувають» йому. Водночас,заяви опозиційних депутатів, незалежних громадських організацій та профспілокна захист знедолених людей тавруються образливими ярликами («дешевий популізм»,«намагання розкачати човен», тощо). Робиться все для того, щоб різними телешоу відволіктилюдей, не дати суспільству об’єднатися на захист своїх соціальних прав, демократії та європейської перспективи.
Антинародне олігархічне телебаченнядозволило собі називати «натовпом» колону демонстрантів-освітян, які вимагалипідвищити злиденну заробітну плату вчителя, чи знущатись над голодуючими чорнобильцями Донецька, після загибелі їхтовариша шахтаря-інваліда. І наш народ стерпів таке приниження...
Хто ж за цих умов може розбудити,просвітити народ, який обрав би демократичний європейський шлях, гідних керманичівдержави? Цю місію можуть виконати лише патріоти, здатні до самопожертви зарадиБатьківщини.
Тягар виходу з кризи, тягар соціальної трансформаціїсуспільства повинні взяти на себе всі свідомі громадяни.
Для розв’язання гострих соціальнихпроблем багаті мають пожертвувати частину свого прибутку на подолання бідностіта просвіту широких мас. А бідні мають усвідомити та заявити про власні права та інтереси, конкретнимиспільними діями навчитись їх захищати. Без цього неможливе гідне життя вУкраїні.