В90-ті роки ХХ століття національна ідея – це початок відродження суверенної України, це початок їїдержавотворення, але вже через п'ять-шість перших років реформ владна еліта України всі провали і негаразди в проведенні реформ звалила на національнуідею.
Не патріотично налаштована владна еліта, псевдореформатори знайшливиправдання перед народом своїмбездарним діям, розвалу економіки, зубожінню широких верств населення в тому, що «національна ідеяне спрацювала», а реформуваннясуспільства обов'язково приводить до його деградації.
Вітчизнянийринок ідей, нових технологій та інтелектуальних послуг, в цілому науково-технічного потенціалу владнаеліта віддала для наруги і на відкуп другорядниміноземним радникам-консультантам Уряду та Президента.В заготовленій для України програмі «шоковихреформ»Януковича, вмоделі поліцейської «бананової» країни - високі технології непередбачені, бо Україні ними уготовано шлях в коло слаборозвинутих держав на периферію світового господарства.
Нація це комплексне складне поняття, яке охоплює всі сторони життя з пам'яттю про минуле, ізпроблемами сьогодення і мріями про майбутнє. Всі проблеми розвитку нації відбиваються упроблемах мови. Асиміляція нації, й розчинення в ядрі іншої більш сильної націїрозпочинається саме з мовної асиміляції,і в той же час початок відродження, становлення нації теж розпочинається з відродженнязагальнодержавної мови.
Національна ідея це по суті своїйідеологія розвитку нації і держави.
Яквідомо ідеологія – це мета, мотивація й оцінка діяльності, елемент суспільної свідомості, формула поведінки,відповідальність, схема розподілу власності, влади та інформації, правила взаємодії громадян,громадянського суспільства та владної іполітичної еліти.
Таким чином, національнаідея є глобальною всеохоплюючою, і реалізується через національні інтереси увнутрішній і зовнішній політиці держави. Національна ідея – це стратегія розвитку держави, і політична програма, і економічна політика, це і єдністьдуховності і моралі на основі менталітету народу.
Головна мета національної ідеї – це постійнезростання добробуту нації, забезпеченняі збереження умов ля розвитку майбутнього покоління, на основі своєїдержавності, економічної самодостатності, культури, мови, духовності,освіченості
Особливостіі ознаки української нації, специфічні тільки для України природні ресурси і географічне положення,самодостатність нації зумовлює те, що вУкраїні може бути тільки українська модель розвитку, не європейська, не американська чи російська,а тільки українська. Звісно, що прирозбудові української моделі суспільства потрібно враховувати досвід і європейської країн, і США, і Японії, і Китаютощо.
Розглянемотепер більш детально питання про те, хто і чому ставиться неприхильно донаціональної ідеї? І взагалі яке місце і роль національної ідеї на перехідному етапі, на етапі трансформаціїсуспільства?
В розвитку цивілізаціїсформувалися дві крайнощі за ступенем втручання держави в економіку, який визначається в першу чергу формамивласності.
Цимикрайнощами є з одного боку класичний (дикий) капіталізм (вільний ринок), а з другого боку – державнийсоціалізм (централізоване плановегосподарство). Виявляється, що обом крайнощам стоїть на заваді явище нації і національноїідеї і обидві крайнощі – більшовицька і олігархічнаставляться до них неприхильно.
Вмежах геоекономіки всі країни в світі можна поділити на два полюси – розвинуті країни і країни периферіїсвітового господарства. Розвинуті країнипокращують рівень життя свого населення за рахунок підсилення експлуатації, перетворення країн периферіїсвітового господарства в сировинніпридатки та ринки збуту.
Виходячиз цього розвинуті країни зацікавлені, бо їм це вигідно, в політиці лібералізації зовнішньоекономічноїдіяльності, вільній торгівлі, в пропаганді відкритого суспільства, експансії на периферію масовоїкультури. Інтеграція ж в світовійекономіці йде на відповідних щаблях розвитку технологій і ніколи слаборозвинуті країни не можуть рівноправно інтегруватися із розвинутими. Вслаборозвинутих країнах вільного ринку, класичного капіталізму завжди «більше», ніж в розвинутих.
Длярозвинутих країн характерна явна чи не явна, але чітко окреслена національна ідея, яка однозначно реалізуєтьсячерез національні інтереси (США, Японія,Німеччина тощо).
Врозвинутих країнах вільний ринок, досконала конкуренція, це вже данина історії. В них панує модель змішаноїекономіки, свобода особистості, алепідпорядкована суспільним інтересам.
Класичнийже капіталізм, особливо його модель Адама Сміта та Чиказької школи, яку нав'язали Україніміжнародні фінансові організації черезумови співпраці з ними – це атомізація (індивідуалізація), розпорошення суспільства, витравлення з людейяк пише Тойнбі, таких їх рис яксолідарність і співчуття. Це розрив зв'язків між поколіннями – життя одним днем, сьогодні. Як стверджує Ф.Хайек «навіщоя буду кредитувати майбутнє, воно ж менене фінансує».
Очевидно,що порівняння цих ознак класичного капіталізму із тими ознаками, які несе в собі нація і національнаідея свідчить про їх неспівпадання інавіть багато в чому про протилежність.
Національна ідея по своєму змісту, по своїй сутістверджує ідеологію розвинутих країн.Отже, якщо Україна ставить завдання відступити від шляху до класичного капіталізму повернути на шляхзмішаної економіки – в коло розвинутихдержав, то їй потрібно в якості своєї ідеології, ідеї яка згуртує націю на цьому шляху вибрати тількинаціональну ідею, бо вона єдина, що ведеу простір розвинутих країн.
Якбачимо політичні партії, діячі із крайньолівими(комуністи) ікрайньоправими (партія регіонів) поглядами з однаковою затятістю (можливо різними методами і підрізними лозунгами) будуть зраджувати,паплюжити і боротися проти національної ідеї, бо саме національна ідея стоїть на перешкоді на шляху як додержавного соціалізму (комунізму), так ідо дикого олігархічного капіталізму.
Сьогоднішня влада зраджує українську національну ідею, реалізовує чужу національну ідею і чужі національні інтереси.
Очевидно,що реформи почалися під гаслами національної ідеї в частині розбудови держави, а не нації. Але зразу ж зтих пір як стратегію реформ владна елітавіддала на відкуп іноземним радникам і консультантам, вони тут же почали працювати не на українськінаціональні інтереси, а на інтереси своїх країн.
Таким чином, була зраджена українська національнаідея в частині державотворення, якерозпочинається із досягнення економічної незалежності. Щодо розвитку нації (тобто проблеми добробуту народу,його культури, майбутнього), то ним такі не розпочали займатися.
В той же час, на перехідномуетапі в суспільстві ринкові механізми саморегуляції можуть бути ефективними тільки при наявностіраціональної структури економіки, якувони самі по собі в принципі не здатні створити. Раціональну структуру економіки можнастворити тільки завдячуючи втручаннюдержави в економіку, тобто черездержавнерегулювання і отже на основі національної ідеї.
В усталеному режимі суспільства зменшується роль державного регулювання і отже, зменшується«навантаження» на національну ідею в межах внутрішньої політики. Стосовно зовнішньої політики все залежитьвід національних інтересів на даномуісторичному етапі розвитку нації.
ВИСНОВКИ
1. Національну ідею в Україні владна еліта зрадила повністю, яктільки Україна стала суверенноюдержавою. Національна ідея дійсно «не спрацювала» не тому, що вона неактуальна, несвоєчасна і несучасна, атому, що її відкинули, надавши пріоритетчужим національним інтересам на терені України. Виконавцями є всі ті, хто підтримав реформи заради реформ, реформи без мети, реформи за програмою«шокової терапії».
2. Якщо ставити за метувсе-таки привести Україну в коло розвинутих держав як рівноправного партнера, щоб досягнути високого життєвого рівняукраїнського народу, то єдиною ідеологією нових реформ нового курсу для України може бути тільки національна ідея –як основа злагоди, єднання і цілеспрямованоїдіяльності суспільства в інтересах кожного її члена і майбутніх поколінь. Національна ідея може бутиреалізована тільки самостійно, тількиукраїнськими патріотами: фахівцями, політичними лідерами і лідерами країни.
3.Національна ідея може відіграти виключно важливу роль для ідеології на перехідному періоді, на етапітрансформації суспільства до моделі розвинутих країн. В той же час вона стає на перешкоді як на шляхудо державного соціалізму, так і на шляхудо олігахічного капіталізму. Тому прибічники цих крайнощів розвитку суспільства ставляться до неї в кращому випадку неприхильно, а в гіршому відкидаютьїї повністю.