У справах про банкрутство керівники та власники відповідатимуть власними коштами
Чи звикли ми платити свої борги? Судячи із місця України в міжнародному рейтингу Doing Business – ні. Країна посіла 146-ту сходинку за показниками банкрутств, а наш коефіцієнт повернення боргу (центів за долар) складає 9.0. Для порівняння середній показник по Європі – 38.5, а лідер з повернення боргів в процесі банкрутства Норвегія має коефіцієнт майже 93.
До того ж частка непрацюючих кредитів (NPL) в Україні становить 41%. Тобто це ті кредити, по яким не виконуються умови початкової угоди. Вони тиснуть не лише на банківський сектор, але і на всю економіку, створюючи міцний бар’єр для притоку інвестицій. Не відповідати по власним зобов’язанням, на жаль, стало правилом для деяких українських підприємців та менеджерів, але довго так тривати не може.
Кодекс України з процедур банкрутства, який почав діяти восени 2019 року, підготував для боржників низку неприємних сюрпризів. Тепер за певних обставин керівник, власник чи акціонер підприємства буде відповідати своїми коштами за неплатоспроможність бізнесу.
Зокрема, йдеться про так звану солідарну відповідальність керівника за боргами боржника.
В яких випадках така відповідальність може настати?
- Якщо в разі загрози неплатоспроможності він не повідомив власнику майна та акціонерам про наявність ознак банкрутства;
- Якщо він не скликав збори вищого органу управління боржника, які б мали дати йому санкцію на ініціювання процедури банкрутства;
- Якщо в місячний строк після виникнення неплатоспроможності керівник не звернувся до господарського суду щодо початку процедури банкрутства;
- Якщо суд під час здійснення провадження встановив ці факти та видав мотивовану ухвалу щодо солідарної відповідальності.
Наразі питання порушення керівником зазначених вимог обов’язково розглядається господарським судом під час провадження у справі про банкрутство. При цьому, неважливо, хто звернувся до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство – сам керівник підприємства чи кредитори.
Тобто тепер керівники ризикують власними коштами, якщо усіх активів збанкрутілого бізнесу не вистачить для того, аби задовольнити вимоги кредиторів у справі про банкрутство.
Власники, акціонери, керівники бізнесу, що банкрутує, та інші особи, з вини яких підприємство було доведено до банкрутства, згідно нового Кодексу України з процедур банкрутства можуть бути притягнені і до субсидіарної відповідальності. Цей механізм застосовують для того, аби притягти до відповідальності тих осіб, які своїми діями спричинили доведення підприємства до банкрутства.
Ініціювати застосування субсидіарної відповідальності можна в межах ліквідаційної процедури у справі про банкрутство. Ключовою в цьому процесі є роль ліквідатора (арбітражного керуючого), який подає до суду заяву про застосування субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства.
Арбітражний керуючий ще на стадії розпорядження майном зобов’язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану боржника та виявляти ознаки доведення до банкрутства. Також, арбітражний керуючий на стадії ліквідації складає аналіз фінансового стану банкрута.
Якщо керівник не надає відповідну документацію і у арбітражного керуючого немає можливості провести фінансовий аналіз, то це є підставою для притягнення керівника до відповідальності.
Отже, шукаючи ресурси для погашення боргів підприємства, ліквідатор досліджує причини банкрутства підприємства та виявляє осіб, які винні в цьому. І якщо виявлених ресурсів не вистачає, ліквідатор змушений просити суд стягнути кошти з осіб, дії яких спричинили доведення підприємства до банкрутства.
Тобто сценарій, коли підприємство штучно вводять в процедуру банкрутства, а потім «умивають руки», залишаючи його «порожнім» для задоволення вимог кредиторів, тепер повторити буде складніше.
Власне, субсидіарна відповідальність не така вже й новація. Така норма містилася в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (частина 5 ст. 41). Наразі він втратив чинність після початку дії Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає норму про субсидіарну відповідальність (частині 2 ст. 61). В судовій практиці норма про субсидіарну відповідальність застосовувалась з 2018 року, щодо цього є низка постанов Верховного суду.
Зокрема, субсидіарна відповідальність має такі особливості:
- Не пов’язана з притягненням особи до кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства. Тобто особу зобов’яжуть нести відповідальність за зобов’язаннями підприємства навіть якщо щодо неї немає вироку по кримінальній справі.
- Її ініціюють вже після того, як ліквідатор реалізував об’єкти ліквідаційної маси та переконався, що цих коштів недостатньо для погашення заборгованості.
- Суд повинен встановити, що саме дії чи бездіяльність керівника, власника, акціонерів, чи інших осіб, призвели до банкрутства. Для цього суд від ліквідатора має отримати вагомі докази, зокрема, висновки аудиту та експертиз.
- Діє презумпція винуватості особи, яка притягається до субсидіарної відповідальності. Вона повинна довести відсутність своєї вини.
- Відповідальність можуть нести навіть ті люди, які формально не мають відношення до компанії, але здійснюють суттєвий вплив на її роботу.
Найважливіше в процедурі притягнення до субсидіарної відповідальності – це виявити ознаки доведення до банкрутства. Тобто, коли приховується майно підприємства, не подається фінансова і податкова звітність, не зменшується статутний капітал у випадку зменшення його активів, з рахунків виводяться кошти.
Є надія, що застосування практик солідарної і субсидіарної відповідальності стимулюватиме ТОП-менеджерів та власників бізнесу більш відповідально ставитися до своїх обов’язків, а хвиля штучних (фіктивних) банкрутств, яка свого часу накрила країну, поступово вщухне. І ми, нарешті, станемо на шлях цивілізованого підприємництва, де сторони виконують взаємні домовленості, обслуговують свої борги, думають не лише про прибутки, але й про власну репутацію та примноження національного багатства країни.
