В Україні для того, щоб укласти угоду на біржі, покупець повинен відкласти всю суму коштів, за які він планує купувати актив, а продавець – відкласти необхідний актив. З одного боку, це зменшує ризики для сторін, а з іншого – суттєво зменшує кількість можливих угод і таким чином стримує розвиток ринку.
Натомість в розвинених країнах для укладення угоди потрібно зарезервувати лише частину її вартості, а самі розрахунки відбуваються через два дні. Це дозволяє торговцям протягом цього часу укладати більше угод. Таким чином, у світі у середньому обсяг торгів цінними паперами перевищує в чотири рази загальну капіталізацію цінних паперів. Хоча такий режим торгів є ризиковим, адже протягом цих двох можуть відбутися суттєві зміни на ринку, він сприяє ліквідності ринку і формуванню ринкової ціни. Саме для такого режиму торгів і була створена післяторговельна (post-trade або посттрейд) інфраструктура.
Світова практика посттрейд-інфраструктури
Посттрейд-інфраструктура складається з центрального контрагента та центрального депозитарія. Ці установи забезпечують належне виконання угод, укладених на регульованих ринках (біржах чи подібних торговельних майданчиках і платформах).
Центральний контрагент (ЦК, англ. – Central Counterparty, ССP) виступає продавцем для кожного покупця і покупцем для кожного продавця та гарантує розрахунки. Таким чином, не важливо, з ким саме ви уклали угоду, адже для вас як торговця іншою стороною завжди буде ЦК. Окрім цього, ЦК здійснює й іншу необхідну для розрахунків функцію, зокрема кліринг, включаючи неттінг, та управління ризиками.
Кліринг – це процес супроводу угоди до фінального розрахунку. Зокрема, кліринг включає 1) підтвердження, що угода дійсно укладена; 2) встановлення сторін угоди; 3) підготовку документації та сповіщення розрахункової системи і учасників правочину, що розрахунки відбулись; 4) облік угод.
Неттінг – це процес взаємозаліку однорідних вимог. Розглянемо цей процес на прикладі торговця цінними паперами. Об 11:00 він купує на біржі акцію підприємства (угода №1), а об 11:30 ціна акції зросла і торговець її продав (угода №2). Замість того, щоб розраховувати дві угоди, легше зробити взаємозалік, за результатами якого торговець має нуль цінних паперів і позитивний фінансовий результат у грошах. А тепер уявіть, що таких транзакцій не дві, а 20 тисяч (що за світовими мірками – не багато) на день! Неттінг суттєво спрощує визначення та облік остаточних прав і зобов’язань учасників торгів.
Центральний контрагент управляє ризиками шляхом відслідковування ринкової ціни на активи та забезпечення виконання зобов’язань. Зокрема, для участі в торгах у торговця має бути певна сума на рахунку, з якого ЦК може стягувати гарантійне забезпечення (так званий початковий депозит). Розмір такого забезпечення залежить від активу, а саме -- наскільки часто та як змінюється ціна на нього (його волатильність) плюс різні надбавки щодо ризиковості. Якщо ринкова ситуація змінюється, то центральний контрагент може стягувати додаткове забезпечення з учасника для того, щоб гарантувати виконання умов укладеного правочину. Окрім цього, ЦК має право від’єднувати від системи клірингу недоброчесного учасника ринку у разі невиконання зобов’язань (дефолту). В умовах глобалізації світових ринків таке від’єднання одразу стає сигналом для решти розвинених країн, що допускати такого учасника торгів – ризиковано, а подекуди – заборонено.
Центральний депозитарій (ЦД, англ. – Central Securities Depository, CSD) – другий важливий інфраструктурний елемент. Він веде облік цінних паперів та переказує цінні папери з рахунку на рахунок. У результаті, це підвищує прозоре та ефективне опрацювання корпоративних дій (наприклад, питання прав на дивіденди). Після укладання правочинів саме ЦД проводить розрахунки, паралельно переказуючи цінні папери з рахунку продавця на рахунок покупця та даючи інструкції банку (традиційно ним є центральний банк країни) про переказ грошових коштів від покупця продавцю.
Чому важливим є створення центрального контрагента в Україні
За суттю ринки капіталу повинні бути гнучкими та ліквідними. Це неможливо без прийняття на себе певних ризиків. Натомість в Україні практикується так звана безризикова торгівля. Угоди з купівлі-продажу цінних паперів укладаються за наявності активів в обох сторін угоди, а розрахунки проводяться в день укладення угоди.
Однією з причин цього є відсутність в Україні центрального контрагента, який би відповідав європейським стандартам та забезпечував належне виконання угод без необхідності резервування всієї суми для укладення угоди.
Розвиток ринків та запровадження нових фінансових інструментів повинні пришвидшити розвиток інфраструктури, у тому числі зробити неминучим створення повноцінного центрального контрагента. Особливо це стане актуальним при активізації торгів деривативами. Адже між укладенням деривативного контракту і його виконанням може пройти декілька місяців, а це потребує додаткових заходів безпеки задля мінімізації ризиків учасників торгів.
Що потрібно для розвитку посттрейд-інфраструктури ринків капіталу та організованих товарних ринків України
Завдяки зусиллям регуляторів, а саме НЦКПФР, НКРЕКП та НБУ, учасників ринку та міжнародних організацій, у парламенті готується до другого читання законопроєкт № 2284. Цей законопроєкт запроваджує визначення та регулювання деривативних контрактів, організованих ринків та центрального контрагента відповідно до європейського законодавства.
Наявність чітко окреслених функцій ЦК у законі дозволить змінити безризикову логіку торгівлі, забезпечуючи необхідні заходи управління ризиками. Перевагою також є те, що функції ЦК не змінюються залежно від активу – це означає, що ЦК можна використовувати як на ринках капіталу, так і на товарному ринку.
Прийняття законопроєкту №2284 – це тільки початок шляху з перебудови інфраструктури, попереду ще:
- узгодження підзаконних актів;
- розробка специфікацій деривативних контрактів;
- консолідація послуг посттрейду та, ймовірно, створення нових ринкових установ: регульованих ринків (бірж), торговельних майданчиків, центрального контрагента та об’єднання обох депозитаріїв;
- IT-рішення для організації безперебійної і надійної роботи елементів інфраструктури.
Але найголовніше – це проактивна позиція учасників ринків капіталу та товарних ринків, їхнє розуміння переваг організованої торгівлі та необхідності належного функціонування посттрейд-інфраструктури.
Нові фінансові інструменти на ринках капіталу без своєчасного розвитку відповідної інфраструктури можуть зашкодити торгівлі. Адже тоді розрахунки за деривативними контрактами не будуть гарантованими, з’явиться можливість шахрайства та ринкових маніпуляцій, і в результаті учасники наражатимуться на додаткові ризики.
Тому варто прийняти законопроєкт №2284, щоб спільно із проактивними учасниками ринків капіталу та товарних ринків і регуляторами продовжити розвивати ринкову інфраструктуру.
* Погляди та думки автора, висловлені в цій статті, необов’язково співпадають або відображають погляди або думки Уряду США та USAID.