Запобіжні заходи у господарському процесі як дзеркало українського за

     Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» № 850-IV  від 22 травня 2003 року (надалі – «Закон №850-IV» або «Закон») ГПК України був доповнений розділом «Запобіжні заходи». Цей Закон набув чинності 25 червня 2003 року («Урядовий кур'єр», 25.06.2003, № 115).

     Згідно ст. 43-3 ГПК України в редакції Закону № 850-IV  до заяви про вжиття запобіжних заходів додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених законом порядку і розмірі. Але на момент прийняття Закону Декретом КМУ «Про державне  мито» розмір державного мита за подання заяви про вжиття запобіжних заходів не був передбачений. Відсутність доказів сплати державного мита є підставою для залишення вказаної заяви без руху та наступного її повернення заявнику (ст. 43-5 ГПК України).

    Таким чином, для реалізації Закону № 850-IV необхідно було внесення відповідних змін до Декрету КМУ «Про державне мито».

     За звичайною практикою, згідно прикінцевих положень Закону № 850-IV  Кабінету Міністрів України протягом 6 місяців було доручено забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації вказаного Закону…

     10 червня 2004 року президія Вищого господарського суду України зазначила, що оскільки Декретом КМУ "Про державне мито" не передбачено розміру ставок державного мита із заяв про вжиття запобіжних заходів, то  до внесення відповідних змін до названого Декрету у господарського суду немає правових підстав для винесення ухвали про залишення такої заяви без руху у зв'язку з тим, що її не оплачено державним митом ( п. 11 рекомендації президії Вищого господарського суду України № 04-5/1107 від 10.06.2004 р.).  

      Минуло більш, як 7 роківз дати прийняття Закону…  Зміни до Декрету КМУ «Про державне мито», що стосуються встановлення розміру державного мита за подання заяви про вжиття запобіжних заходів, так і не були внесені.

        Як наслідок, маємо ситуацію, коли господарський суд може одне і те ж саме питання вирішити по-різному:

1) залишити заяву про вжиття запобіжних заходів без руху у зв'язку з тим, що її не оплачено державним митом (ст. 43-5 ГПК України);

2) прийняти заяву про вжиття запобіжних заходів без доказів сплати державного мита, оскільки його розмір не передбачений законодавством, що підтверджено президією Вищого господарського суду України;

3) прийняти заяву про вжиття запобіжних заходів з доказами сплати державного мита за подання позовної заяви.

        Вказана ситуація правової невизначеності, на мій погляд, є однією із умов для корупції.    

         Риторичне питання: кому це вигідно?