У господарської діяльності суб’єкта господарювання бувають випадки, коли у договорі не встановлюється строк (термін) виконання зобов’язання. Як правило такі випадки відстежуються у договорах, коли один договір укладається на тривалий період, а в межах договору здійснюється постачання товарів (робіт, послуг). Наприклад, у договорі постачання, вказується, що перелік товарів, ціна товарів визначається у товаросупровідних документах.  Як наслідок, договір постачання десь зберігається на підприємстві, або взагалі відсутній. А перелік товарів та їх ціна вказуються у видатковій накладній, якої додатково надається функція підтвердження факту приймання-передачі товару, коли підписується представниками сторін. Про узгодження між сторонами строку виконання зобов’язань в деяких випадках не контролюють або забувають.

Виникають обставини, коли сторони узгодили порядок здійснення розрахунків, однак не встановили строк їх здіснення стороною. В даній правовій ситуації (невизначення у договорі строку виконання зобов’язання) слід керуватись приписами ч.2 ст.530 ЦК України яка встановлює, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, кредитор має право вимагати виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із змісту договору або актів цивільного законодавства.

Питання, чи є будь-який лист кредитора до боржника з пропозицією виконати зобов’язання, вимогою, в розумінні ч.2 ст. 530 УК України, не врегульоване. Тому, доцільно при надісланні листа боржнику вказувати, що це саме вимога. Крім того, доцільно мати докази пред’явлення вимоги боржнику, а саме опис вкладення у цінний лист та повідомлення про вручення поштової кореспонденції або відмітку про отримання на копії вимоги за підписом боржника або його представника. Як приклад, відповідно до постанови Одеського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2011 року, у справі № 5016/73/2011(6/4), надані позивачем і наявні у матеріалах справи в якості доказів копії рахунку, а також листів, на думку колегія суддів, не можуть бути визнані належними доказами пред’явлення позивачем вищевказаної вимоги та виставлення рахунку, оскільки з них не можна достовірно і безумовно встановити чи направлялись ці документи відповідачу і чи отримувались вони ним.

Водночас наявний в матеріалах справи лист позивача з доказами направлення його та рахунку відповідачу на думку колегії суддів є належним і достатнім доказом пред’явлення позивачем до відповідача вимоги про виконання зобов’язання в порядку ст.530 ЦК України.

Для визначення моменту настання строку виникнення у відповідача зобов’язання по оплаті до дати відправлення вимоги слід додати встановлений вказаною статтею семиденних строк, а також три дні (строк доставки поштових відправлень згідно Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року №1149. В результаті цих розрахунків колегія суддів дійшла висновку, що строк виконання відповідачем по оплаті заборгованості  настав саме у зв'язку із врученням боржнику вимоги в порядку ч.2 ст.530 ЦК України, а до листів (претензій), що були складені раніше суд віднісся критично.

Згідно з ч. 2 ст. 530 «Строк (термін) виконання зобов'язання» Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, у випадку якщо у договорі не вказаний строк (термін) виконання обов’язку, а боржник не виконує своїх обов’язків, перед тим як звертатися за захистом своїх прав до суду, доцільно надіслати від кредитора до боржника листа, в якому зазначити, що це саме вимога в порядку ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

 

Використані джерела:

 1) Цивільний кодекс України

 2) Цивільний процесуальний кодекс України

 3) Господарський процесуальний кодекс України

 4) Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22 лютого 2011 року у справі № 5016/73/2011(6/4) 

 5) Постанова Одеського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2011 року,у справі № 5016/73/2011(6/4)