Конституційний Суд як політичний бутік, або Патрональна політика в Україні

“Конституційний Суд перетворився в політичний бутік, де можна замовити будь-яке рішення”. Такими словами у вересні 2010 р. перший Президент України Леонід Кравчук охарактеризував стан конституційної юстиції в Україні, незадовго до того, як КСУ 30 вересня того ж року своїм рішенням щодо Закону № 2222-IV дав можливість Віктору Януковичу в неправомірний спосіб узурпувати політичну владу у державі. 

Минуло вже 10 років з того часу, а нічого особливо і не змінилося: політичний тиск на суддів, гіпертрофовані форми популізму та правового нігілізму в діяльності вищих органів державної влади, корумпованість та професійна некомпетентність основних суб’єктів політичних відносин, і в сумі ㅡ повільна агонія всього конституційного ладу в Україні.  

І тут справа навіть не просто в політично заангажованих рішеннях КСУ, чи в тому, що часто навіть юридично коректні висновки КСУ є наскільки погано та непрофесійно обґрунтованими, через що вони сприймаються суспільством як неправосудні. Проблема в тому, що в Україні і далі відсутній достатній та необхідний механізм стримувань і противаг між різних органами державної влади, а сам КСУ так і не став тим незалежним арбітром, який мав би забезпечувати верховенство та правову охорону Конституції України. 

Такий стан речей якраз показує нам, в чому особливість нашої політичної системи. Зокрема, американський політолог Генрі Гейл (Henry E. Hale) у своїй монографії «Patronal Politics: Eurasian Regime Dynamics in Comparative Perspective» («Патрональна політика: Порівняльний аналіз динаміки євразійських режимів») говорить, що політичні режими на пострадянському просторі є досить специфічними, оскільки гласні і офіційні процеси народовладдя (вибори, референдуми, діяльність парламенту, президента, уряду і т.д.) тут не є відображенням справжньої політичної реальності, а реальне прийняття державних рішень відбувається через негласні процеси боротьби та консенсусу між впливовими олігархічними групами.

Генрі Гейл назвав такі режими «патроналістичними» (patronalistic), і описав їх неначе конкуренцію ефемерних кланових пірамід, до складу яких входять найбагатші підприємці, на чолі з патроном, в межах яких відбуваються неформальні відносини перерозподілу влади та багатств, а корупційні потоки при цьому там є одночасно централізованими та децентралізованими. Влада патрона випливає не стільки з його офіційної посади в державі, скільки з підтримки інших олігархів, які своєю чергою спираються на менші піраміди на чолі з «меншими олігархами» і т.д. Ефективність, стійкість та довговічність таких структур заснована знову-таки не на формальній інституційній ієрархії, а на дружбі, родинних зв’язках, знайомствах, спільному бізнесі, взаємних компроматах і т.д. 

В одних державах таких пірамід багато, і це створює ілюзію вибору та демократії (як у нас), а в інших вона одна-єдина, через що держава візуально виглядає авторитарною. При цьому ця система державного ладу чудово показує підсвідомі бажання та світогляд широких верств населення.

Такий стан речей вигідний як тим, хто зараз перебуває на вершинах цих негласних пірамід в Україні, так і нашому північному сусіду, який презирливо називає нас failed state. Адже, кремлівська олігархія як найбагатша і наймогутніша на пострадянському просторі однозначно бажає забезпечувати власну стабільність та виживання за допомогою таких слабких і корумпованих режимів, прямо чи опосередковано залежних від неї. Тому логічно, чому Росія так болісно реагує на будь-які спроби зміни політичних режимів у сусідніх державах, і чому вона за будь-яку ціну не бажає того, щоб усі її сусіди стали ефективними демократіями.

Звісно, вся це вищеописана модель є наукової концепцією, яка не може передати всіх нюансів того, що відбувається навколо. Її основна ціль – це надати загальне розуміння того, що відбувається на пострадянському просторі, перш за все, для західного читача. 

А що тоді український читач? Чи бажає він змін у політичній системі України, чи фактична патрональна політика йому до вподоби?

--- 

Цей текст є ремейком “Поста #24. «Політичний бутік, в якому можна замовити будь-яке рішення», або Задзеркалля нашої політичної реальності”, опублікованого 23.06.2019 р. в telegram-каналі та facebook-сторінці “Конституційні парадокси”.