Розлучення — не кінець батьківства. Але що робити, коли один із батьків «зникає з радарів», а другий змушений займатися вихованням дитини самостійно? Чи можна зобов’язати мати або батька в примусовому порядку брати участь у вихованні своєї дитини? 

Що каже Закон?

Так, у статті 157 Сімейного Кодексу України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

А якщо згоди немає? 

Якщо домовитися «на словах» не вдалося, закон пропонує застосувати наступні юридичні інструменти:

  1. Договір між батьками. За ст. 157 СК, батьки можуть укласти письмовий нотаріально посвідчений договір про те, як саме здійснюватимуть батьківські права. Це може бути графік побачень, участь у навчанні, відпочинку, рішення щодо медичних питань тощо.

  2. Звернення до органу опіки та піклування. Якщо домовленість неможлива — можна звернутися до органу опіки. І, як свідчить норма закону, це може зробити будь-хто з батьків — не лише той, хто проживає окремо. Мати або батько, з ким дитина проживає, цілком може ініціювати визначення участі іншого в житті дитини.

    Відключити

  3. Звернення з позовом до суду. Якщо орган опіки не може врегулювати ситуацію — наступна інстанція це суд, який визначає способи участі у вихованні дитини.

Цікавим є те, що зустрічі в певних випадках мають проводитись в присутності другого з батьків, з ким дитина проживає та має більш стійкий зв'язок.

Так, Верховний Суд сформулював позицію (Постанова ВС від 23.06.2020 року у справі №754/9026/16-ц) в якій зазначив, що якщо між дитиною та батьком немає психологічного зв’язку й дитина з огляду на її вік і тривале проживання з матір’ю повноцінно не сприймає його як батька, зустрічі батька з дитиною доцільно розпочати проводити у присутності матері.

Проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між позивачем та дитиною відсутній сталий психологічний зв’язок та дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір’ю, повноцінно не сприймає позивача як батька. Для налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив’язаності дочки до батька.

Розмежування понять: «спосіб участі» та «усунення перешкод»

Стаття 159 Сімейного кодексу України передбачає, що один із батьків, який проживає окремо, має право на участь у вихованні дитини, а інший не має чинити цьому перешкод. У разі спору суд визначає способи участі — форми та порядок, у яких один із батьків буде реалізовувати своє право.

Відключити

Позов про усунення перешкод — це вже реакція на протиправну поведінку іншого з батьків, який перешкоджає спілкуванню з дитиною. Такий позов спрямований на заборону певної поведінки, наприклад: не дозволяти бачитися, змінювати місце проживання дитини без згоди тощо.

Важливо підкреслити: закон не вимагає наявності перешкод як умови для визначення способу участі у вихованні. Якщо між батьками немає конфлікту, але є непорозуміння або відсутність чіткого механізму, батько чи мати цілком правомірно можуть звернутися до суду з позовом про визначення способів участі — навіть без конфлікту.

Цей підхід був також підтриманий і об’єднаною палатою КЦС ВС у контексті участі інших родичів — бабусі чи дідуся. Саме тому розмежування конструкцій — ключ до правильного розуміння предмета позову і захисту прав.

Ключовий критерій — системність участі

Закон не лише передбачає право на участь у вихованні, але і наголошує на необхідності регулярності та передбачуваності такої участі. Саме тому системність способів участі — основна вимога, яка прямо не зафіксована як окреме поняття у законі, але випливає з його змісту.

Відключити

Частина друга статті 159 СК зазначає, що суд може встановити такі форми участі:

  • періодичне чи систематичне спілкування;

  • спільне проведення відпусток або канікул;

  • участь у святкових чи інших подіях;

  • відвідування дитиною місця проживання іншого з батьків;

  • визначення місця, часу і тривалості спілкування.

Як бачимо, вся конструкція спрямована на побудову графіку спілкування, який стане орієнтиром для обох сторін.

При визначенні такого графіка суди враховують комплекс чинників, зокрема:

  • ставлення кожного з батьків до виконання своїх обов’язків;

  • прихильність дитини до кожного з батьків;

  • вік дитини (для прикладу, дитина 3–4 років потребує іншого ритму спілкування, ніж підліток 12–13 років);

  • стан здоров’я дитини;

  • наявність конфліктів або психологічного тиску.

Таким чином, участь у вихованні — це не разове відвідування дитини на свято, а системна і прогнозована присутність у житті дитини, оформлена у вигляді чіткого механізму, що враховує не лише бажання батьків, а насамперед інтереси дитини.

Судове рішення в таких справах — це не вирок чи компроміс, а інструмент забезпечення балансу між правом дитини на обох батьків та її безпекою, стабільністю й добробутом.