Осіннє загострення у ворогів чесного ринку
Сучасна заклопотаність суспільства вірусами та хворобами, що як правило, починають загострюватись в осінньо-зимовий період, за аналогією наштовхує на думку про існування якогось невідомого вірусу, яким хворіють супротивники обов’язкового застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі РРО).
Паралелі очевидні:, саме восени щороку ми спостерігаємо появу чергових законопроектів, які пропонують скасувати чи обмежити застосування РРО. І саме на цей час припадає активність недобросовісного бізнесу, який вимагає того самого. Цієї осені загострення спровокував законопроєкт нардепки Ніни Петрівни Южаніної.
Фактично цим законопроектом пропонують знищити єдині дієві ліки, які дають можливість українському споживачеві сподіватись на те, що їх права не будуть поховані. Надію навіть не самі ліки, а навіть шанс, що вони з’являться у споживача.
Чому шанс? Тому, що, незважаючи на внесені у минулому році зміни до ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового Кодексу, вони так і не запрацювали. Минулого року Президент та Уряд вирішили надати недобросовісному бізнесу чергову відстрочку. Результати нерішучих та недостатньо професійних дій влади (не тільки по цьому питанню) ми змогли побачити щойно, по завершенні місцевих виборів.
Не буду торкатись питання, чому РРО важливі для держави, економіки, фіскальних органів чи митниці (це тема для окремих статей), а приділю увагу кільком простим питанням, чому це важливо для споживачів та добропорядного у першу чергу, малого бізнесу.
Пряма норма, ч.11 ст.8 ЗУ «Про захист прав споживачів» прямо визначає: «Вимоги споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документу».
Дехто звичайно, може зауважити, що у вказаній статті ЗУ «Про захист прав споживачів» фіскальний чек є обов’язковим лише для окремих груп товарів.
Так, але, по-перше, ця норма у зв’язку з відстрочкою санкцій за порушення, подекуди не виконується навіть при продажі тих товарів, де ця норма обов’язкова (наприклад при продажу складної побутової техніки). По-друге, можливість видачі по окремим групам товарів не фіскальних, а товарних чеків часто призводить до відсутності можливості ідентифікувати продавця. Адже часто в таких «документах» написано «продавець Сергій, пральна машина Іndesit, 7000 грн., гарантія 30 днів», та підпис невідомо кого, а то і без підпису. З такого документу незрозуміло, «Де? Хто? Коли? Що?» вам продав.
За сайти інтернет-магазинів я взагалі промовчу: численні дослідження щодо наявності обов’язкової про продавця інформації та обов’язковості видачі фіскальних чеків свідчать, що з кожним роком ситуація лише погіршується.
Це ключове питання, порушень споживчих прав в Україні. Весь період української незалежності законодавство, декларує обов’язковість видачі документів встановленого зразка. Але, чи багато хто пам’ятає чеки у 90-ті роки? Чи може хтось стверджувати, що за відсутності у продавця касового апарату, він Вам обов’язково (без Вашої вимоги) від руки випише товарний чек, і не такий папірець, з наведеного вище прикладу, а дійсно товарний чек встановленого зразка з усією необхідною інформацією та з всіма підписами та печатками?
Але ж це норма закону? Так, але якщо за її недодержання непередбачено відповідальності та немає чіткого механізму відслідкувати обов’язковість її виконання, то вона не буде діяти.
І це не абстрактне твердження, це доведено українськими реаліями споживчого ринку, з якими зустрічався кожен з нас впродовж всього періоду незалежності України.
Реєстратор розрахункових операцій - це єдина можливість (за сучасного розвитку суспільства), що гарантує споживачу отримання розрахункового документа встановленого зразка з повною інформацією необхідною для захисту його прав.
На жаль, дехто з економістів забруднює своє ім’я підтримкою ініціатив, що сприяють діяльності недобросовісного бізнесу, нищать права споживачів та чесну конкуренцію. Ось що думає вельми поважний макроекономіст, якого цитує DSnews у статті «Три шага назад, один — вперед. Что за налоговые "послабления" придумали "слуги" для ФОПов»: «Введення РРО для того, щоб захистити права споживача, якому буде вручатися чек - невиправдано: людина може сама себе захистити, вибираючи, де купувати товар - в магазині з касовим апаратом або без нього».
Також цей економіст негативно оцінює недостатню рішучість у послабленнях касової дисципліни автора законопроекту №2645-д Данила Гетьманцева, який планує дозволити неризиковим категоріям підприємців не використовувати РРО, вважаючи, що це розколе бізнес і тому нібито важливо вимагати тотальної відмови від обов’язковості застосування РРО.
Відповідаючи на подібні коментарі, що підривають довіру до фаховості такого відомого економіста, розпочну зі споживачів.
Перш за все, ст. 42 Конституції України визначає, що саме «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт». Отже, права споживачів та гарантія якості та безпеки продукції, це обов’язок держави.
Хочеться акцентувати увагу на слові «гарантія», а не декларація! Адже саме використання РРО гарантує, що споживач отримає документ, що дозволить йому реалізовувати його право на якість і безпеку, а всі інші механізми такої гарантії не дають!
Отже, не можна припускати вірогідність ситуацій, коли можливість порушення прав споживачів на ринку та реалізація неякісної та небезпечної продукції відається на розсуд споживача. Тобто, немає бути в правовій державі ситуації, коли як каже вищевказаний економіст, споживач повинен сам себе захищати, вибираючи, що і де він купує і чи отримує він хоч якийсь документ для захисту своїх прав. Це абсурд, адже права споживача на ринку та якість і безпека продукції має бути захищена державою апріорі.
У главі 20 Угоди про асоціацію України з ЄС, визначено зобов’язання досягнення нашою державою сумісності систем захисту прав споживачів з ЄС. Отже ми будуємо сумісну з ЄС систему, де використання РРО навіть дрібними підприємцями давно є нормою. Крім того, в ст..3 ЗУ «Про захист прав споживачів», чітко визначається пріоритет міжнародних договорів, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України над національним законодавством.
Для актів міжнародного та європейського права є аксіомою, що «споживач - це найменш професійна та поінформована, а також найбільш слабка сторона на ринку, яка потребує особливих умов захисту». Отже, ми маємо наслідувати ці норми у власному законодавстві. Говорити, про те, що споживач має заздалегідь знати та передбачати всі правові наслідки своїх покупок, в тих чи інших сферах споживчого ринку при тих чи інших умовах торгівлі і нести весь тягар свого захисту самостійно - щонайменше неетично.
Можливо, це було би доречно, якби на законодавчому рівні, всі магазини без РРО зобов’язали на вивісці, та на кожному місці в торговому залі, на цінниках писати, що купуючи в цьому магазині ви не захищені, що тут реалізується небезпечна та неякісна продукція, що ви просто викидаєте свої гроші та ніколи їх не захистите. Те саме, мало б стосуватись деяких інтернет-майданчиків. Але ж обов’язковість такої норми, теж, мабуть, не задовольнить критиків РРО, викликавши черговий напад осіннього загострення.
І останнє, на чому хочеться зупинитись, стосується розколювання бізнесу в Україні, про, що було згадано вищевказаним економістом. Можливо, для нього це буде новиною (що дивно для людини, яка називається економістом), але суб’єкти господарювання в ринковій економіці давно розколоті на два табори - це добросовісний та недобросовісний бізнес.
Усі акти міжнародного та європейського законодавства в сфері економіки спрямовуються на викорінення недобросовісних комерційних практик, які знижують свої витрати та збільшують прибутки через нехтування правами споживачів, а також якістю та безпечністю продукції.
Через недобросовісний бізнес руйнується ринкова економіка, адже саме його діяльність є причиною, фіаско (провалів) ринку, що призводять до світових економічних криз та уповільнює економічний розвиток через підрив довіри споживачів до ринку. Саме він утворює «інституційну пастку» коли прийняття логічних рішень (наприклад, підвищення якості продукції та обслуговування) більше не виглядають логічними, адже вони ведуть до додаткових витрат.
Можливість використовувати чи не використовувати РРО - це також про витрати. Той хто, не використовує, не несе витрат, отримує можливість продавати контрабанду та фальсифікат, не несе гарантійної та післягарантійної відповідальності перед споживачем, а отже отримує додаткові прибутки та конкурентні переваги. А репутаційні ризики, про які люблять говорити деякі економісти, нівелюється як хаосом та відсутністю достовірної інформації на українському ринку, так і можливістю ребрендінгу (зміна вивіски).
Недобросовісний бізнес - це великі гроші від яких добре лише власне цьому бізнесу, а не споживачам, державі, економіці, добросовісному бізнесу.
Джерело недобросовісного бізнесу - це не маленькі підприємці, яким важко найняти навіть бухгалтера, це великі монополії та крупний кримінал, який домагається конкурентних переваг через антиринковий зговір, контрабанду, фальсифікат, підтримку корупції. Коли кажуть, що фіскалізація - це дії проти малого бізнесу, це відверта брехня. Ніколи дрібний підприємець, не зрівняється в «тіньових» схемах з великим криміналом. Просто кримінал, що має в сучасних умовах надприбутки, примушує маленький бізнес, слідувати в своєму» форваторі. Дрібний підприємець і рад би працювати за правилами, але за сучасної ситуації, коли одним можна, а іншим ні - це знищить його. Від фіскалізації маленький бізнес ще і буде мати невеличку перевагу, адже до певного обсягу обороту він зможе лишатись на спрощеній системі оподаткування. Отже, ніяких бухгалтерів, доки він не підросте, йому не буде потреби наймати.
Руйнування, цих схем завдяки використанню РРО поставить усіх суб’єктів господарювання в рівні ринкові умови, тому питання якості та безпеки продукції, якості обслуговування та споживачів вийдуть на перше місце, сприяючи зростанню конкурентоспроможності вітчизняної економіки.
