Зняття арешту з нерухомості, накладеного у виконавчому провадженні
До нашого Адвокатського бюро нещодавно звернувся клієнт (фізична особа) за правовою допомогою щодо зняття арешту з нерухомості, накладеного у виконавчому провадженні.
Зокрема, у 2008 році на нерухоме майно клієнта був накладений арешт державною виконавчою службою. При цьому, заборгованість, на підставі якої накладено арешт, була погашена боржником поза межами виконавчого провадження. Тобто, за домовленістю між стягувачем і боржником грошові кошти безпосередньо перераховані на банківський рахунок стягувача (в якості погашення заборгованості). Але водночас державному виконавцю не були подані документи про погашення боргу та не сплачено виконавчий збір.
Також вирішення справи ускладнювалось тим, що матеріали даного виконавчого провадження були знищені, - оскільки з моменту відкриття виконавчого провадження і накладення арешту минуло більше 14 років.
Отже, в зв’язку з наведеними обставинами, - у клієнта виникла необхідність у юридичному супроводі справи щодо зняття арешту з його нерухомості.
Нами було детально проаналізовано норми чинного законодавство та відповідну судову практику, - з метою пошуку оптимального варіанту вирішення справи. Окремо взято в опрацювання висновки Верховного Суду у справах щодо зняття арештів з майна боржників.
Судова практика щодо зняття арештів з нерухомого майна.
У даному разі виявилась корисною для застосування судова практика у справі №2/0301/806/11 (постанова від 13.07.2022, справа №2/0301/806/11, провадження №61-3814св33). У вказаній справі Верховний Суд надав висновки щодо підстав для зняття арешту з майна боржника, накладеного у ході виконавчого провадження у випадку добровільного погашення боргу поза межами виконавчого провадження.
При цьому, під час розгляду судами наведеної справи одночасно мали місце наступні факти:
• на майно боржника у виконавчих провадженнях державним виконавцем було накладено арешт;
• виконавчі провадження були завершені шляхом повернення виконавчих документів стягувачу (підстави повернення: 1) Постановою від 10.04.2014 р. виконавець повернув виконавчий документ стягувачу на підставі п.3 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким виконавчий документ, на підставі якого відкрито провадження, за яким виконання не здійснювалось або здійснювалось частково, повертається стягувачу у разі якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника. 2) Постановою від 04.10.2016 р. виконавець повернув виконавчий документ стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито провадження, за яким виконання не здійснювалось або здійснювалось частково, повертається стягувачу у разі якщо боржник або його майно, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
• матеріали виконавчих проваджень знищено відповідно до актів знищення виконавчих проваджень;
• відбувся факт повного погашення кредитної заборгованості поза межами виконавчого провадження (грошові кошти сплачені боржником після відкриття виконавчого провадження безпосередньо кредитору);
• державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.
Цікавий факт! При розгляді даної справи суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили протилежні судові рішення (за позовом про визнання незаконною бездіяльністю виконавця та зобов`язання зняти арешт з майна).
Зокрема, ухвалою суду першої інстанції у задоволенні скарги боржника відмовлено. Ухвалу суду мотивовано тим, що виконавчі провадження завершені шляхом повернення виконавчого документа стягувачу, тому були відсутні передбачені ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для зняття арешту.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції було скасовано, скаргу боржника задоволено. Визнано бездіяльність посадової особи ДВС, що полягає у незнятті арешту з майна боржника, накладеного у виконавчих провадженнях, зобов`язано посадову особу ДВС зняти арешт із усього майна боржника.
Апеляційний суд вважав за доцільне зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного суду, ДВС просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на те, що за виконавчими провадженнями були відсутні підстави для зняття арешту, передбачені ст.50 Закону України «Про виконавче провадження». Також ДВС зазначив, що по згаданих виконавчих провадженнях не сплачено виконавчий збір, про що свідчить інформація зі спецрозділу.
За результатом розгляду касаційної скарги Верховний суд касаційну скаргу ДВС залишив без задоволення, а Постанову суду апеляційної інстанції, - без змін.
Тим самим, Верховний Суд визнав правомірним можливість зняття арешту з майна боржника, накладеного у ході виконавчого провадження, у випадку добровільного погашення боргу поза межами виконавчого провадження, при умові сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням.
Важливий факт! Позиція Верховного Суду базується у тому числі на нормах Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, Верховний Суд акцентував увагу у даній справі на наступному:
• аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні;
• наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном;
• Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом;
• Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.
Однак, у даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно боржника у виконавчих провадженнях, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.
• посилання ДВС у касаційній скарзі на несплату боржником виконавчого збору по вказаних виконавчих провадженнях не є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, оскільки таких аргументів у судах попередніх інстанцій ДВС не наводила і відповідних доказів не надавала, такі докази ДВС приєднала до касаційної скарги, однак на стадії касаційного провадження Верховний Суд не має повноважень приймати нові докази. Крім того, у матеріалах справи відсутні дані, що з метою стягнення виконавчого збору державний виконавець виносив постанову, відкривав виконавче провадження і задля виконання цього виконавчого документа накладав арешт на майно боржника.
Отже, за результатами опрацювання матеріалів справи, норм чинного законодавства та практики Верховного Суду, - ми запропонували клієнту такі можливі алгоритми подальших дій:
1) подання до державної виконавчої служби письмового звернення:
- з повідомленням про повне погашення основної заборгованості поза межами виконавчого провадження (та доданням всіх підтверджуючих документів),
- з питанням про необхідність сплати виконавчого збору, інших витрат виконавчого провадження.
2) оплата непогашеного виконавчого збору, інших витрат виконавчого провадження та направлення заяви до органу державної виконавчої служби про зняття арешту в зв'язку з повним погашенням боргу (з доданням документів, що підтверджують оплати).
3) у випадку, якщо всі борги погашено (як за основним зобов'язанням, так і за всіма іншими витратами виконавчого провадження), а державна виконавча служба відмовила у знятті арешту, - звернення до суду загальної юрисдикції зі скаргою в порядку ст. 447 ЦПК України на бездіяльність відповідної посадової особи ДВС та вимогою зняти арешт з нерухомого майна.
автори: Андрій Лотиш - адвокат, Керуючий Адвокатським бюро «Андрія Лотиша»
Володимир Андрійченко - адвокат Адвокатського бюро «Андрія Лотиша»
