Зе-депутати цементують диктат Левіафана в галузі приватних розслідувань
Хочеш стати приватним детективом — маєш пред'явити довідку про свої розумові здібності.
Саме цього вимагає законопроект від зе-депутатів Миколи Галушка і В'ячеслава Медяника (№ 1228-1 від 20.09.2019).
“Стаття 41. Вимоги до приватного детектива — кандидата.
1. Особа може звернутися за ліцензією, якщо:
п. 9.) володіє розумової здатністю виконувати дії, спрямовані на виконання умов договорів про надання детективних [послуг], ... підтверджений медичною довідкою”.
Але цього недостатньо: керівник райвідділу поліції (п. 8 ст. 41) за місцем проживання кандидата на свій розсуд може ще “потягнути кота за хвіст” - дати чи не дати пінкертону ліцензію.
Це лише пара зауважень до “зеленого” законопроекту, який у вже звичному “турборежимі” може бути незабаром прийнятий. У цілому цей недолугий документ цементує диктат МВС, навантажуючи детектива купою паперової роботи, дуже далекої від реального захисту законних прав та інтересів громадян.
Так, є інший проект закону, № 1228 (ініціатор А. Кожем’якін). Документ набагато кращий, але він теж “футболить” до Управління ліцензування МВС України.
Багато років спостерігаючи за роботою цього підрозділу МВС в галузі охоронної діяльності, можу впевнено заявити: ліцензування фахівців з Богомольца не захищає споживачів послуг від того сурогату, якій їм пропонується під виглядом охоронних послуг.
Впевнений, що доступ на ринок приватних безопасників — охоронників та детективів — має здійснюватись за іншим алгоритмом. Приклад — британський орган під назвою Security Industry Authority. SIA вже майже 20 років успішно регулює індустрію приватної безпеки, будучи незалежним органом з власним бюджетом в структурі того ж міністерства внутрішніх справ.
Також заслуговує на вивчення досвід саморегулювання на певних споріднених ринках. Але цього не робиться. Чому? Чому справа з провадженням приватних детективів в Україні просувається геть паскудно?!
Відповідь на поверхні - тому що детективи отримують право збирати, фіксувати та досліджувати відомості у цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві. А правоохоронцям, які за довгі роки звикли витворяти з громадянами “што хачу!”, дуже не хочеться допускати сторонніх у свій городець.
Чинні українські закони більш ретельно захищають обвинувачених, ніж потерпілих. Чи не пора виправляти ситуацію і почати забезпечувати суди належними, допустимими і достовірними доказами в інтересах законослухняних людей за допомогою приватних детективів?