Батареї, акумулятори та електроніка: що змінять нові проекти законів?

Народні депутати зареєструвати два надважливих закони, що врегульовують відходи електричного та електронного обладнання та відходи батарей та акумуляторів. Ці ініціативи доповнюють проект Рамкового закону «Про управління відходами» №2207-1 і є ще одним кроком до європейської системи управління відходами. Як працюватиме нове законодавство?

Наболіле питання

Проекти законів №2352 «Про батареї і акумулятори» та №2350 «Про відходи електричного та електронного обладнання» є частиною секторального законодавства, яке має бути впроваджено разом із Рамковим законом «Про управління відходами».

Проблема неврегульованості відходів електричного та електронного обладнання, а також використаних батарей та акумуляторів підіймалася в Україні багато років поспіль. Реальний рух справ почався в 2016 року, коли разом із вимогами Угоди про асоціацію щодо необхідності приведення природоохоронного законодавства відповідності європейському, Україна отримала технічну підтримку для розробки якісного та системного законодавства. 

 Тексти, які наразі зареєстровані народними депутатами України мають довгу історію, до якої долучилися експерти проекту Twinning, МБО «ЕПЛ», ініціативи «Батарейки, здавайтеся!», Команди підтримки реформ при Мінприроди (Мінекоенерго), працівники міністерств. Саме завдяки широкій участі різних стейкхолдерів ці законопроекти є найбільш збалансованими і ми маємо розуміння чому вони запрацюють.

 Розширена відповідальність виробника

 Обидва законопроекти тримаються на двох стовпах європейського екологічного права: принципі «забруднювач платить» та механізмі розширеної відповідальності виробника (РВВ).

РВВ є інструментом, який вимагає від виробника подбати про долю продукції після того як їхній продукт був куплений, вживаний споживачем та став йому непотрібний – тобто – перетворився на відхід. Це організаційне та фінансове джерело належного збору та рециклінгу відходів. 

 Умови для створення РВВ закладені у Рамковому законі, у №2352 та №2350 – прописано в деталях як мають працювати колективні або індивідуальні РВВ. Саме ця частина законів вимагає найбільшої уваги як з боку громадськості, так і з боку бізнесу, адже від належної роботи РВВ залежатиме наскільки швидко Україна убезпечить воду, ґрунти та повітря від небезпечних сполук, на які багаті як і ВЕЕО, так і батареї з акумуляторами.

 Серед ключових обов’язків організацій РВВ – збирання та приймання відповідних відходів від кінцевих споживачів, підготовка до повторного використання і оброблення, виконання мінімальних цільових показників (збирання та відновлення), зменшення рівня небезпечних речовин у продукції та належне маркування. Окрім цього, вони ж мають організовувати інформаційні кампанії щодо необхідності роздільного збору таких відходів, вчасно та прозоро звітувати.

 Чи маємо спроможність для втілення цих законів?

 Чи готове суспільство та бізнес до такої реформи? Це питання я часто чую від скептиків, які сумніваються щодо того, що якщо в місті важко отримати один бак нормально відсортованого сміття, то чи здатні ми побудувати цілу національну систему для окремих потоків відходів? 

 Головна відповідь – у нас немає альтернативи, інакше – ми вбиваємо себе, своїх дітей та довкілля на додачу. 

Другий аргумент – якщо створені належні правові механізми, проводиться системна просвітницька діяльність та забезпечена система покарання за порушення – закони працюватимуть, і вже за 10 років наша система управління відходами мало чим відрізнятиметься від європейської.