Спортивно-політичні аберації голів МОК та ФІФА

Заява Томаса Баха, голови МОК, на G-20 проти усунення російських спортсменів через військову агресію від світового спорту - не просто занепокоює, вона фруструє. 

Обгрунтовуючи свою позицію Бах зазначив, що «якщо спорт у такий спосіб стане ще одним інструментом для досягнення політичних цілей,міжнародний спорт розпадеться.»

Бодай що б не казав колишній чемпіон в контексті варварської російської агресії, але не ось цю дичину про політичні «інструменти». Так-так , давайте називати речі власним ім’ям. Такою ж дичиною є й заклик Джанні Інфантино з ФІФА про перемир’я на час проведення чемпіонату світу з футболу, що – о, дивний збіг обставин – співпав з необхідністю поновити підсмалені фронтові ресурси російському агресорові.  

Хоча аргументація Баха, за формою і формулою не є новелізацією для очільників спорту його ґатунку, але обставини, за яких послідовник де Кубертена, вистрибнув на політичну сцену замість звичної йому фехтувальної доріжки, є новими. Вони трагічні. Така активність голови МОК на тлі ігнорування очевидних викликів світові, на який напинають геноцид, майже шокує. Тим не менш, Бах дієво намагається спрямувати свідомістьприхильників до некритичного сприйняття спорту як лінійного суспільного феномену, що вмиканням кнопки може призвести до події, що на цій кнопці викарбувана. Спрямовує, оминаючи всю глибину комунікаційної пастки. Скажете, а чи не так було й раніше зі спортивними чиновниками? Всі оці кубертенівскькі мантри «о, спорт, ти – мир» etc (ще до них повернімося нижче), чи вони не відволікали своїм ідеалістичним мотлохом від справжньої роботи над помилками у далеко неідеальному світі, де не всі стрибають за два метри заввишки, а деякі ще й використовують для цього жердини. Так, було. Але сьогодні це межує з пособництвом агресорові.В кримінальному контексті, звісно. І звісно ж, автоматично підтягується версія, що бува може дійсно фехтування (яким займався спортсмен Т.Бах)  має приховані когнітивні ризики, з пролонгованою дією в часі? Але чур-чур. Ось, лише на жаль, мало сумнівів, що орденоносець російської дружби народів Інфантино, справді взявся до відпрацювання запису з орденської книжки, отриманої з рук вбивці – Путіна. 

І звичайно, перше, що одразу ж хотілося б сказати у відповідь рапіристу з Німеччини: Томасе, усунення російських спортсменів від участі у міжнародних змаганнях не переслідує «політичні цілі», як ти зазначаєш. Ціллю є припинення геноциду. Так, Томасе, геноциду. Недопуск спортсменів це інструмент припинення геноциду через спорт. У світі, який просякнутий пропагандою. А перемир’я на час проведення чемпіонату світу «для створення якихось коридорів», як ти кажеш, Джанні, - це інструмент для потакання агресорові, і створити допоможе лише коридор для нової агресивної атаки. Джанні, агов! 

Загалом, хлопці, як ви собі уявляєте це ганебне спортивне дійство з участю безвинних російських чемпіонів - поки російські ракети вбивають людей в Україні, російські спортсмени будуть налагоджувати мирні відносини з іноземними колегами? Наприклад, так як сьогодні, на фоні наймасованішого ракетного удару по мирних цілях в Україні, в той час, коли потерпілі від  спортивно-політичних аберацій чиновники взялися за відбудову миру.  Або ж (за логікою Інфантино) – для надання можливості російським вбивцям зосередити зусилля на фронті, люб’язно оголосимо перемир’я на час чемпіонату світу з футболу? Тоді, коли він дивним чином співпав з гострою необхідністю росіянам або тікати з поля бою, або залишитися там назавжди, ну, або ж рятівне перемир’я від Інфантино.  

Ось, ви обидва дуже добре розумієтеся на питаннях регулювання спортивних відносин. Давно читали Олімпійську хартію? Ніби навесні щось вже самі забороняли? Так що змінилося? Тож, може не треба ховатися за обкладинку Олімпійської хартії, й зазирнути до її змісту? Чи може ви думаєте, що в Росії спорт перестав бути привласненим державою інструментом пропаганди проти миру? Та за геноцид. Ні, не перестав, навпаки – росіяни чіпляються за бодай що, аби не потерпіти крах на всіх воєнних та суспільних фронтах. Російський спорт сьогодні неможна відділити від російської держави. Це проти ваших правил, до речі, олімпійсько-хартійних, на які ви спритно посилаєтеся в суї «якихось» воєн та за неабиякий мир для російського спорту. 

Тепер власне, до Кубертена, тобто аспект історичний.  На тлі щирого ставлення панаКубертена до путіна того часу (Гітлера) батман фехтувальника Баха проти здорового глузду не виглядає порушенням спортивних правил - гносеологія олімпізму розкривається, як бачимо, лише сьогодні, і якнайширше та якнайкраще.

Томасе, Джанні, вам треба зрозуміти загальний комунікаційний концепт злочинної російської держави. В якому перемога російського спортсмена є перемогою добра над злом, а зло представлене тими, хто знаходиться на прицілі російських окупаційних військ. І вся ця дегенеративна нарізка є неподільною.

Недопуск будь-яких вихідців з держави, що розпочала геноцидну війну, до цивілізації є не інструментом політики, а є убезпеченням цивілізації від рознесення зарази геноциду. Головне - це убезпечує від маніпулювання свідомістю, від штучно створених наративів, що напинаються на голови необачливих рапіристів, як Бах, що погано тримають дистанцію, з кожним підступним батманом російської брудної пропаганди.