Попри вузьке значення терміну «колабораціонізм», який відносно нещодавно сприйнятий вітчизняним кримінальним законодавством, він має дещо ширший зміст – це будь-які форми сприяння агресору та/або наслідування чи копіювання його досвіду та практик (в економіці, культурі, політиці, утисках ЗМІ, нехтуванням думкою громадянського суспільства, приниження та зневажання традицій народу, суспільних інституцій, побудові правової системи, девальвації всього і вся, тощо – саме те, що спостерігаємо у діях окремих представників чинного політичного режиму). І ці форми виходять далеко за стандартне сприйняття цього поняття суспільством. Яким може бути таке сприяння за умов наявності статті щодо державної зради? Чи сьогодні не можна розглядати таку форму сприяння ворогу як прийняття нормативно-правових актів 1) всупереч інтересів суспільства та держави, 2) які матимуть не абстрактно прогнозований, я безпосередній деструктивний вплив на економіку (що прямо відповідає інтересам держави-агресора-рф), 3) які є рецепцією ідей та пропаганди юридичного буття держави-агресора (за принципом: задеклароване одне, в дійсності – інше) та наносять шкоду правовій системі України – дискредитують затверджені в Конституції України євроінтеграційні устремління та сприяють реалізації ідей «права руського міра» щодо створення єдиного правового простору тощо. Чому «правова система України» не може бути самостійним об’єктом злочину? Звісно, розумію, і для цього роблю зауваження щодо допустимості дослідження та використання російських джерел з метою розкриття обраної теми із цитуванням джерел мовою оригіналу з науковою метою.

Не так давно юридичну спільноту було одарено так званою «Концепцією оновлення Цивільного кодексу України». «Концепція» стала об’єктом усебічного дослідження: відзначалися її беззмістовність, беззв`язковий набір тез-побажань, гасел, які або не пов’язані між собою єдиним стрижнем, або суперечать одне одному, і є важко реалізуємими з позицій юридичної техніки та сумнівно можливими до імплементації в правову систему з огляду на правові традиції, що склалися впродовж останніх 20 років. Центральним положенням «Концепції» було відзначено безумовне скасування Господарського кодексу України як «джерела всіх бід» (правда, невідомо чиїх бід, і аж ніяк не підприємців – О.Ю.) та «передумови рекодифікації цивільного законодавства. І тут варто замислитися: а звідки оце все взялося? Де корені цього «процесу»? Нащо це просувається так настійливо саме зараз? Тема скасування Господарського кодексу мусолиться майже не з початку набуття ним чинності в 2004 р., і з певними часовими проміжками з настанням більш-менш вдалої політичної кон’юнктури «вспливає» за підтримки певних сил (майже в одному й тому же складі) з підозрілою періодичністю. Наукові пошуки кореня призвели до несподіваних результатів. Несподіваними ці результати є частково, адже ще раніше окремими науковцями робилися заяви про певний навмисний ухил розвитку правової системи України (ще наприкінці 90-х років проєкт Цивільного кодексу України обґрунтовано характеризувався як «руська матрьошка» тощо) до системи північного сусіда, як виявилося, це вкладалося в його загальну стратегію утримання України в орбіті впливу шляхом інтеграції груп впливу у законотворчі (та пов’язані з цим процесом наукові, або псевдонаукові – усілякі центри комерційного права тощо) структури. І ці групи вдалося інтегрувати так, що їх не зачепили ні події Революції Гідності, ні люстрація, ні запит суспільства на «геть від москви». А контрреволюція весни 2019 р. надала нових сил таким групам впливу, які вдало мімікрували під нову політичну реальність (окремі, навіть, вдягли вишиванки, псевдовійськову форму, торочать через підконтрольні ЗМІ «патріотичні» гасла тощо).

То що ж це за першоджерела так званої «Концепції оновлення Цивільного кодексу України»? Першою є «робота» (тут і далі – мовою оригіналу) «Кодификация российского частного права» (2008 р., дата дивно співпадає з першою масованою атакою на Господарський кодекс – О.Ю.) під редакцією Д.А. Медвєдєва (зіц-президент рф, військовий злочинець, власник будиночка з качечками, поціновувач спиртних напоїв – О.Ю.). Вже назва відносить нас до досить «штучної» проблеми в українському праві – дихотомічного поділу права на «приватне» та «публічне», якою вітчизняна псевдоцивілістика виправдовує власні устремління (звісно, на шкоду правовій системі України: надмірна рекодифікація цивільного законодавства, декодифікація господарського законодавства тощо). До цієї думки призводить аналіз назв низки робіт, які мають пропагандистське забарвлення, виступів у підконтрольних ЗМІ, створення усіляких кишенькових "центрів", АНТИгромадських організацій тощо (за прикладом «Издательского центра частного права им. С.С. Алексеева») тощо. До речі, в ЄС такої проблеми не існує і ніхто з науковців не шукає «межі» між публічним та приватним правом так прискіпливо, як у нас (ну, мабуть, окрім німців). Аналіз авторів вищезазначеного «джерела» дозволяє виокремити окремі персоналії: В.В. Вітрянський, Л.Ю. Михеєва, Є.А. Суханов, В.Ф. Яковлев та ін. – тобто найбільш одіозні та представлені високими посадами в рф цивілісти. Звідси – в «авторитетності» видання з урахуванням персоналії «редактора» сумніватися не варто. Отже, 1) в роботі «редактора» «Новый Гражданский кодекс российской федерации: вопросы кодификации» відмічається «важливість того, що в Розділі VI з`явилась ціла глава, в якій містяться загальні норми міжнародного приватного права». Дійсно, до 2-го читання «вітчизняний» ЦК України містив саме такий розділ. Здравий глузд завадив реалізації цього положення шляхом прийняття окремого Закону України від 23.06.2005 № 2709-IV «Про міжнародне приватне право», однак як бачимо у «вітчизняній» «Концепції» - його положення «терміново необхідно» втиснути в гіпертрофованому вигляді в «новий» ЦК України за прикладом «старшого брата». Звісно, в «Концепції» пропонується виправити «невдачу» цивілістів щодо прийняття як окремого акту Сімейного кодексу України.

Продовжимо. Так само возвеличуються досягнення у «кодифікації» (загарбанні – О.Ю.; ну до якого абсурду власного розуму можна дійти, якщо вважати, наприклад, промислову власність інститутом цивільного права?) норм права інтелектуальної власності (маємо думати, це нас очікує?), адже прямо зазначається про те, що це – «отрасль гражданского законодательства», і звалено все в кучу: ноу-хау, право на фірмове найменування тощо. Більш того, далі: «По своему значению оно (прийняття ЦК рф – О.Ю.) сопоставимо с принятием Конституции». Це є коренем нісенітниці, яка нав’язується суспільству засобами пропаганди в Україні, – тези про «економічну конституцію» (див. далі) в особі ЦК України тощо. Далі. «Гражданский кодекс вобрал в себя лучшие традиции российского дореволюционного законодательства и пропитан духом российской цивилистики». Це після трьохсотлітньої окупації України так званою «російською імперією» нам потрібно там щось запозичувати? Далі – більше. «В россии нет, да и не было серьезных предпосылок для дуализма частного права, выделения предпринимательского (хозяйственного) или коммерческого права как самостоятельных отраслей права, основанных на отдельных кодифицированных актах». Тут взагалі відразу вгадуються знайомі «наративи», які просуваються з моменту кодифікації господарського законодавства всупереч європейській (та і світовій) традиції, прямо вгадуються положення (і прагнення) так званої «Концепції оновлення Цивільного кодексу України» законопроєктів від 19.12.2019 реєстр. № 2635 та від 09.09.2021 реєстр. № 6013. Також пропонується «помнить все время о важности задачи сохранить единообразие нашего Кодекса с гражданскими кодексами большинства стран СНГ», для чого й було збережено вплив на вітчизняних творців Цивільного кодексу (пригадаймо театр абсурду на «офіційних заходах» СНД щодо наявності прапору України; на сайті цієї «організації» в шапці до сих пір наявний прапор нашої держави. Тут слід підтримати шлях на денонсацію всіх без винятку угод в рамках цієї «організації» насадження руського міра – О.Ю.).

Далі. Пригадаємо лише численні спроби дискредитації правової системи України, роздуми про «зовнішнє управління» України з 2014 р. (знайомі нотки впливу ще одного колаборанта, агента впливу на правову систему України, військового злочинця, який був обміняний на наших Героїв та знаходиться на території росії однозначно не втрачаючи певного впливу завдяки тривалому перебуванню членом НАПрН України; НАПрН України лише зараз, у травні 2023 р. перейнялося позбавленням його відповідного статусу, в більшій мірі пристосовуючись під суспільні настрої та сучасні реалії; прийнятність останньої тези буде перевірена після повного оновлення керівних органів Академії) та ін. Ці роботи видавалися та пропагувалися (нав’язувалися) суспільству як «єдино правильні, безальтернативні», як напрям «розвитку» (а насправді – деградації, продовження колоніальної залежності – О.Ю.).

Відключити

В статті В.Ф. Яковлєва «Гражданский кодекс российской федерации: развитие общих положений гражданского права» (теж саме видання) вже у 6-му абзаці знаходимо улюблену мантру про «ЦК як економічну конституцію» – чи не стрижневе гасло «вітчизняної цивілістики». Звісно, воно з’явилося «на горизонті» далеко не в 2008 р. Також ми бачимо й реалізацію найбільш бажаного положення про включення до ЦК норм про підприємництво (добре, що у «вітчизняному» ЦК не вдалося реалізувати цю проросійську мантру). Крім того, спеціалістам та науковцям, сферою інтересів яких є державні (зараз – публічні) закупівлі та замовлення, слід готуватися й до положення про те, що «ці відносини мають регулюватися тільки цивільним законодавством». І ще цитата, яка поки що недооцінена вітчизняними компіляторами «права руського міра» – «в нормах гражданского права воплощены основополагающие идеи построения и регулирования экономических отношений». Звісно це так, і одночасно не так. Цивільне законодавство врегульовує (або повинне врегульовувати) відносини щодо задоволення особистих потреб людини – споживання, обмін, не систематичні операції купівлі-продажу тощо. Це, звісно, невеличка (але важлива) за своєю суттю частина економічних відносин. Це «першоджерело» оновлення цивільного законодавства України містить і такі фрази, як «современное гражданское право, представленное Гражданским кодексом россии 1994-2006 гг. и другими, принятыми в его развитие законами, в целом пригодно для выполнения исторической задачи формирования гражданского общества с развитыми демократическими институтами и товарно-денежной экономикой, обеспечивающими достойную жизнь граждан, их права и свободы». Що саме сьогодні побудовано на росії кожен може переконатися власноруч, нас тягнуть красивими гаслами туди ж? Цікавим «пасажем» є також теза про «інші приватноправові кодекси» – Сімейний, Трудовий. Очікуємо рецепцію цієї тези в найближчому майбутньому? Цікава ідея включити в ЦК норми трудового права, при тому, що першоджерелом трудових відносин є організаційно-господарські відносини, які складаються з приводу започаткування господарської діяльності (включаючи найм трудової сили) та управління всіма процесами виробництва (розширення його – найм додаткової трудової сили, скорочення – вивільнення трудової сили тощо; закони економіки як і закони фізики не обманути «цивілістичними мантрами»).

Можна сказати, що і цієї однієї «концепції» досить, щоб зрозуміти суть поставленого питання та довести висунуту гіпотезу про просування «права руського міра» з відповідною його адаптацією певним колом осіб в Україні. Однак, звернемо увагу лише на ще одне положення «Концепции развития гражданского законодательства российской федерации» (вже 2009 р.), а саме – на вступну статтю А.Л. Маковського. «К настоящему времени назрела необходимость внесения в ГК двух принципиальных изменений системного характера. В круг отношений, регулируемых гражданским законодательством и определяющих его предмет (ст. 2 ГК), следует включить корпоративные отношения» (сторінка 25). І що бачимо? Бачимо це положення (крім положення про скасування Господарського кодексу) в Законопроєкті № 2635 (який намертво завис, на щастя).

Проєкт завис? Не біда. Агенти впливу права руського міра пішли іншим шляхом. 27.07.2022 була прийнята нова редакція Закону України «Про акціонерні товариства» (набув чинності з 01.01.2023), яка, крім іншого, містила положення щодо скасування (як завжди) ст. 82, 85 та 167 Господарського кодексу, а ст. 80 було викладено в «декларативному» стилі, та ще й з прив’язкою до Цивільного кодексу: порядок створення, функціонування та припинення господарських товариств регулюється ЦК України та законом. Нонсенс та штучне розширення предмету ЦК (знов). І це не все. На одному з засідань провідного по законопроєкту Комітету Верховної Ради дехто з депутатів (дотичні до процесу знають хто і за чиєю вказівкою) в істеричній формі потребував повернути в ЦК статті щодо акціонерних товариств, які пропонувалося (і це правильно) взагалі прибрати з ЦК. Натомість отримали такий «нормативний вінегрет». Крім того, таким же чином було «втиснуто» в ЦК відверту нісенітницю у вигляді ст. 96-1 «Права учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) юридичних осіб (корпоративні права)», зміст якою перегукується із положенням Законопроєкту № 2635, і є яскравим прикладом реалізації концепцій та напрацювань «права руського міра» (див. вище).

В цілому слід констатувати, що авторами законопроєктів №№ 2635 та 6013, «Концепції» та, зрозуміло, нових «книг» начебто «оновленого» Цивільного кодексу неУкраїни «завєти військового злочинця Медвєдєва» і Компанії виконали! І це тільки лише поверхневий аналіз - «вижимка» (збірка) всього того, що намагаються реалізувати в Україні за прикладом того, що було реалізовано в рф. Якщо продовжити пошуки, то можна здійснити ще не одне «відкриття» спорідненостей, запозичення тощо.

Дійсно, Цивільний кодекс України зразка 2003 р. є реплікою, або досить невдалим (і добре, що невдалим – О.Ю.) перекладом українською мовою нарізаних смужок тексту (за влучним виразом проф. З. Ромовської) з тогочасної (на початку гіпертрофізації його змісту зі створенням купи книг та «втисненням» всього чого тільки завгодно – як зараз то саме намагаються просунути в Україні не зважаючи на предмет регулювання «вітчизняного» ЦК – О.Ю.) редакції Цивільного кодексу рф та Модельного цивільного кодексу для країн СНД (при тому, що Україна ніколи не була членом СНД) – таких собі модифікованих, але схожих за цільовим призначенням «Основ цивільного законодавства СРСР і союзних республік» різних років видання (діяли на території України під час радянської окупації починаючи з 1961 по 1991 рр.). Цільове призначення – утримання в рамках чи «орбіті» неоімперської правової системи. Така близькість слугувала обґрунтуванням інтеграційного вектору до 2014 р., а після Революції Гідності стала доповненням до гасел «руського міру» - одна мова, одна віра і т.д., плюс «одна правова система» із «єдиним і могучим ЦК».

Відключити

До речі, скопійовано вітчизняними ідеологами «рекодифікації» (ну а насправді – рецепції неоімперської цивілістики – О.Ю.) і різноетапне прийняття «нового» ЦК (саме як на росії: 1ша книга – 1994 р., 2га – 1995, 3тя – 2001 і т.д.). Згадаємо пропагандистські матеріали щодо «необхідності оновлення ЦК України» у найкоротші строки, які вже тривають більше 3х років з моменту декларування та з незрозумілих причин (при наявності повноцінного адмінресурсу) поки що нереалізовані (може, погано нарізані з російського ЦК смужки перекладаються українською?). Хоча деякі рухи організаційно-підготовчого характеру для прийняття «нового» ЦК вже здійснені, щоб процес пройшов контрольовано і без зайвих свідків, ну і звісно – без участі громадянського суспільства (тут мається на увазі Закон України «Про внесення зміни до частини другої статті 4 Цивільного кодексу України щодо удосконалення процедури внесення змін до цього Кодексу» та цікава за змістом Постанова Верховної Ради України про його прийняття). На підставі поверхневого аналізу першоджерел «Концепції» можна спрогнозувати (з великою вірогідністю змоделювати) й зміст того, що буде називатися «проєктом оновленого Цивільного кодексу України» (та чи України?).

Дійсно, сьогодні гостро постає питання «літературної гігієни» у наукових дослідженнях та законотворчій діяльності (недопущення нарізання смужками та перекладання українською актів держави-агресора). Але як же «стрункі ряди цивілістики» без улюблених посилань на «корифеїв» імперського, радянсько-злочинного та неоімперського (сучасного) цивільного права? Права кріпацтва, пригнічення, тотального контролю та казуїстичної зарегульованості? Права доносів, адмінресурсу – жаги влади для зведення рахунків? І не треба суспільству розповідати про «свободи» фізичної особи (не людини і громадянина!), які привносить Цивільний кодекс. Досить лише ознайомитися не з книжними опусами, а з дійсністю, що коїться в державі, яку нам нав’язують за взірець.

Експертним середовищем цілком обґрунтовано зроблено висновок про те, що Законопроєкт № 6013 здатен нанести суттєву шкоду правовій системі, значно знизити ефективність формування та реалізації державної економічної політики, нанести шкоду та дискредитувати інтеграційний вибір  України до ЄС (Картка законопроєкту про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об’єднань у перехідний період. Офіційний вебпортал парламенту України. Законопроекти. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/27618), відстояний громадянським суспільством на Майдані та на фронті війни з російською федерацією, яка прагне в т.ч. військовим шляхом повернути України в орбіту свого впливу не тільки в сфері політики, економіки, територіально, а і насильницьким шляхом досягнення спорідненості правових систем, що виступатиме засобом примусу суспільства до підкорення та додатковим гаслом «інтеграції». І тут «з середини» просуваються ідеї, спрямовані на підрив економічної системи (тобто обороноздатності держави), нанесення системного ураження демократичному устрою та завдання якомога більшої шкоди державності шляхом викривлення правової дійсності. Так звана «Концепція» є нічим іншим, ніж «зводом» найбільш спірних та одіозних сентенцій (з перекладом українською) відповідника, який просувався та був реалізований в державі-агресорі (рф). Ось такий маємо «законотворчий колабораціонізм» за умов відкритої збройної агресії того, чиї ідеї в нас намагаються прищепити як банан до ялинки (або кращий є вислів: вивести гібрид «коня та трепетної лані»).

Все ж, хотілося б дійсно знайти ті інструменти протидії викривлення правової дійсності із корисливою метою (замовлення спонсорів та/або кураторів, реалізації власних амбіцій, зведення рахунків, або відверте сприяння ворогу – колабораціонізм), коли на чорне кажуть біле й навпаки, коли народжуються химери про «цивільне право ЄС» (термін «цивільне право ЄС» є банальним пристосуванством під, нажаль, задекларовані, а не реалізовані в повній мірі тренди розвитку правової системи України), використання в дискусіях (в т.ч. в соцмережах та контрольованих ЗМІ) прийомів перекручування фактів, перекладів, і загалом – нехтування принципами академічної доброчесності. Нажаль, чим далі, тим більше ми втрачаємо з горизонтів усвідомлення сутності ст. 68 Конституції України про недопустимість посягання на права і свободи, честь і гідність інших людей. То й ладно, коли йде мова про одну людину (хоча й вона – найвища цінність – ст. 3 Конституції України), а коли йде мова про посягання на права і свободи, честь і гідність громадянського суспільства? За традицією раз на 10 років це завершується перезавантаженням політичного режиму й аудиту його «бурхливої діяльності», викриття всіх мотивів, цілей та ін. Вивчаємо історію уважно (2004-2005, 2013-2014, 2023-2024?). Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо (ст. 5 Конституції України).

Відключити

Ці роздуми пов’язані з тим, що останнім часом викрито багато агентів впливу ворожої держави – російської федерації, та чи не пов’язане таке настійне (із застосуванням всіх засобів пропаганди, корупції та адміністративного ресурсу як то зазвичай робиться для досягнення невигідної для суспільства та деструктивної для держави мети) просування Законопроєкту № 6013 із намаганням нанести значної шкоди економічній системі держави та обороні, шкоди методом «тисячі дрібних порізів» – купи на перший погляд невинних законопроєктів, Хоча № 6013 це вже майже апогей такої діяльності. При цьому, основною метою таких агентів ставилося саме руйнування відносин України та США (і інших ключових союзників), та допомога рф щодо захоплення стратегічних об’єктів (див.: дослідження Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень – RUSI) під виглядом спеціально створеної в українському парламенті «антикорупційної групи» (мета діяльності – припинення або принаймні скорочення міжнародної допомоги Україні). Дійсно, вражає пророчий вислів У. Черчилля про те, що «сучасні фашисти назвуться антифашистами», ну а в наших реаліях: корупціонери – антикорупціонерами, «реформатори» (в т.ч. у галузі права) – реваншистами та агентами впливу ворожої ментальному духу Українців «правової системи руського міра» з «паханатом Цивільного кодексу» (за відомим висловом).

Тут варто сказати про наукове прикриття процесу знищення самоідентичності правової системи України, як частини європейської правової сім’ї, тобто про пропаганду процесів декодифікації та пропаганду «переваг» правової системи руського міра. В такій пропаганді можемо віднайти і прикриття власних амбіцій та відповідних процесів правового колабораціонізму в роботах «науковців» на тему, наприклад, зближення доктрин цивільного права в Україні та Західноєвропейських країнах (при тому, що такі автори прямо пропагують «рекодифікацію» цивільного законодавства за лекалами цивільного права руського міра) (таких праць – безліч, мета – засмічення інформаційного простору). Крім того, ініціатори, або агенти впливу дозволяють собі публікувати «наукові роботи» у виданнях держави-агресора в період війни, та на передодні повномасштабного російського вторгнення із наративами дискредитації правової системи України, тугою за правовою системою СРСР (де не було ніяких господарських, чи, не дай Бог, якихось комерційних чи підприємницьких кодексів, а був лише Цивільний та свавілля партійно-репресивного апарату, а також доноси та безмежний адміністративний вплив, можливість безкарного зведення рахунків тощо). Тут мова про «видання» «Частное право в странах бывшего СССР: итоги 30тилетия: сборник статей», в якому міститься «доповідь» про історію, стан та вектори оновлення цивільного права України. Це що, завуальований звіт про реалізацію концепції права руського міра під редакцією військового злочинця Д. Медвєдєва? «Витвір» підписано до друку 17.01.2022. І це не зважаючи на 70тирічну радянську окупацію України! Репресії, Голодомор, цензура – все це ностальгується й досі тими, хто був вбудований в систему й з усіх сил намагався «охороняти», а не сидіти. За це, звісно, наукову діяльність потрібно було починати з цитування «класиків марксизму-ленінізму». Ці ж самі особи різко після 1991 р. стали поборниками прав людини, захисниками вільного підприємництва. Лицемірство вищого ґатунку. Прийняття Господарського кодексу для багатьох провісників неоімперської правової системи було трагедією зродні розпаду СРСР (як для одного бункерного діяча на росії), де була для них ідеологічно-юридична «тепла ванна» безмежного предмету науки та навчальної дисципліни (з відповідними дисциплінами та годинами-грошенятами, квартирами, преміями та іншим номенклатурним лоском). Теза «господарське право – радянський рудимент» є захисним механізмом таких діячів, адже в колишньому СРСР не було й мови про прийняття Господарського кодексу, а був лише кодекс цивільний окремих республік та «керуючі принципи» основ союзного цивільного законодавства (концентровані імперські настанови, ідеологічні орієнтири). Ці «орієнтири» були «на ура» сприйняті «вітчизняними» агентами впливу як апробований інструмент досягнення власних (і замовлених) цілей.

І ще трохи цитат. Зокрема: «всі роки періоду незалежного державотворення Україна знаходиться під зовнішнім впливом, який особливо посилився починаючи з 2014 р. Органи державної влади та топ-посадовці в Україні внаслідок політичної корупції, тіньового лобізму, політичного та економічного шантажу тощо приймають державні рішення всупереч національним інтересам України. Про недолугість і шкідливість правової політики української влади яскраво свідчать конституційна, пенсійна, медична, земельна та інші реформи, котрі викликали негативну реакцію з боку українського суспільства. Зовнішнє управління сьогодні уособлено в представниках іноземних держав, які були введені українською владою до наглядових рад, створених в органах державної влади та на стратегічних підприємствах, що безпосередньо суперечить чинному українському законодавству про державну службу та державну таємницю (відчуваєте дежавю?). У 2022 р. Україну назвали «невдалою державою». «…Військова агресія з боку російської федерації, що проявляє себе в активних військових діях на території України та окупації Криму, об’єктивно унеможливлюють проводити Україною свою полі тику на тимчасово непідконтрольних територіях. Відповідно, вище зазначені фактори роблять вкрай низьким потенціал суверенноздатності Української держави, що поступово «девальвує» (така собі «праця» «Правова система України в умовах воєнного стану: збірник наукових праць» 2022 року! – О.Ю.). Знайомі нотки? Так, це саме ідеї, які просували колаборантські проросійські політичні сили одного такого собі академіка (див. вище).

І № 6013 далеко не один такий в своєму роді. Чи вже знала Україна подібні законопроєкти? Відповідь: так. Слід лише згадати Законопроєкт (так званий «проєкт Геруса»; народний депутат А. Герус також присутній серед підписантів під Законопроєктом № 6013), яким було дано старт імпорту електроенергії з росії. Маючи на увазі всі інші аспекти (доцільність, економічну обґрунтованість, лобістсько-корупційну складову, питання порушення економічної безпеки тощо) відмітимо одну непомітну простому читачеві деталь: за переконанням спеціалістів, які забезпечували технічну частину виконання таких імпортних угод на засадах синхронної (з’єднаної) роботи енергосистем України та росії, відповідні процеси вимагали розкриття Україною технічних параметрів нашої енергосистеми, інфраструктури, вузлів транспортування тощо. Цим, зокрема, пояснюються доволі вдалі та «болючі» ракетні удари та удари безпілотниками по об’єктам енергосистеми України восени 2022 р. – взимку 2023 р., адже вся інформація вже була наявна у противника з офіційних (не розвідницьких) джерел. Чи поступається за своїм значенням Законопроєкт № 6013? Тому я особисто наполягаю, щоб Законопроєкт № 6013, як і згаданий вище проєкт називався «проєктом саме тієї персоналії, що його внесла на розгляд (є першою у списку)» для підсилення персоналізації його ініціатора та відповідального за наслідки реалізації його положень.

Крім того, Законопроєкт № 6013 можна вважати певним відлунням «диктаторських законів 16 січня версія 2.0», тільки в сфері економіки. Політичною складовою цього процесу є, наприклад, так званий законопроєкт про заборону критики влади реєстр. № 9223 від 19.04.2023 (проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за окремі дії проти основ національної безпеки України», який складений за відповідниками, вже прийнятими та активно застосовуваними в російській федерації, власне, як і так зване «оновлення цивільного законодавства»). Тож за аналогією треба чітко запам’ятати всіх підписантів під Законопроєктом реєстр. № 6013 та тих, хто за нього голосував у першому читанні поіменно (264 голоси «за» як раз «12 січня 2023 р.»), які б мотиви у них не були: від свідомого шкідництва, до реалізації навичок «Трускавецької школи законотворчості», основним принципом якої є «підписую те, чого і в очі не бачив» на прохання «хороших людей», чи з метою сподобатися ситуативному керівництву Верховної Ради України (із відповідними списками кожен може ознайомитися на Офіційному вебпорталі парламенту України; список можна змінити, тому раджу для себе його зберігти в первозданному вигляді). Але незнання того, що підписуєш, не звільнить від відповідальності. Списки знадобляться при розгортанні справжньої повномасштабної люстрації (в т.ч. і в юридичній науці з кримінально-правовою оцінкою всіх законотворчих та концептуальних «ідей»). В принципі появу «Концепції оновлення Цивільного кодекс України» та Законопроєкту № 6013 можна пов’язати саме з відсутністю такої люстрації у 2014 р. за підсумками Революції Гідності та попередньої діяльності. Як відомо, за будь-якою революцією завжди крокує контрреволюція. Звісно, всі причетні до цієї, без перебільшення, афери будуть заперечувати все вище написане розповідаючи про «європейський вектор» розвитку цивілістики, але кожен з читачів може сам зануритись в багно «права руського міра» та віднайти все те, про що йдеться в цій статті та провести відповідні аналогії процесів, що вже понад 20 років не дають правовій системі України відшукати свою ідентичність та долучитися до тенденцій розвитку права Європейського Союзу.

Ідеологія пострадянської цивілістики (або зорієнтованої, свідомо чи не свідомо скопійованої з аналогів росії) не є єдиною ідеологією розвитку правової системи України. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова (ст. 15 Конституції України). Тим більше, як показано вище, ідеологія ворожа, не притаманна традиціям та прагненням Українського народу. І тим більше, що нав’язана нам (і така, що прямо зараз реалізується в правовій системі України всупереч європейському вибори – ст. 85 та ін. Конституції України). Правова система України й правова наука потребують деколонізації, позбавлення впливу та бездумного копіювання правової системи руського міра. Окупація може відбуватися не тільки у територіальному вимірі, а й у ідеологічному, вимірі правової системи держави.

Всі тези, які просуваються «цивілістами» – скопійовані та модернізовані з російських аналогів. Одне з огидних якостей цивілістики – мімікрувати під сучасні тренди. Суспільний запит на євроінтеграцію? Будь ласка, «викатуємо» на-гора кипу робіт про «Європейське цивільне право» України та «адаптацію цивільного законодавства до стандартів ЄС» – адаптацію до того, чого не існує! Це так би мовити – «наукова» складова, інформаційний бекграунд пропаганди ідей «правової системи руського міра» з використанням трендових гасел (див. вище). І ініціатори такої «євроінтеграції» не вірять у свою карність за цю діяльність, як не вірили їх колеги у листопаді-грудні 2013 р. Звісно, нащо зупиняти євроінтеграцію, коли її можна вдало імітувати (і дискредитувати) попутно реалізуючи власні інтереси (інтереси кураторів) та потаємні мрії ще до того ж прикриваючись війною? Але громадянське суспільство невпинно записує всі кроки (як вони там пишуть: у них всі кроки записані – видержка з одного пропагандистського рупору) і рано чи пізно пред’явить рахунок, за який, нажаль, буде заплачено життями кращих представників Українського народу, економічним занепадом та зруйнованим іміджом в очах союзників. Чим дальше, тим більше за цими «законтворцями» прийдеться виправляти помилки, тим вище буде їх ціна.

Підсумовуючи, громадянському суспільству слід активніше вимагати відкликання, або у негативному випадку колективної змови народних депутатів – не підписання таких «Законів» Президентом України, доведення до відома змісту таких «проєктів» до партнерів по антирашистській коаліції, передусім, США та ЄС, в т.ч. щодо різниці між декларацією євроінтеграційного вектору та справжньої діяльності, спрямованої на протилежний результат – дискредитацію вибору Українського народу та нав’язування думки про хибність такого вибору.

Прогнозую, зовсім скоро в юридичній науці буде сформовано цілий новий напрям досліджень, методик та засобів аудиту й виправлення результатів діяльності попередніх політичних режимів, «монобільшостей», учасників законотворчих забігів на швидкість («турборежимів») – «мовчазних» підписантів законопроєктів, окремих особистостей, які волею примхливої долі опинилися у важелів впливу на законотворчу діяльність. Ну і на часі запровадження інституту відповідальності за результати реалізації законотворчих ініціатив не просто на рівні аморфної «політичної відповідальності» (про моральну вже не кажемо), а на рівні відповідальності кримінально-правової.

21.03.2023 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про географічні назви» щодо деколонізації топонімії та впорядкування використання географічних назв у населених пунктах України» № 3009-IX (вже набув чинності), який можна розглядати лише як перший крок деколонізації України. Наступним кроком має стати розгляд і прийняття проєкту Закону про деколонізацію гуманітарної сфери України від 01.09.2022 реєстр. № 7721 (включений до порядку денного Постановою від 07.02.2023 № 2911-IX), а потім і проєкти, які міститимуть заборону на запозичення нормативного матеріалу з права руського міру. І звісно, тоді ми точно не побачимо «оновленого ЦК» відповідно до «Концепції» творців права руського міру.

І добре, що у громадянського суспільства в Україні сформувався стійкий запит до боротьби з будь-якими проявами колабораціонізму, лишилося зосередити увагу і на такому прояві як колабораціонізм у правотворчій сфері, який є найбільш підлим стосовно державності, який здатен методом тисячі дрібних порізів знекровлювати державу в тяжкий період, наносити шкоду економічній системи, довірі міжнародних партнерів до України, дезорієнтовувати та роз’єднувати суспільство. З’явилася інформація, що «що поки триватиме війна, цей законопроєкт не розглядатимуть» (сюжет Суспільного «У парламенті розглядають законопроєкт про ліквідацію Господарського кодексу. Що чекає на фермерів» кожен може подивитися на ЮТубі). Ні! Має відбутися не призупинення розгляду цієї репліки з права руського міру до «кінця війни», а його відкликання (зняття з розгляду) без інших компромісних варіантів.