Реформа – це не тільки крок вперед, а ще й рецидиви тарефлексія прибічників старої системи, які як вогнища страшаться відкритого таконкурентного суспільства, де вони обов’язково програють та відійдуть зі сцениза відсутності переваг, таких як адміністративний ресурс, апарат «оцінювання»чи «атестації» з відсівом небажаних юристів з кола касти «правників», контрольнад медіа та причетність до легальних лоббістських кружків, сформованих запринципами кругової поруки та гордо названими «школами» (не плутати ізвідповідними освітніми закладами).
За останній час на голову Громадянського суспільства буловилито багато подразників у вигляді нормативних ініціатив замкнутого коларозробників: від судової до процесуальної «псевдореформ». І якщо окремі «ініціативи»вдалося протягнути попри шалений спротив не згуртованого громадянськогосуспільства, то це надало певної сміливості зробити наступний крок. 28 вересня2017 року на розгляд Верховної Ради було внесено проектуЗакону України «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничоїпрофесії» (реєстр. № 7147). Спостерігаючи шок у юридичної спільноти не можу невідмітити повне ігнорування чи відсутність усвідомленої відповідної реакції наобурення громадськості збоку ініціаторів цього проекту. І ось чому.
Устремління до закритості суспільства, або його окремихпрофесій – комплекс кріпосницького (радянського) складу свідомості, якими бреформаторами та новаторами, «впроваджувачами європейського досвіду» вони бсебе не йменували. А такі набуті комплекси просто вимагають дій. Захищати набутематеріальне за високими заборами Нових Петрівців, Конча-Заспи та інших місцьконцентрації корупційного капіталу вже замало, потрібно захищати тонкі струнидуші законодавчо! Потрібно створити законодавчі обмеження доступу до професіїпід діаметрально протилежними задекларованими гаслами. Закритість професії (які нещодавно здобута адвокатська монополія відповідно до змін у процесуальномузаконодавстві та Конституції України, намагання закріпити судово-експертнумонополію тощо) відкриває нечувані можливості щодо реалізації родинних та кумівськихпринципів заміщення посад в означених сферах справжніх правників, а не якихосьтам юристів: прокурорів, суддів, адвокатів і, звісно куди ж без них,науково-педагогічних працівників (а де вчені? А нащо вони ті вчені?). Останніх(науково-педагогічних) науковими можна назвати з натяжкою, адже науки в ВНЗнемає (за приємними виключеннями), а є здобуття (чи конвеєр із здобуття, чи «присвоєння»)наукових ступенів за повної відсутності наукового процесу. Особливо цестосується цивілістів, адміністративістів (хто хоче поспорити: well come до дискусії).Ці спеціальності найбільше девальвували в гонитві як за підробітками причетних доприсудження наукових ступенів, так і з метою «розширення» шкіл відповіднихнаук. З якою метою таке «розширення» – тема окремого дослідження. Ось і з’явилисяу нас десятки правників, які на півставки мають відношення до освіти, а донауки – жодного. А міграція цих «правників» у владні коридори призвела до того,що Україна за допомогою державних органів не здатна адекватно протистоятивнутрішнім та зовнішнім викликам.
Відкриваючи «Списокавторського колективу розробників проекту Закону України «Про юридичну(правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» зразу ж знаходимо підтвердження вищенаведених тез: ЗаступникГолови Верховної Ради України (ну то зрозуміло, для підняття «статусностіпроекту»), Декан правничого факультету Національного університету«Києво-Могилянська Академія» (тривала «окупація» Міністерства освіти та наукиУкраїни вихідцями з Києвомогилянки призвела до невідворотних процесів руйнаціїсамих засад науки (і юридичної науки теж, особливо – академічної) в Україні вгонитві за ефемерними «західними стандартами освіти й науки» з відповідноюадаптацією до потреб, мабуть, «правничої школи» - касти обраних), ще слідом тридоктори юридичних наук, останній з яких – член-кореспондент Національноїакадемії правових наук України, член Європейської комісії «За демократію черезправо» (Венеційська комісія), автор «правовладдя» та іншого термінологічногопосліду, яким активно засмічується система чинного законодавства в Україні(подив викликає взагалі наявність цієї людини в рядах активістів «правничогожиття» України попри тренди люстрації), декан юридичного факультетуЧернівецького національного університету, два радника Заступника ГоловиВерховної Ради України (технічний персонал чи кандидати до кола свідків «правничоїшколи»?). Цікаво порівняти цей «Список» із переліком суб’єктів законодавчоїініціативи, які вирішили долучитися до кастування Українського суспільства. Ітак: н.д. Сироїд О.І. («Самопоміч»), н.д. Найєм М.-Н. («БПП»), н.д. Пацкан В.В.(«БПП»), н.д. Заліщук С.П. («БПП»), н.д. Острікова Т.Г. («Самопоміч»), н.д.Сотник О.С. («Самопоміч»), н.д. Крулько І.І. («Батьківщина») та н.д. СидоровичР.М. («Самопоміч»). Такий строкатий колектив «непримиримих опонентів» спочаткувикликає подив, а потім, відкривши для себе біографічні довідки перелічених суб’єктівзаконодавчої ініціативи стає зрозуміло, що вони – свідки цієї «правничої школи»,що намагаються закріпити свій особливий статус й дипломи окремим нормативнимактом. Ось така собі збірна «правничої школи», яка прагне задоволення амбіційобраності та елітарності.
«Упродовж двадцяти шестироків незалежності в Україні триває поступове оновлення юридичних інститутівспрямованих на утвердження та захист прав особи, таких як суд, адвокатура,прокуратура, нотаріат, зокрема, шляхом оновлення законодавства та приведенняйого у відповідність до європейських стандартів» (див. Пояснювальну записку до законопроекту№ 7147). Які слова, та в них підтекст. По-перше, ну хто в якій «правничій школі»вчив їх так конструювати речення? Якщо уважно вчитатись, то виходить, що захист«особи, таких як суд, адвокатура, прокуратура, нотаріат» і є метою даногозаконопроекту. Все вірно, поділяю викладену в Пояснювальні записці думку на100%! По-друге, правова політика, політика ЄС в сфері доступності будь-якоїосвіти не спрямовані на створення закритих елітних верств за професійноюознакою. Саме у здатності змінювати професійні еліти, якщо вони (та їхпрофесійні здібності) не відповідають викликам часу, вимогам громадянськогосуспільства, антикорупційній політиці чи ще будь-яким факторам, які можнаохарактеризувати як «національний інтерес», і інтерес «об’єднаної Європи», абільше за все – неспроможність втілювати у життя справді прогресивні реформи, ане те, що ми зараз бачимо, наприклад, із так званими «судовою» та «процесуальною»реформами в Україні. Пріоритет ЄС – конкурентне та відкрите суспільство.Апелювання до досвіду ЄС без відповідного знання самого досвіду ЄС – візитівка удіяльності не тільки багатьох народних депутатів, а й чиновників всіх рангів(наприклад, МінЮсту).
«Ефективнефункціонування цих інститутів однаковою мірою залежить від якості закону та відякості фахівців, що забезпечують діяльність цих інститутів». Звісно, самеомріяна елітарність, легалізована «кругова порука» у вигляді причетності до «правничоїшколи» забезпечить підконтрольність для провідників (або гуру) касти правниківдіяльність державних інститутів. «Усі особи, що отримують доступ до професіїсудді, адвоката, прокурора є випускниками українських вищих правничих шкіл».Тобто якщо ви юрист, а не правник, ви не отримаєте доступу до переліченихпрофесій! Ну а як ще розуміти цей перл? І Пояснювальна записка вся наскрізьскладається із набору фраз сектантського толку. І знов таки відчувається «рука»Києвомогилянки: до якої теми вони б не звертались, скрізь присутній Болонськийпроцес, який в самому ЄС не визнається за взірець. У мене таке відчуття, щоякщо б той автор, який нам «привіз» цей «процес» з-за кордону сприйняв якусьіншу систему, то ми б пішли зовсім іншим шляхом, наприклад, Гарвардськоїсистеми, чи Оксфордської. Нічого поганого немає ні в першій, ні в другій, ні втретій системі, але патерство адаптації, переведення на вітчизняні рейкибудь-якої системи із незмінними константами: юридична освіта – це конвеєрслухняних правників для заповнення вакантних посад на засадах приналежності до «правничихшкіл» (сект) із наступним відпрацюванням «послугами», адмінресурсом та іншимдля очільників «школи». Приклад? Всім відомий ВНЗ Ківалова С.В.
Загалі то це не першаспроба. Чого лише варті чутки для абітурієнтів (сам при обранні професії чувтаке), що в прокуратуру, суди, адвокатуру та ін. «прийматимуть лише випускниківчотирьох юридичних ВНЗ!» (ВНЗ Ківалова С.В. у тому списку, звісно). Тобтосвідомо у суспільстві вже складалися стереотипи обраності саме для цих випускників.І таким ВНЗ («правничим школам» профіт – шалені конкурси створювали і створюютьне пахане поле для корупції зверху до низу). Отже, автори та натхненники законопроектувирішили, що суспільство готове до такого повороту в юридичній освіті? Бурхливареакція в соціальних мережах на цей законопроект дещо має їх осадити на місце упольоті законотворчої фантазії. А далі за текстом Записки вже відверто читаємо «Зарадирозуміння напрямків вдосконалення правничої освіти на запит Національногоуніверситету «Києво-Могилянська академія» Координатор проектів ОБСЄ в Україні у2009-2010 роках провів дослідження регулювання правничої освіти в Україні…».Нащо всій країні нав’язувати результати якогось суб’єктивного грантногодослідження? Далі йдуть беззмістовні розповіді про якісь там проведені заходитощо. Але концепція секти «правничої освіти» дещо розбивається об формулювання,вміщені в наказі Міністерства освіти і науки України від 05.07.2016 року № 787«Про утворення робочої групи з розроблення Концепції розвитку юридичноїосвіти в Україні», в якій про усілякі правничі школи нема й натяку. І тут необійшлося до гучних абревіатур як МОН та МінЮст (професійні здібності кадровогоскладу під великим сумнівом, але тяжіння до елітарності, адмінресурс, медійніресурси та намагання, і реальні можливості створення монополій у сферіадвокатури, а тепер й освіти роблять МінЮст надійним союзником «правників»),ОБСЄ та USAID. Ну то й що? Всі покірно мають підкорюватись прихоті горсткиідеологів кастування Українського суспільства? Цікаво, ОБСЄ та USAID в курсіцієї ініціативи? І коли вже грантодавці таких та подібних «досліджень» почнутьслідкувати, на що витрачаються їх кошти та почнуть створювати бан-листи такихдослідників? Юридична професія від цього б виграла, це був би реальний механізмочищення юридичної спільноти від «правників».
Метою законопроекту є розвиток правничої освіти, спрямований на підготовкуправника відповідно до його фундаментальної ролі – утверджувати верховенствоправа через захист прав і свобод людини. І все? Захист прав і свобод людини –це лише одна з граней діяльності фахівця-юриста. Привид «правовладдя» так іпосміхається зі сторінок законопроекту через подібний до цього беззмістовнийштучний термін «правник». І взагалі – за таким новостворених (видуманим)терміном можна приховати і спеціалізацію юриста, і ще будь що. А відсутністьспеціалізації та її девальвація вже відчувається зараз. Наприклад: Ви – кандидатюридичних наук за спеціальністю 12.00.01. Звісно, Ваша думка щодо питаньцивільного чи господарського права не буде авторитетною у дискусій, бо Ви –апріорі не фахівець у цих питаннях (якщо не доведете це значним науковимдоробком відповідно до власних інтересів чи практичного досвіду). А якщо Ви –безликий «правник», то можете з насолодою дискутувати з приводу теорії права,переходити в наступний зал та надавити авторитетом на представників наукицивільного чи сімейного права. А в науковій літературі виписати настанови представникамкримінального права. Ну просто мрія для багатьох «правників широкого профілю»!
Судова та процесуальнареформи, значний злам уявлень про роль держави і права у суспільстві надає шансдля реваншу не втішеними амбіціями особам, які в силу різних обставин посіли адміністративніта виборні посади. Нестримне бажання виділитися, якось бездумно (чи з певноювсе ж таки метою?) вплинути на громадське життя, життя країни та функціонуваннядержавного механізму породжує відповідні законодавчі ініціативи. Не варто думати,що цей проект – результат лише «творчої» діяльності зазначено списку авторів.Це концентрований вираз думки цілого прошарку юридичної спільноти, хворої наманію величі, манію збереження та, можливо, наслідування, або хоча б безпосередньоговпливу на процес зайняття посад із бутафорськими конкурсами (якщо ви простоюрист, а не правник, вам ці конкурси, шановні випускники, ні до чого!), якимисьтам красивими принципами-деклараціями. Колись шуткували: чи може син полковникастати генералом? Та звісно що не може, бо в генерала є свій син. Так і тут: чизможе випускник стати суддею? Та ні, бо у закритої касти правників є свої діти.І до чого там розповіді про відкрите конкурентне проєвропейське суспільство? Ціта подібні законопроекти будуть з’являтися до того часу, коли громадянськесуспільство не навчиться давати рішучий опір та робити суворі висновки нанаступних виборах стосовно цих ділків, які прагнуть за будь-яку ціну закріпитивласне елітарне та беззамінне положення на власному олімпі чи, хоча б, десь тамна сторінках наукових видань бравуючи власним авторитетом і удаваним впливом назаконотворчий процес шляхом нафантазовування усіляких нових термінів типу «правничий»,«правовладдя», «правочин» тощо.
Окремі представникивиконавчої влади на своїх сторінках у соціальних мережах взяли собі за гасло #Безрадянщини,але лише поверхневий аналіз їх діяльності під красивими гаслами надає намзрозуміти одне: саме радянськими методами адміністративного впливу, домінуванняу пресі тощо досягаються цілі, які йдуть у розріз із суспільною думкою тауявленнями більшості громадян щодо подальших шляхів розбудови держави йправової системи України. Активність таких чиновників і гарантів їх посад –народних депутатів останнім часом промовисто свідчить, що думка Українськогонароду їх не цікавить, а вся діяльність спрямовується на максимальне подовженнявласних повноважень, реалізацію задумів окремих спонсорів та замовників,друзів, партнерів. А суспільний та національний інтереси відходять на другий план.Все це – передвісники суспільних та політичних потрясінь, які такі небажані вумовах зовнішньої агресії, але коли немає вибору, Український народ здатенбезпосередньо реалізовувати власне право на формування влади, як було це не раздоведено, хоча я не прибічник формування влади «з вулиці», але й не знаходжуаргументів для формування влади з представників «закритої правничої школи», якіне є самостійними у виборі моделей поведінки та реформаторської ініціатививсупереч настановам правил такої «школи».
Це лише поверхневевраження від «нормативного матеріалу» цього (не підіймається рука написати)законопроекту. А чи варто після цього розглядати його зміст предметно, коли вкожній статті або декларації, або необґрунтовані чи завищені вимоги, або прямагодівниця для ВНЗ та «атестаційних комісій» щодо перманентного підтвердженнястатусу «правника»? Не розуміють автори проекту одного – вимоги до викладача має ставити студент, а не нормативний акт рівня Закону України. Так, певнийСтандарт юридичної освіти звісно має існувати у вигляді робочого підзаконногоакту як дороговказ-орієнтир. Нормативний акт рівня Закону зводить нанівець всюспецифіку та самобутність освіти в самоврядних ВНЗ, які вже набули певногодосвіду у конструюванні власних традицій та стандартів освіти. Дедалі частішесама «рука ринку» натякає багатьом ВНЗ юридичного спрямування, що треба змінюватися,або стикнутися із банальним недобором студентів та підпасти під «оптимізаціюліцензованих обсягів».
P.S. А чому б нам ще не розробити та прийнятизакони «Про парикмахерську освіту» тощо? У юристів є «фаховий» Закон, то чомуйого не має бути у представників тисяч інших професій? А чого ж, освітнійнапрям є, представників професії доволі багато. А інфляція (множення) законіввкладається в таємну стратегію «правничих шкіл», напевне. А чим ще пояснитиподібні за змістом ініціативи замість компактизації та кодифікаціїзаконодавства? Ну а «менш» важливі та актуальні закони щодо просуванняєвроінтеграції, галузевого реформування економіки почекають.