Завод за мільйон...
Цьогоріч у дорожній галузі відбуваються справжні трансформації. Так, ці зміни мають темні плями, але головне, що кидається в очі - це масштабування дорожньо-будівельних проєктів. Будівництво доріг - це стратегічно важливе завдання, яке має бути доповнене інноваційними технологічними рішеннями.
Наразі, у дорожньо-будівельній галузі застосовуються норми, які мають на меті підвищити якість виконання дорожньо-будівельних робіт. Наприклад:
Відстань транспортування асфальтобетонних сумішей та/або ЩМАС від моменту їх випуску до моменту укладання не повинна перевищувати значень, що вказані в таблиці 20.2 ДБН В.2.3-4 (зі зміною 1) - така відстань складає 150 км. від зони будівництва, при цьому час транспортування асфальтобетонних сумішей не повинен перевищувати трьох годин.
Така вимога зобов’язує підрядника мати АБЗ у зоні будівництва. Адже, яким іншим чином якісна суміш дістанеться об’єкта?
Технологічні регламенти дорожнього будівництва мають вирішувати типові проблеми: сегрегація асфальтобетонної суміші, неоднорідність, яка прямо впливає на кінцеву якість, тощо. Я є беззаперечним прихильником інноваційних інструментів. Власне, ті рішення, які використовуються вже не один рік на світовому ринку мають бути запроваджені і в Україні.
До недавна у дорожньо-будівельній галузі використовувалася стала модель, яка включала в себе мережу стаціонарних АБЗ, для забезпечення матеріалами дорожнє будівництво. Отже, якщо компанія реалізовує проєкти у декількох областях, то у відповідності до вимог ДБН, відстань транспортування суміші до 150 км, повинна мати щільність АБЗ кожні 300 км. Інакше підрядник просто замуровує себе у певному регіоні, де має завод.
Це призводить до невиправданих витрат, що включають їх вартість та утримання. Адже наявність АБЗ не гарантує перемогу на тендері, тому варсто застосувати інноваційні рішення, які б створили можливість вирішити проблему нелогічних витрат, оптимізувати компанію та додати оперативності і гнучкості.
Сучасну компанію визначає рівень використання інновацій та технологічних рішень.
Для того щоби запуститити стаціонарний АБЗ необхідно витратити до двох років, щоб оформити повний пакет документів, починаючи з цільового призначення землі і закінчуючи дозволами на викиди забруднюючих речовин, без яких неможливо використовувати завод.
Мобільні заводи значно скорочують цей бюрократичний шлях. Для використання мобільного заводу не потрібні ряд супутніх дозволів. Тому дійсно, якщо компанія витратила два роки на запуск АБЗ, то для неї невігідно, щоб прийшли компанії з мобільними заводами, та без таких документів почали поряд виготовляти асфальто-бетонну суміш. Така ситуація не вигідна крупним гравцям, які створили мережу своїх АБЗ, і вимушені конкурувати в умовах доступу до тендерних закупівель з компаніями, які використовують мобільні заводи, але, якщо є законодавче обгрунтування, то питання невигідності переходить в моральну площину і не може бути стимулом для утиску конкурентих можливостей.
Перше, що вирішують мобільні заводи у світовій практиці - це базова потреба підрядника у забезпеченні матеріалами дорожнього будівництва там, де такий підрядник майже не представлений, тобто не має розгалуженої мережі стаціонарних виробничих потужностей. Компанія отримує можливість брати участь у тендерах у будь-якому регіоні, і в залежності від перемоги на торгах може протягом місяця створити виробничий майданчик матеріалів.
Друге - це логістика матеріалів. Чим менша відстань транспортування асфальтобетону, тим більш пригодна суміш надходить на будівництво доріг.
І по третє, мобільні АБЗ значно знижують логістичні витрати. Лише на транспортуванні 20 000 тон асфальто-бетону компанія може зекономити 250 тис долларів при вартості такого АБЗ 1 млн долларів.
Тому і вартість мобільних АБЗ вища, ніж вартість станціонарних заводів. Та у перспективі вони надають великі переваги дорожньо-будівельним компаніям, щодо економії та кінцевої якості дорожнього полотна.
