Вітчизнянабюрократична система завжди функціонувала у вкрай несприятливих політичнихумовах – від партійно-номенклатурного радянського середовища до непублічнихкланово-клієнтелістських політичних практик. Тож цілком очевидно, щопереорієнтувати цю систему на новий лад, де ключовими принципами є відкритість,аполітичність і якісний публічний сервіс громадян, неможливо без оновленнякадрового потенціалу державного управління.
На цьому шляхуУкраїна обрала спосіб, який після розпаду СРСР широко використовували ряд країнколишнього соцтабору – люстрацію. Відповідний Закон «Про очищення влади» булоприйнято ще у 2014 році попереднім складом парламенту, майже відразу післяповалення режиму Януковича. Ще тоді цей закон викликав чимало зауважень, однакйого ухвалення було нагальною справою. Згідно з даними Громадськоголюстраційного комітету, лише за минулий рік під дію Закону потрапило 860чиновників і суддів, ще 2557 осіб внесено до Реєстру осіб, що підлягаютьлюстрації в найближчі 9 місяців. Між тим євроінтеграційний курс України вимагаєна кожному кроці «звіряти годинник» законодавства з європейськими нормами істандартами, в яких центральне місце займають гарантії прав людини.
Зокрема, Остаточнийвисновок Венеціанської комісії щодо Закону України «Про очищення влади» від 19червня 2015 року містить критичні зауваження щодо законодавчого обґрунтуваннялюстраційного процесу. Про недосконалість вказаного закону висловився і головаЄвропейської комісії «За демократію через право» Джанні Букіккіо, якийнаголосив на необхідності внесення змін до чинного нормативно-правового акту.Все це набуває актуальності у зв’язку з тим, що невдовзі Конституційний СудУкраїни має винести рішення з приводу відповідності закону про люстрацію нормамКонституції. І, очевидно, європейська сторона чітко показує зацікавленість втому, щоб КСУ рекомендував українським законодавцям вдосконалити процесочищення влади. Безумовно, найбільше в цьому зацікавлені ми самі.
Попри те, щолюстрація має широкий запит в суспільстві, її український варіант багато в чомупорушує базові права і свободи громадян. Наприклад, Резолюція 1096Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про заходи щодо подолання наслідківминулих комуністичних тоталітарних систем» включає низку принципів, у строгійвідповідності до яких має відбуватися процес люстрації. Передусім, мова йде пропринцип індивідуальної вини, яка повинна бути доведена в кожному окремомувипадку, забезпечення права на захист та права на оскарження в суді, а такожпро дотримання презумпції невинуватості. У своїй більшості, Закон «Про очищеннявлади» ігнорує вказані стандарти. Так, принцип індивідуальної відповідальностів Україні підмінюється колективною відповідальністю за розмитим критеріємприналежності до певної категорії чиновників і суддів – обіймання посад уперіод президентства Януковича. Однак, зрозуміло, що такий спосіб ідентифікаціїосіб, які підлягають «очищенню», жодним чином не вказує на вчинення нимиконкретних протиправних діянь. До того ж здійснення люстрації без рішення судупозбавляє службовців права на захист і прямо порушує презумпцію невинуватості.Також у згаданій резолюції ПАРЄ вказано, що період дискваліфікації особи назайняття певної посади не має перевищувати 5 років, тоді як у нас ця вимогавдвічі суворіша. Відтак доцільно переглянути окремі положення люстраційногозаконодавства, аби очищення владних та правоохоронних структур відбувалося безпорушення громадянських прав і демократичних процедур. Більше того, колинаявність чітких підстав для усунення чиновників і суддів з посад буде доведенав судовому порядку, мінімізуються шанси повернення заслужено люстрованих осібна державну службу. Те, що відбувається зараз – пряма протилежність такомустану речей, адже трапляються випадки, коли звільнених переводять на іншіпосади, в інші відомства, поновлюють на колишніх посадах за рішенням суду самевнаслідок явної неправомірності існуючої процедури люстрації. Одним словом,діюча редакцій закону «Про очищення влади», попри жорстку редакцію, не здатназабезпечити реальне і ефективне очищення судової системи і системи державногоуправління від осіб, які дискредитують або дискредитували в минулому статуссудді і державного службовця. Водночас треба сказати, що в нашому випадкунеідеальній закон все ж краще, ніж його відсутність. При всій своїйнедосконалості люстрація на сьогодні дозволила позбавити посад сотні осіб, якібули бюрократичним оплотом грабіжницьких схем колишнього режиму.
Врешті-решт,люстрація має бути скрупульозним відсіюванням кадрів, які скомпрометували себенезаконними діями, а не тотальною зачисткою службових осіб, віднесених доширокої категорії за доволі абстрактними політичними критеріями. Запровадженнятакого очищення стане неабияким випробуванням як для компетентностізаконодавців, так і для якості судової системи. Але воно буде справедливим.