Імітація детінізації, або Про що забули сказати урядовці?
Це не мої слова, а висновки нещодавнього урядового звіту, з якими я цілковито погоджуюсь. Але мушу додати до цього переліку інші ключові фактори, про які урядовці чомусь воліють мовчати: репресивну систему оподаткування й бюрократичну модель управління економічними процесами.
Отже, 25 червня Мінекономіки оприлюднило звіт під назвою Загальні тенденції тіньової економіки в Україні у 2020 році. Чиновники пишуть, що за підсумками минулого року рівень тіньової економіки склав 30% від ВВП. Натомість, у 2019 році цей показник сягав 27%. На думку авторів звіту, «ускладнення умов економічної діяльності, внаслідок запровадження протиепідемічних заходів в Україні та світі, спричинили природне бажання суб’єктів господарювання зменшити ризики втрати лімітованих ресурсів, що і призвело до зростання тінізації економіки».
Тіньовий сектор очима статистики
Свого часу я детально аналізував цю тему, присвятивши їй не одну публікацію. Нагадаю, що минулий 2020 рік Кабмін проголосив Роком детінізації вітчизняної економіки. За даними державної служби статистики, обсяги тінізації бізнесу у нас становили лише 15-18% від рівня ВВП, у Мінекономіки ці показники були значно вищими - від 28% до 38% ВВП (йдеться про п’ятирічний термін). Натомість, австрійський економіст Фрідрих Шнайдер говорить про 52,8% тіньового ВВП України. До речі, саме цей показник широко використовується у міжнародних економічних дослідженнях.
Наскільки згубною для країни є наявність тіньового сектору економіки, годі й говорити. Насамперед, це слабкий і, як правило, дефіцитний бюджет, якому бракує грошей на медицину, освіту, культуру, комуналку, соцвиплати, пенсії, дороги тощо. Чому так відбувається? Тут усе доволі зрозуміло: тотальна корупція в держорганах, неефективне регулювання економіки, її криміналізація, низька правова й податкова культура, обтяжливі податки, засилля бюрократичних органів, відсутність довіри бізнесу до держави і навпаки. Саме ці чинники спонукають підприємців вдаватися до різноманітних схем ухилення чи мінімізації сплати податків. Такі висновки мого багаторічного дослідження податкової системи України.
У вже згаданому звіті Мінекономіки йдеться про те, що детінізація економіки безпосередньо залежить від успішності реформ, поліпшення інвестиційного клімату в країні. Цілковито погоджуюся з урядовцями. Однак мушу визнати, що за їхніми деклараціями немає реальних перетворень – лише обіцянки. Я ж упевнений, що питання детінізації економіки слід вирішувати комплексно і починати зміни варто з реформи податкової системи. Застаріла, радянізована й репресивна за своїм змістом система оподаткування є ключовим гальмом на шляху економічного поступу країни.
Реформи замість їхньої імітації
Кілька років поспіль разом із колегами-науковцями я розробляв комплексну програму податкової реформи «Від нестабільності до гармонії». Ось головні її тези:
1) Легалізація тіньових капіталів та залучення їх в економіку України за допомогою облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) в якості прямих інвестицій. При цьому, легалізувати капітали можна лише через вклади у довгострокові ОВДП. Джерела походження цих капіталів мають перевірятися за спрощеною схемою і виключно СБУ. Інструмент облігацій має низку переваг: (висока надійність вкладень та прийнятна дохідність, можливість перепродажу ОВДП та оцінювання їх в іноземній валюті).
2) Запровадження податку на виведений капітал;
3) Лібералізація системи оподаткування;
4) Запровадження економічних стимулів для детінізації бізнесу (працювати легально й прозоро повинно бути економічно вигідно);
5) Встановлення прозорого адміністрування бізнесу з мінімальним впливом людського фактору;
6) Законодавче стимулювання безготівкових розрахунків і поступове звуження сфери дії готівкового обігу.
Крім того, має відбутися оновлення податкових органів, про що я теж завжди говорю. Я пропоную створити на базі кількох розрізнених служб (податкової, фіскальної, митної, аудиторської та фінмоніторингу), які подекуди виконують однакову роботу, єдиний орган із загальною інформаційно-аналітичною ризикоорієнтованою системою на основі big data. Цей орган мав би опікуватися питаннями сплати податків та боротьби з тіньовими схемами, втілював би податкову й митну політику, моніторив би ситуацію в цих сферах і пропонував оптимальні рішення. Таким чином державні витрати на функціонування великої й неефективної «репресивної податкової машини» було б оптимізовано, а довіру бізнесу до держави й державних інституцій - відновлено.
