Як не втратити демократію в часи війни?

В часи війни ми спостерігаємо різні обмеження на демократичні прояви: обмеження участі в засіданнях місцевих рад, складнощі в проведення обговорень консультацій, відсутність виборів, врешті-решт.

Що вдалося примножити попри війну - це саме онлайн-інструменти, які стали важливими засобами комунікації: починаючи від місцевих каналів та груп в месенджерах, закінчуючи петиціями до президента, розширенням послуг в Дії.

При державних органах формують громадські та наглядові ради – це можливість безпосередньої участі у стратегічному плануванні, підтримці операційної діяльності та спрямування роботи інституції у часи криз та непевності. Стратегічні документи і в громадах вимагають залучення до прийняття рішень, утім, як і консультації з громадськістю вимагаються під час розробки нормативно-правових актів.

Участь громадськості забезпечується зокрема і шляхом громадських обговорень, що передбачено відповідною Постановою. Проте, аналізуючи звіти про проведення громадських обговорень на першій сторінці в Google, можна помітити, що наявність пропозицій під час обговорень є скоріше виключенням, ніж правилом. Крім того, віднайти звіти за результатами громадських обговорень також достатньо складно. Проте, аналізуємо ті документи, які є. Так, звіт про результати громадського обговорення проєкту закону України «Про внесення змін до Закону України «Про космічну діяльність» Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України містить інформацію, що пропозиції не надходили. Також, пропозиції щодо різних нормативно-правових актів не надходили і під час обговорень Концепції Державної цільової науково-технічної програми з використання технологій штучного інтелекту в пріоритетних галузях економіки на період до 2026 року; обговорення Концепції Державної цільової економічної програми розвитку титанової галузі України; обговорення Переліку методів діагностики та лікування і лікарських засобів, що становлять підвищений ризик для здоров’я особи, якій надається психіатрична допомога; обговорення проєкту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо списання безнадійного податкового боргу державних підприємств)» та інше.

На кому ж таки лежить відповідальність за те, щоб рішення приймалися із залученням зацікавлених сторін?

На перший погляд, відповідь очевидна і відповідати за це все мають ті, хто такі рішення приймають. Проте, відповідальність лежить також і на тих, кого залучають. Адже всі ми знаємо, що залучити того, хто не хоче залучитися – неможливо.

В умовах війни, реалізовувати своє право на участь у прийнятті рішень ще складніше ніж у мирні часи. Існує ряд безпекових обмежень, проблеми з електропостачанням та емоційна напруга загалом. Ми почали вирішувати непритаманні для себе питання: органи місцевого самоврядування навчилися купувати дрони, а волонтери розбиратися в класах амуніції, прицілів, рацій та різних пристроїв. Участь у прийнятті рішень в часи війни видається чимось настільки нерелевантним, настільки неважливим і несуттєвим, бо ж люди гинуть, бо ж військовим потрібна наша допомога тут і зараз. Головне – наша свобода і перемога – інше виглядає не таким важливим. Та чи не є участь у прийнятті рішень складовою свободи і перемоги? На це питання, ми маємо формувати відповідь, враховуючи гіркий досвід втрати свободи і демократії загалом.

То який же формат залучення використовувати?

Точно можна сказати, що використовувати лише формат офлайн – нереалістично. Хоча, у нього також є свої переваги, які не дає і ніколи не може дати онлайн-спілкування: емоційний контакт, спрощення взаємодії, відчуття спільності та єдності.

Рекомендації до загального залучення та учасницького прийняття рішень можна умовно запропонувати для декілька сторін: тих, хто залучають та тих, хто долучаються.

Перша – представники органів влади та органів, які мають намір залучати різні групи осіб до прийняття рішень. Важливо розуміти з ким ви хочете консультуватися (тобто вашу цільову аудиторію), де ці цільові групи можна знайти та в якому форматі їх можна залучати.

Друга – ті, хто долучаються. Тут важливо йти на діалог, пропонувати варіанти, рішення та об’єднуватися з представниками сектору задля формування консолідованої позиції. І так, це майже неможливо зробити без лідерства та об’єднання. Звернути увагу можна на долучення до процесу відновлення: від участі у формуванні стратегій розвитку, програм комплексного відновлення чи планів відновлення і розвитку, проєктів відбудови аж до участі в процесі відбудови через систему DREAM.

Беручи відповідальність за залучення і долученість, у нас є шанс як у співпраці підтримувати демократію під час війни попри відсутність виборів, складні обставини та відсутність багатьох умов для цієї самої участі. Ми можемо зберегти світло навіть в умовах його відключень.