Міста, що кричать про допомогу
В Україні, напам'ять від Радянського Союзу, залишилися мономіста. Це такі населені пункти,які прив’язані до однієїгалузі промисловості і формуються навколо одного-двох заводів.Наприклад, м. Енергодар в Запоріжжі, смт. Побузьке на Кіровоградщині, Лисичанськна Донеччині, Вараш на Рівненщині. І, я, як підприємець,чудоворозумію, що їхня найбільша проблема полягає в тому, що такі міста формують негнучкуекономіку. Крім того, робоча сила мономіст готова ??для зайнятості лише в одній галузі, що ускладнюєдля найманих працівників можливість переїзду в інші місця з метою отримання кращої роботи або в пошуках більшвисокої зарплати. Найбільше таких мономіст, знаходиться на сході країни, де ітак, сьогодні, надзвичайно складна ситуація. Держава, приділяє дуже мало уваги,проблемі мономіст, а я б не був таким спокійним. Адже історія, має багато прикладів,коли успішні міста, всього за кілька років перетворювалися в руїни. Тому,давайте розбиратися, чому в таких містах так важливо розвивати малий тасередній бізнес. І чому держава та місцеві громади, мають особливо старатися,щоб створити сприятливий інвестиційний бізнес-клімат в таких містах.
Канада: стиснення і мобільність
Мене зацікавивдосвід Канади. Канадці ділять їхні мономіста на міста «однієї компанії», які єзакритими спільнотами і керовані промисловим роботодавцем, і міста «однієїпромисловості». Особливо вони поширені в деревообробній та рибальській галузі,а також в сфері видобутку ресурсів. Так, наприклад, рибна галузь тільки у 80-хпережила дві кризи. Перша криза була пов'язана із загальною економічноюрецесією і торкнулася мономіст всіх типів і галузей. Тоді уряд допоміг подолатинегативний вплив кризи за допомогою рефінансування і реструктуризації.
Друга криза вже булапов'язана саме з рибною галуззю. Зниження цін на рибу призвело до масовихзвільнень. В цьому випадку уряд змінив політику. На здійснення п'ятирічноїпрограми підтримки було виділено 584 млн доларів, 15% з яких пішли надиверсифікацію і створення альтернативних робочих місць.
Цікавим, на моюдумку, для України є підхід, який застосовувався у шахтарських мономістах. Тутвсі кошти були витрачені на поліпшення технологічної складової. Пізніше канадцістали використовувати ще один підхід, який отримав назву «керованогостиснення». Його суть полягала в тому, що житлова територія міста скорочуваласяза рахунок переїзду жителів в інші регіони. Для цього канадська владавикуповувала будинки у населення, частину з яких реконструювали і продавали занизькими цінами всім бажаючим, наприклад, тим, хто не хотів їхати з регіону.При цьому в місті поліпшувалася інфраструктура. Таким чином, владі вдалосяуникнути феномена покинутих «міст-примар». Зауважу, що цей підхід найбільшвдало підходить саме для малих міст, у яких зберігається більш-менш стабільневиробництво, але немає потенціалу диверсифікації.
«Містонижньої білизни» в Китаї
В індустріальномуКитаї, мономіст, які забезпечують не тільки країну, а й весь світ дешевимитоварами, також чимало. При цьому, китайські мономіста не обов'язковопобудовані навколо одного виробництва - це може бути цілий комплекс фабрикоднієї галузі. Відомим прикладом є мономісто Гурао, яке завдяки своїйспеціалізації називають «містом нижньої білизни». Уздовж східного узбережжякраїни розташовано близько 500 подібних міст, фабрики яких сконцентровані навиробництво того чи іншого продукту на експорт. У ці міста постійно приїжджаютьзаробітчани з центральних провінцій, що підживлює експорт. Однак, останнімчасом, у мономісті почалися проблеми. Основна проблема полягає в тому, щовитрати на сировину ростуть, але клієнти не бажають платити більше. У минуломуроці, наприклад, з того ж Гурао втекло кілька виробників, які залишили чималіборги і не виплатили зарплати робітникам.
Екологічна катастрофа
Крім економічнихпроблем місто страждає від екологічних наслідків сконцентрованого в одномумісці виробництва. У 2010 році організація Greenpeace виявила, що води районузабруднені барвниками тканини, що робить їх непридатними для пиття. Однак, якпише The Economist, виробники більше занепокоєні іноземною конкуренцією, ніжпопередженнями «іноземних еко-воїнів».
У галузівиробництва нижньої білизни зараз відбувається справжня битва серед такихазіатських країн, як Таїланд, В'єтнам, М'янма і Камбоджа. Так, в Таїланді іВ'єтнамі виробляють білизну для світових брендів Victoria's Secret і La Senza,а Китай втрачає свої переваги дешевизни через зростання зарплат робітників.Єдину перевагу, яку отримає теж місто Гурао - налагоджені зручні ланцюжкипостачання.
Проте, подібним мономістам в Китаї загрожуєекологічна катастрофа, якщо виробники не змінять свого підходу. Замість того,щоб модернізувати свої технології, керівники фабрик продовжують залучати людейз центральних районів. Чиновники регіону рекомендують механізувати виробництвоі залучати капітали, але невідомо, чи вийде у них змінити ситуацію. Однак,місцеві аналітики впевнені, що якщо все залишити так, як є, то трудові мігрантизнову повернуться до своїх домівок центральних провінцій, де будуть займатисясільським господарством. В такому випадку на карті Китаю може з'явиться чималакількість міст-примар.
Малий та середній бізнес – це подушка безпеки в мономістах
В умовах наступу 4промислової революції, проблема мономіст буде тільки наростати. А це означає,що так чи інакше, доведеться шукати відповідні методи їх порятунку. Світовапрактика показує, що варіантів багато. Однак для кожного конкретного випадкупотрібно підбирати індивідуальний комплекс заходів. Без модернізації абодиверсифікації економіки такі міста чекає або занепад і в кінцевому рахункузникнення, або штучна підтримка і величезні фінансові вливання з боку влади. Саме тому, держава повиннавибудувати нову систему взаємодії з містоутворюючими підприємствами тагромадами монофункціональних міст. Фінансування з державного та місцевихбюджетів на розвиток інфраструктури мономіст недостатньо, тому необхідностворити умови, які будуть стимулювати власників містоутворюючих підприємствдопомагати містам. Алепри цьому важливо, щоб місцевавлада надаваламаксимальне сприяння у розвитку малогота середнього бізнесу в таких містах, тоді населення не залежало б на всі 100%лише від однієї фабрики чи заводу, а малий та середній бізнес став тієюподушкою безпеки, на яку можна було б впасти під час кризи підприємства,уникнучи загального колапсу в місті.
