Між багатими і бідними, або де ховається середній клас?

Середнійклас вважається фундаментом і соціальною базою в розвинутих країнах, економічнакоординація в яких здійснюється ринковою системою. Він водночас є головною і переважною частиною громадянськогосуспільства, характерними ознаками якого мають бути політична рівність,громадська спільність і юридична свобода. У класичній класифікації існує поняття нижчого-нижчого,вищого-нижчого, нижчого за середній, вищого середнього і співвіднесених вищихкласів. Унашому розумінні всі представники середнього класу мають по 2 автомобілі ідосить високідоходи. На справді ж все відбувається трохи інакше: нижчий середній клас живе скромно і не дозволяє собі надмірних витрат. Наприклад такими можуть бутиєвропейські місцеві бюрократи, а ось професійні менеджери компаній вже будутьшвидше відноситься до вищого середнього - вони мають більше нерухомості, фінансових накопичень. Томуважливо розібратись, яке місце займає самоідентифікація та матеріальні показникидля пошуку середнього класу в Україні.

Хто обманює - соціологія чи українці?

Якщо запитати пересічного українцядо якого класу він себе відносить, більшість відповість до середнього. Чому таквідбувається? Просто ми не хочемо бути бідними, ми не хочемо цього визнавати,хоча й до заможних точно не дотягуємо, тоді  і «підтягуємо» себе до середнього. Тому що,хочемо жити повноцінним життям, будучи впевненими за свою сім’ю і за свій завтрашній день. Якщобрати за основу критерії - освіту і соціальну самоідентифікацію, то середній клас в Україні становить 40-50%. Однак, згідно з дослідженнями, наявний дохід такого українця, котрий зараховує себе до середнього  класу, становить 80-90 тис грн на рік. 

У всьому світі лікар, викладач школиабо коледжу, професійний військовий, інженер, держслужбовець або науковець, єкласичним uppermiddleclass, з високим річним доходом. В Україні, представникиперелічених професій, отримують офіційну оплату праці в діапазоні 3,5 - 5 тис. грн на місяць.Трохи більше заробляютьвласники малого та середнього бізнесу, менеджери великих компаній. Однак і в них за останніми показниками доходистрімко падають.

Якщо подивитись, як середній клас оцінюють у світі, то складається уявленняпро середній клас, як про соціальний суб'єкт, який характеризується порівняновисоким життєвим стандартом і рівнем споживання. Основним критерієм є саме рівень матеріального добробуту, якийскладається із сукупності наступних показників:

  -рівень доходів;

  -наявність певного набору дорогого майна (автомобіль; комфортабельне житло;оснащення житла побутовою технікою);

   -можливість купувати платні соціальні послуги (медицина, освіта);

   -здатність подорожувати по світу (відпочинок за кордоном; ділові контакти)

За цими показниками в цивілізованих країнах чисельність середнього класу знаходиться в межах 40 - 60%від усього населення.ЩодоУкраїни, якщо брати за основний критерій рівеньдоходів, то при середньому рівні річних доходів в розвинених європейськихкраїнах близько 35 тисяч євро,в Україні, до середнього класу, можна віднести, в кращому випадку,1-2% українців.

Скільки заробляє середній клас вцивілізованих країнах

В даний час, щоб вважатися представником середнього класу, людині вШвейцарії потрібно мати $72 900, в США- $ 50 000, в Бразилії і Китаї - не менше $28 000, в Польщі і Мексиці -близько $25 000, в Росії іТайланді - $18 000 , в Індії - $13 700, а в Україні цей показник становить -$11 250. в Австралії до середнього класу належить 66% населення, в Італії,Британії та Японії - понад 55%, в США - 38%, в Китаї - 11%, в Африці та Індії -3%. В Україні в 2015 році налічувалося всього 297 000 представників середньогокласу. Це тільки 0,83% дорослого населення. Зростання числа представниківсереднього класу після кризи 2008 року спостерігається в Польщі, Тайвані,Австралії, Канаді, Франції, Індії, Японії, Південної Кореї, Мексиці, Британії,Китаї і США.

Потрібно звернути увагу, що зростання середнього класу має місце або вкраїнах класичного західного капіталізму - Британії, Франції, США, Австралії,Канаді, або в країнах, у яких є активна промислова політика. Це Японія,Південна Корея, Тайвань, Мексика, Польща, Китай, Індія.

Тому можна говорити про те, що економічний лібералізм в чистому вигляді якдомінуюча ідеологія економічних реформ нам не підходить, оскільки вона будецікава тільки великому капіталу (багаті стануть ще багатшими), але не простимукраїнцям (бідні стануть ще біднішими). Тільки в західних країнахортодоксального капіталізму можлива ліберальна економічна політика. В інших жекраїнах можлива виключно проактивна економічна політика, ініційована державою.Власне кажучи, промислова політика. І дослідження Credit Suisse прекраснимчином підтверджує цю тезу. У цьому списку немає, що розвиваються (не дозахідних) країн, які проводили ліберальну політику і досягли зростаннянаціонального середнього класу. У цих країнах середній клас за оглядовий періодне зростав. І, навпаки, середній клас ріс і росте в країнах, які проводили іпроводять промислову політику, що потрібно робити й Україні.

Чому це відбувається саме так? Тому що, як писав видатний німецькийсоціолог Ульріх Бек, економічна глобалізація призводить до розмивання державнихкордонів, в результаті чого і відбувається остаточна ліквідація будь-якоїнаціональної протекціоністської політики.

В умовах глобальної політики великі національні компанії стають приватнимитранснаціональними гравцями. Відбувається зміна виробництв - від орієнтованогоі обладнаного в розрахунку на локальний ринок або національний, до обладнаногоі орієнтованому в розрахунку на світовий (або принаймні, на кілька національнихринків). Їх інтереси цілком пов'язані зі світовою економікою, але не звнутрішніми ринками. Після чого фірми об'єднуються в «транснаціональнікооперативи».

Україна - країна інтелектуальноїсировини

Тільки сильні національні уряди можуть протистояти цій тенденції, якапризводить до зникнення в країні національного виробництва і національногосереднього класу. І єдиним інструментом цього опору є національна промисловаполітика. Тільки за допомогою національної промислової політики можна протистоятивіддалення місцевих дієздатних глобально промислових гравців від національноїекономіки, і, як наслідок цього, і віддалення їх від українського народу і йогоекономічних інтересів.

Подивіться на сучасну людину- вона мобільна, робота більш глобалізована, відповідночастинаяк креативного так і середнього класу може вільно вибиратикраїну проживання і вид зайнятості. Це конкуренція - вже на етапі навчаннямолодь прагне виїхати,перетворюючи країну в країну інтелектуальної сировини. Україна, на жаль, не робить нічого, щоб запобігтивідпливу креативного та середнього класу за кордон. Тоді як інші країни не«сплять» в цьому напрямку, погляньте хоча б на сусідню Польщу. В них тежіснують проблеми з відпливом «мізків», які приміром їдуть працювати вНімеччину, де заробітні платні ще вищі, однак Польща заповнює цю порожнечуукраїнцями, які охоче їдуть навчатись до польських вишів і залишаються працюватитам на благо Польщі. Ще одним бонусом є отримання карти поляка, яким Польщапереманює до себе, а Україна цьому ніяк не протистоїть. Саме тому, намнеобхідно виробити власну політику і провести  комплексні зміни, для того, щоб стати конкурентнимринком праці, де молодь хотітиме працювати на свою державу, маючи не лише тількиемоційні, але і раціональні аргументи, а це можливо тільки при побудові goodpolicy, де середній клас був би основою ринкових відносин, із здоровою конкуренцієюв економіці і основним замовником та гарантом демократичного устрою в політиці.