Багато хто з правників висловив своє обурення з приводу вчинку окремих так званих «представників громадського сектору» – створення бази помічників суддів під назвою «Суддівські посіпаки».
Це обурення було максимально справедливим та є єдиною правильною реакцією на цю подію.
Невдовзі Рада суддів України висловила свою позицію щодо засудження цього вчинку у відкритому зверненні до Генерального прокурора, СБУ та інших владних структур щодо цих подій. І ось тут у мене виникло два діаметрально протилежних відчуття.
З одного боку, публічне засудження цього ганебного випадку з боку РСУ є абсолютно справедливим.
Не можна применшувати негативні наслідки цього вчинку і його тенденційність. Нещодавно країну сколихнули трагічні події в Дніпрі – водій ягуара та його співмешканка чинили опір законним вимогам працівників поліції, які у відповідь застосували табельну зброю. Водій загинув.
Я абсолютно переконаний, що цього трагічного випадку не було б, якби окремі «представники громадського сектору» не заробляли на популяризації такої поведінки. Введення в оману громадян щодо нібито наявності підстав для невиконання законних вимог правоохоронців, популяризація відверто протиправного формату спілкування з поліцією, маніпулювання та перекручування норм права й судової практики – все це призвело до хибного переконання про те, що при незгоді з поліцейськими їх можна просто посилати й бити, і жодного наслідку не буде.
Аналогічна ситуація відбувається і з культивуванням ненависті та неповаги до представників судової гілки влади – самих суддів, персоналу судів тощо. Мета цих дій одна – популяризувати діяльність громадських організацій серед певних верств населення, і як наслідок – заробити кошти, зокрема через доступ до грантів.
З іншого боку, лише за останній рік я міг би нарахувати як мінімум десяток абсолютно недолугих законопроектів, спрямованих на створення важелів для тиску на суддів та засобів підпорядкування судової гілки влади іншим гілкам влади.
Це зокрема й законопроекти «про поліграф», і про «пришвидшення розгляду справ», і новітній законотворчий "шедевр" від НАЗК щодо повернення статті 375 КК, про який я ще писатиму окремо.
Сюди ж я міг би віднести й абсолютно ганебні заяви окремих високопосадовців, які надають оцінку судовим рішенням, таврують судову владу тощо.
Я абсолютно переконаний, що органи суддівського самоврядування, зокрема й Рада суддів України, повинні так оперативно й рішуче реагувати на всі подібні випадки. Не важливо хто є автором такого свавілля – хоча б президент, народний депутат або високопосадовець виконавчої влади.
Якщо судді не захищатимуть свою незалежність та не поважатимуть свою професію, їм не варто чекати поваги до себе від суспільства.