Небезпечний популізм та Кримінальний кодекс

Перший рік роботи дев'ятого скликання Парламенту, та зокрема - законотворчої діяльності монобільшості, характеризується значною кількістю законопроектів, які стосуються кримінального права, процесу та діяльності правоохоронних органів.

Нажаль значна частина з них виявилися не досить високими за своєю якістю та очевидно незбалансованими, що свідчить про нерозуміння багатьма парламентарями основних зобов'язань України у сфері кримінальної юстиції, взятих згідно міжнародних угод, а також головних проблем діяльності правоохоронних органів та судової гілки влади.

Деякі із законодавчих ініціатив вже взагалі встигли стати свого роду "мемами" в юридичному середовищі. До прикладу можна навести законопроект реєстр. № 3303 "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо спрощення та удосконалення діючих норм Закону з метою уникнення покарання винними особами та розвантаження судових органів" або № 3500 "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за постановлення суддею (суддями) упередженого судового рішення".

Хвилю абсолютно обґрунтованої критики правників викликав і нещодавно прийнятий Закон "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення законодавства у сфері протидії незаконному заволодінню транспортним засобом".

До другого читання з законопроекту було видалено доволі корисні ініціативи щодо посилення кримінальної відповідальності за підробку агрегатних номерів транспортних засобів та запровадження кримінальної відповідальності за створення так званих місць нелегальної розборки викраденого транспорту. Також було відхилено поправки парламентарів щодо запровадження кримінальної відповідальності за виготовлення чи розповсюдження обладання та програмних комплексів для подолання систем захисту автомобілів, та щодо посилення кримінальної відповідальності за вчинення відповідних злочинів службовими особами.

Нажаль ні для кого не секрет, що професійні організовані злочинні групи, які спеціалізуються на викраденні дорогих авто, а також на їх подальшій легалізації, часто пов'язані із не чистими на руку правоохоронцями та перебувають під їх контролем.

Фактично законом стали здебільшого лише ті норми, які змінюють підхід до визначення наслідків злочину. Наслідком прийняття закону стає те, що за незаконне заволодіння авто вартістю 100 500 гривень єдиним покаранням, яке може призначити суд, стає позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. І це навіть тоді, коли злочин було вчинено вперше, одноособово (не в складі групи осіб) або із подальшим поверненням такого транспортного засобу власнику.

Не варто довго пояснювати, що станом на сьогоднішній день 100 500 гривень - це вартість найбільш дешевих категорій не нових транспортних засобів, які можливо знайти на ринку України (та скоріш за все - навіть не розмитнених у встановленому порядку).

Слід нагадати, що згідно статті 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Навряд чи сприятиме виконанню завдань покарання, визначених кримінальним законом, саме лише збільшення кількості покарань у виді позбавлення волі. Слід зазначити, що саме в місцях позбавлення волі злочинні угрупування й вербують своїх нових членів із числа тих осіб, що потрапили туди вперше.

У цьому контексті слід звернути увагу й на практику Європейського суду з прав людини, який в рішенні по справі "Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства" зазначив, що грубо непропорційний вирок може кваліфікуватися як жорстоке поводження із особою, що суперечить статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підсумовуючи наведене слід зазначити, що справедливе покарання є дуже важливим для виконання завдань кримінального провадження. І хоча покарання має бути достатньо суворим, аби не допускати вчинення нових злочинів, воно одночасно має бути й пропорційним вчиненому правопорушенню.

Держава не може й не має права перекладати свою відповідальність на громадян за неефективність свого ж апарату в розкритті злочинів у виді самих лише обіцянок карати їх жорсткіше.