5 вагомих причин, що змушують не довіряти досудовому розслідуванню по Стерненку
# 1. Однобічність дослідження версій подій та відсутність обґрунтування умислу
Будь-який юрист, та й просто освідчений громадянин усвідомлює, що такий злочин як умисне вбивство (ст. 115 ККУ) потребує доведення не лише факту смерті людини, але й специфічного умислу на заподіяння такої смерті. Тобто, скоюючи відповідні дії особа має керуватися саме метою заподіяння смерті іншій людині. Це одна із головних ознак, що відрізняє умисне вбивство від заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті (ч. 2 ст. 121) або вбивства через необережність (ст. 119).
Після перегляду чергових «цікавих слайдів» українського слідства (одразу в пам’яті спливає «справа Шеремета») стає зрозуміло, що головним, більше того - єдиним аргументом слідства є те, що Кузнєцов ніби втікав із місця подій, хоча за висновками експертизи нібито не міг бігти із заподіяним пораненням. Із цього слідчий робить висновок, що Стерненко скоїв умисне вбивство, наздогнавши Кузнєцова.
Навіть якщо умовно припустити, що експертиза є об’єктивною (що викликає сумніви, про що нижче), то сам факт нанесення тілесних ушкоджень не на місці нападу не виключає й іншого пояснення перебігу подій. Зокрема того, що в ході переслідування Стерненком та законної спроби затримання Кузнєцова (ч. 2 ст. 207 КПК) останній міг чинити опір. Загадаємо, що нападник був спортсменом, а точніше – боксером, що саме по собі надає значні переваги над звичайною людиною в рукопашному поєдинку. У цій ситуації (гіпотетично) Стерненко міг застосувати ніж та (гіпотетично) міг перевищити необхідні межі тілесних ушкоджень Кузнєцову для його знешкодження.
Але навіть такий перебіг подій, який має ймовірність виходячи із трактування подій з «цікавих слайдів» правоохоронців, не дає підстав кваліфікувати дії Стерненка як умисне вбивство. Це в найгіршому для Стерненка випадку може становити вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118), але жодним чином не умисне вбивство за ст. 115 ККУ.
Оцінюючи питання нібито наявності умислу на вбивство, потрібно брати до уваги й те, що Стерненко, маючи (слідуючи за логікою версії слідства) можливість добити Кузнєцова, не лише не зробив цього, але й викликав швидку допомогу.
Європейський суд з прав людини, оцінюючи справедливість кримінального судочинства, застосовує стандарт доказування - «поза розумним сумнівом». Тобто версія подій державного обвинувачення повинна спростовувати інші можливі розумні пояснення подій. Очевидно, що висловлена правоохоронцями версія подій із посиланням на оприлюдненому ними ж доказову базу такому критерію не відповідає.
Слідство повинно не лише прикритися одним із суперечливих експертних висновків, а максимально повно встановити обставини, що мають значення для кримінального провадження та обгрунтовано розвіяти кожен раціональний сумнів у версії обвинувачення.
# 2. Тиск на слідство та порушення презумпції невинуватості
Генеральний прокурор Венедіктова публічно висловлювалася про те, що «підозра Стерненку буде в будь-якому випадку». Пізніше Генеральний прокурор намагалася публічно відмовитися від цих заяв, але Ютюб їх зафіксував.
Важливо чітко розуміти, що незважаючи на те, що Венедіткова обіймає високу посаду, вона не є «царем і богом». Вона не є слідчим по цій справі, не входить до групи прокурорів, що здійснюють процесуальне керівництво. З цього слідує, що вона не наділена повноваженнями приймати будь-які рішення в цьому досудовому розслідуванні, та оголошувати кого-небудь підозрюваним.
Такі заяви Генерального прокурора є не лише порушенням принципу презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції), але й є формою тиску на слідчих та прокурорів по справі. Важливо розуміти, що Офіс Генерального прокурора є вертикально інтегрованим та політично залежним органом. Дії прокурорів, які суперечать публічним заявам очільника відомства, можуть обрнутися й скоріш за все обернуться для них «незадовільними результатами» чергової атестації, або іншими службовими проблемами.
А якщо додати публічні оголошення винуватим Стерненка з боку інших політичних фігур, як-то Дубніський, Бужанський чи Кива, то факт втручання в досудове розслідування є ще більшою мірою очевидним.
# 3. Суперечливі висновки експертиз
Як уже було зазначено, версія слідства базується на висновку експертизи, який нібито-то доводить те, що Кузнєцов не міг пробігти відстань близько 90 метрів із ножовим пораненням. Відтак, слідчі вважають, що Стерненко наніс поранення, наздогнавши Кузнєцова, та кваліфікують його дії як умисне вбивство.
Водночас опубліковані в ЗМІ дані говорять про наявність кількох суперечливих висновків експертиз. Для кожного, хто знайомий з вітчизняним судочинством, однозначно відомо, що саме це означає.
Потрібно розуміти, що в Україні не існує незалежної судової експертизи. Державні експертні установи залежні від органів влади, в т.ч. правоохоронних органів, та виконують їх вказівки. Більше того, в середовищі судових експертів існує надзвичайна кругова порука, і кожен експерт намагається «прикрити» та не підставити свого колегу та розраховує на аналогічне ставлення з їх боку. Надаючи висновок повторної експертизи, експерт максимально захищає висновки попередньої експертизи та відповідно – попереднього експерта.
З цього слідує, що наявність абсолютно суперечливих висновків по Стерненку – наслідок втручання в діяльність експертів та зовнішнього тиску на них.
Крім того, в ЗМІ було опубліковано нібито фрагменти експертного висновку, який нібито перебував в розпорядженні Олени Лукаш https://ukranews.com/ua/news/679595-opublikovano-ekspertnyj-vysnovok-yak-sternenko-v-odesi-zarizav-lyudynu
Якщо ці фрагменти не є фейковими, то можливо зробити однозначний висновок про перевищення експертом своїх повноважень.
У висновку містяться твердження юридичного характеру як-то «не перебував у стані необхідної оборони» та «скоїв умисне вбивство». Але в силу прямих вимог КПК експерту суворо заборонено наводити висновки юридичного характеру.
Відверто кажучи, я маю сумніви щодо того, що наведені Лукаш уривки є матеріалами експертизи. Вони більше скидаються на уривки чи-то проекту повідомлення про підозру, чи проекту клопотання про застосування запобіжних заходів. Але навіть у такому разі їх можна піддати обґрунтованій критиці на предмет їх повноти, оскільки вони не містять обставин, що вказують на наявність умислу на умисне вбивство, не визначають моменту виникнення цього умислу в Стерненка, не містять обставин нанесення поранення Кузнєцову тощо.
Виходячи із їх змісту, слідчий просто підмінив повноцінне встановлення всіх юридично значущих у кримінальному провадженні обставин посиланням на висновок експерта.
Окреме питання – джерело обізнаності Лукаш із матеріалами досудового розслідування. У правовій державі такі обставини були б предметом прискіпливого службового розслідування щодо правоохоронців. Крім того, обізнаність такої одіозної медійної фігури із матеріалами досудового розслідування додатково кидає тінь на неупередженість всього слідства.
# 4. Порушення державними органами України ст. 2 ЄКПЛ
Відповідно до статті 2 Європейської конвенції з прав людини право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.
Ця норма покладає на державу не лише зобов’язання не вбивати протиправно людину, але й зобов’язання запобігати такому та проводити ефективне розслідування злочинів, пов’язаних з посяганнями на життя людини (див. зокрема п. 27 рішення "Андрєєва проти України").
Враховуючи, що на Стерненка протягом 2018 року було скоєно два напади – побиття битами та постріл в шию з травматичної зброї, що безумовно становили небезпеку для його життя, а також враховуючи повну бездіяльність правоохоронних органів щодо розслідування та надання йому захисту (попри наявність його клопотання про таке), наявні всі підстави стверджувати про порушення державою Україна стаття 2 ЄКПЛ та на перспективи для Стерненка щодо успішного звернення до Європейського суду з прав людини.
# 5. Неефективне розслідування нападів, невстановлення їх замовників
Розкриття злочинів, вчинених проти Стерненка, однозначно передбачає встановлення їх замовників. Тільки таким чином можливо досягти такого завдання кримінального провадження, як захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень (стаття 2 КПК).
Але всі обставини свідчать, що слідство зовсім не поспішає виходити на замовників нападів та притягувати їх до кримінальної відповідальності.
Висновки:
Усе зазначене у своїй сукупності викликає доволі суттєві та обґрунтовані сумніви як в ефективності розслідування справи Стерненка, так і в неупередженості цього розслідування.
Наведені обставини об’єктивно підштовхують до висновку, що правоохоронна система України в черговий раз відпрацьовує поставлену задачу, і в черговий раз робить це «спустивши рукави».
