Проблемні питання закінчення строку договору. Частина 2

У минулій публікації було розглянуто деякі питання, що стосуються закінчення строку договору. За наслідками проведеного аналізу, а також з огляду на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 21.12.2016 по справі № 905/2187/13, а також позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/9072/17, було наведено такі висновки:

1) за змістом загальних норм ЦК закінчення строку дії договору не припиняє зобов'язань, що виникли за цим договором;

2)  при оцінці  кожного конкретного випадку необхідно брати до уваги: а) вид правовідносин; б) характер зобов'язання; в) зміст умов договору, що регулюють наслідки закінчення строку дії договору; г) положення спеціальних норм ЦК або ГК щодо певного виду правовідносин; ґ) наявність або відсутність вимог спеціальних законів, які регулюють певний вид правовідносин чи порядок укладення певного виду договорів.

Більш детально із публікацією можливо ознайомитися за посиланням:

https://blog.liga.net/user/adidenko/article/36302

Також у договірній практиці виникають ситуації, коли сторони бажають продовжити строк договору, але з об'єктивних або суб'єктивних причин на момент підписання додаткової угоди строк дії договору вже закінчився.

Чи дійсно це означає, що "реанімувати" договір шляхом підписання додаткової угоди про продовження його строку вже неможливо?

Чи вправі сторони постфактум "реанімувати" договір, який було укладено за процедурою публічної закупівлі?

Спробуємо пошукати відповідь на ці питання.

Згідно із частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Будь-яка додаткова угода за своєю сутністю являє собою окремий договір, предметом якого є внесення змін до основного договору. Отже, сторони вправі врегулювати нею правовідносини, які виникли до її укладення, у тому числі питання перебігу строку основного договору.

Важливим при здійсненні оцінки буде й те, що з огляду на аналіз норм ЦК та актуальну судову практику, закінчення строку договору не зумовлює припинення основного зобов'язання. Отже, для прикладу, якщо ми аналізуємо договір поставки, то закінчення його строку не припиняє зобов'язання постачальника поставити товар, як і зобов'язання покупця прийняти такий товар.

А наявність невиконаного зобов'язання безумовно потребує його договірного врегулювання, і таке врегулювання шляхом укладення додаткової угоди щодо продовження строку договору до меж, необхідних для виконання зобов'язання, повністю відповідатиме принципам розумності та справедливості цивільного законодавства (стаття 3 ЦК). 

Також варто брати до уваги й принцип свободи договору, за яким сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 3, 627 ЦК).

Отже, можливо дійти висновку, що навіть у разі закінчення строку основного договору сторони вправі укласти додаткову угоду про продовження його строку.

Заразом, аналогічно як і в попередній статті, такий висновок буде актуальним з урахуванням: а) змісту спеціальних норм ЦК та ГК, які регулюють окремий вид правовідносин; б) змісту спеціальних актів законодавства; в) характеру зобов'язання; г) умов договору.

А що ж стосовно договору, який укладено за процедурою публічної закупівлі?

Тут ситуація є дещо складнішою, адже принцип свободи договору застосовується з урахуванням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", та його дія суттєво обмежена через публічний характер правовідносин.

Мінекономрозвитку України в своєму листі від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 висловилось щодо неможливості продовження строку договору в таких випадках.

Заразом повністю погодитися з позицією Мінекономрозвитку в такому випадку складно.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на день публікації статті) забороняється укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пунктом 4 частини четвертої статті 36 цього Закону передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов’язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору та виконання зобов’язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об’єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.

Наведена норма не дає прямої відповіді на питання про можливість укладення додаткової угоди до договору після закінчення строку дії договору, як не передбачає прямої заборони.

При вирішенні цього неочевидного питання слід брати до уваги основні принципи законодавства про публічні закупівлі, до яких згідно статті 3 Закону належать: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія та ефективність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників; 5) запобігання корупційним діям і зловживанням.

У цьому контексті слід взяти до уваги й позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду згаданій вище постанові від 26.06.2018 по справі № 910/9072/17. Суд серед іншого зазначив, що незважаючи на закінчення строку договору, між сторонами у справі існують договірні відносини (пункт 6.9. постанови).

Отже, презюмуємо, що сторони під час укладення додаткової угоди діяли в зв'язку із наявністю наведених в Законі підстав продовження строку договору (п. 4 частини четвертої статті 36), діяли добросовісно та не змінювали в протиправний спосіб інших умов договору, а також мали на меті врегулювання зобов'язань, які після закінчення строку договору продовжують існувати та залишились невиконаними.

У такому випадку є всі підстави стверджувати, що укладення додаткової угоди та продовження строку договору, навіть після закінчення строку, відповідатиме зазначеним принципам.

Згідно із частиною 1 статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки в наведеному випадку додаткова угода не суперечитиме буквальному змісту норм Закону та відповідатиме його базовим принципам, слід дійти висновку про відсутність підстав для визнання такої додаткової угоди недійсною в судовому порядку.

Як приклад можливо навести рішення Господарського суду Херсонської області від 11.02.2019 по справі № 923/869/18, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним додаткової угоди, укладеної після закінчення строку основного договору. За висновками суду сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку. Припинення строку договору не свідчить ані про припинення договору, ані про припинення зобов'язань за договором, а тому не означає звільнення боржника від виконання обов'язку в натурі.

При цьому, суд відхилив і посилання позивача на нібито порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" в ході укладення додаткової угоди.