Пропозиції "Студентського захисту" до законопроекту про вищу освіту

Щодо стипендій.

Норми законопроекту, відповідно до яких, розмір мінімальної академічної, соціальної стипендії не може бути менше розміру прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць, є, безумовно, прогресивними та спрямованими на соціально-економічний захист українського студентства.

Разом з тим не можна відкидати можливість, що у майбутньому, у разі зміни політичної ситуації та приходу до влади урядів з іншими поглядами на права та потреби студентів, можливо «приховане» обмеження фінансування студентських стипендій шляхом встановлення наджорстких вимог до студентів, які мають отримувати стипендію. Це може бути зроблено шляхом завищення вимог до поточної успішності студентів, встановлення залежності призначення стипендій від кількості пропущених занять  та багатьма іншими способами.

З метою уникнення можливості таких явищ у майбутньому доцільно на рівні Закону України заборонити зміну порядку призначення та/або виплати стипендії, якщо наслідком такої зміни може стати звуження кола осіб, які мають право на отримання академічної та/або соціальної стипендії. 

Зазначена пропозиція повністю відповідає частині третій статті 22 Конституції України (при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод) з урахуванням того, що запропоновані зміни забороняють звуження права студентів на стипендію актами Кабінету Міністрів України.

Щодо плагіату.

Визначення академічного плагіату наведене у законопроекті може тлумачитися надто широко. Так, зокрема, під визначення плагіату буде підпадати навіть письмова цитата без наведення авторства.

Крім того, у законопроекті не зазначено у яких саме роботах плагіат буде підставою для відрахування. Якщо тлумачити законопроект дослівно то навіть списування з підручника під час підготовки  домашнього завдання буде плагіатом та підставою для відрахування.

З іншого боку, наявність у визначенні плагіату його ознаки як умисної дії дає можливість недобросовісним викладачам приховувати факти плагіату, обґрунтовуючи це «ненавмисністю». І справді, незрозуміло яким чином розрізняти факти «навмисного» та «ненавмисного» плагіату. Більш того, без наявності єдиної електронної бази друкованих наукових праць, незрозуміло як взагалі і ким буде встановлюватися факт академічного плагіату.

Таким чином, на сьогодні академічний плагіат як підстава для відрахування не тільки не сприятиме підвищенню якості навчання, а, навпаки, провокуватиме зростання ризиків корупційних правопорушень у вищих навчальних закладах.

Щодо балу вищого навчального закладу.

У формулюванні терміну «бал вищого навчального закладу» запропонованому законопроектом існує певна невизначеність

Так у запропонованій законопроектом нормі не встановлено, яку саме складову конкурсного балу буде становити бал вищого навчального закладу. Якщо дозволити вирішувати це питання вищим навчальним закладам самостійно, ряд з них може почати зловживати своїм правом, встановлюючи в Умовах прийому норми відповідно до яких бал вищого навчального закладу буде складати до 80%, і навіть 90-95% відсотків від конкурсного. Фактично це загрожує втратою  свого значення зовнішнім незалежним оцінюванням та  поверненням вступних іспитів під іншою назвою. 

З іншого боку, при вступі до вищого навчального закладу, який готує, наприклад, фахівців у сфері фізичної культури, необхідна  перевірка фізичних здібностей вступників; при вступі до вищого навчального закладу, який готує акторів театру та кіно, необхідна перевірка рівня їх акторського мистецтва тощо.

З огляду на це, оптимальним варіантом розв’язання вищезазначеної проблеми є залишення балу вищого навчального закладу у якості складової конкурсного балу лише для певних спеціальностей, перелік яких має визначати відповідний уповноважений орган центральної виконавчої влади у галузі освіти і науки ( а не вищий навчальний заклад самостійно).

Щодо оплати за навчання.

У статті 67 законопроекту зазначається, що договір може укладатися укладається між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою на весь строк навчання.

Разом з тим у законопроекті відсутні норми, які б дозволяли уклади договори про навчання на інші строки, наприклад на один рік.

На теперішній час договори на навчання укладаються на весь строк навчання.

Проте немає жодних гарантій, що у майбутньому вищі навчальні заклади не запровадять  широку практику укладання окремого договору на кожний окремий рік навчання.

Небезпека цього потенційного явища полягає у тому, що укладання окремого договору на кожний рік навчання дозволить вищим навчальним закладам підвищувати розмір оплати за навчання. Адже у законопроекті забороняється піднімати розмір плати за навчання протягом строку дії укладеного договору, а не протягом строку навчання. Якщо строк дії договору складатиме рік, то з’явиться можливість підвищувати плату за навчання кожного наступного року.

З метою уникнення цього доцільно уточнити законопроект нормою відповідно до якої забороняється підвищення розміру  плати за навчання протягом всього строку навчання для отримання відповідного освітньо-кваліфікаційного, освітньо-наукового рівня, підвищення кваліфікації.

Зазначену уточнення не приносить законопроект якісно нових норм, проте дозволяє уникнути зловживань через прогалини у формулюванні та узгоджує термінологію шостої і сьомої частини статті 67.

Щодо термінів підписання контрактів з ректорами вищих навчальних закладів

Строк повноважень керівника вищого навчального закладу повен бути чітко визначений.

Адже строк «до семи років» може означати як один рік, так і сім. Це створює певні проблеми з проведенням конкурсів на заміщення вакантної посади керівника вищого навчального закладу.

Крім того, така невизначеність у строках повноважень керівників вищих навчальних закладів ставить під загрозу саму автономію вищих навчальних закладів. Збільшення  строків повноважень для «лояльних»  ректорів та зменшення для «нелояльних» можуть використовуватися виконавчою владою для тиску на керівництво вищих начальних закладів та втручання у внутрішні справи вищих навчальних закладів.

Щодо посилення впливу Спілки ректорів вищих навчальних закладів України при ухваленні освітянських рішень.

З огляду на необхідність забезпечення реальної, а не формальної автономії вищих навчальних закладів доцільним є запровадження практики узгодження проектів нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України у сфері вищої освіти з всеукраїнським  представницьким громадським органом керівників вищих навчальних закладів (Спілкою ректорів вищих навчальних закладів України).

Практика такого погодження нормативно-правових актів з громадськими органами не є новою Так, відповідно до частин другої та третьої статті 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» проекти законів, інших нормативно-правових актів, які стосуються трудових відносин або соціального захисту громадян, розглядаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з урахуванням думки відповідних профспілок, об'єднань профспілок.

Більшість питань яких стосується урядова політика у сфері вищої освіти передбачає знання специфічних особливостей різних вищих навчальних закладів. І Спілка ректорів вищих навчальних закладів України є як раз тим органом, який дозволить врахувати цю специфіку під час підготовки відповідного акту.

Крім того, зростання ролі Спілки ректорів вищих навчальних закладів України сприятиме і відповідному зростанню автономії вищих навчальних закладів.

Щодо умов відрахування студентів з вищого навчального закладу.

Сумнівним видається така запропонована законопроектом підстава для відрахування як «порушення статуту, правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;»

Якщо дослівно тлумачити норму законопроекту, то стане можливим відрахування студентів через однократне запізнення на пару (адже це також порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу).  Запропоноване у законопроекті формулювання дає можливість для дуже широкого тлумачення таких порушень та використання вказаної підстави для тиску адміністрації вищого навчального закладу на студентів.

Для ліквідації можливості  зловживання цією норми доцільно уточнити, що порушення, яке веде до відрахування повинно бути принаймні грубим або неодноразовим. У такому випадку в разі неправомірного відрахування (наприклад, через те ж саме однократне запізнення на пару) студент може оскаржити наказ про відрахування у суді, довівши, що порушення не було грубим чи неодноразовим.

Крім того, невиправданим є надання можливості розширення переліку підстав для відрахування у підзаконних нормативно-правових актах. Зважаючи, що право на освіту є одним із фундаментальних прав людини, підстави для відрахування студентів повинні встановлюватися виключно законами України, а не підзаконними актами, зміст яких нерідко залежить від політичних уподобань того чи іншого уряду.

Щодо робочого часу викладачів вищого навчального закладу

Серед видів роботи, яку виконують науково-педагогічні та педагогічні працівники особливою складністю визначається навчальна робота, яка, як правило, передбачає безпосереднє спілкування із особами, які навчаються.

Особливі умови цієї роботи та її складність відображені нормах чинного Закону України «Про вищу освіту». Проте у законопроекті гранична обсяг навчального навантаження не встановлений.

Це дає можливість встановлення завищених норм навчального навантаження для викладачів.

Зрозумілим є те, що викладач не може присвячувати саме навчальній роботі 7-8 годин на день (хоча б через фізичні обмеження – неможливо говорити 7-8 годин поспіль).

Норми запропонованого проекту не враховують вказані особливості навчальної роботи та прирівнюють її до звичайної роботи з паперами. Фактично це є звуженням конституційного права наукових та науково-педагогічних працівників на належні, безпечні і здорові умови праці, що суперечить частині  третій статті 22 Конституції України.

З огляду на це доцільно передбачити у законопроекті встановлення гранично допустимих норм річного навчального навантаження.