Живемо ми начебто в епоху реформ в Україні, але що саме реформується і хторозробляє реформи усе ж таки більше питань. І без застосування конструктивноїкритики мабуть тут не обійтися…
З одного боку реформами мабуть повинні були займатись науковці, з іншогобоку у нас зараз створена ціла система Комітетів економічних реформ, що існуєвже більше двох років. Через Комітет економічних реформ (будемо називати йогознеособлено, тому що є центральний, регіональні, інші комітети тощо) заразнамагаються майже як через рупор проголосити усі інноваційні дії влади. Може цеі правильно, але хотілось би знати:
1. А чому власне Комітет економічних реформ, а не припустимо «Комітетсоціальних реформ», або «Комітет культурних реформ», або припустимо «Комітетдержавних реформ», а то і взагалі просто – «Комітет реформ України»?…
Погодьтесь питання не суто риторичне. Бо як казав капітан Врунгель: «Як вияхту назвете, так вона і попливе»…
Тим більш, що принципових результатів реформ поки що не видно…
2. Чому до роботи Комітету економічних реформ не залучають вітчизняні провіднінаукові школи?
Чому майже усі законодавчі акти йдуть повз науки; Стратегії розвиткутериторій – повз науки; Політика, механізми, критерії, категорії, підходи – усеце не виробляється вітчизняною наукою…
У нас з приводу реформ не відбувається палких наукових дебатів. Хоч підоднією державною інновацією може підписатися будь-який вчений? Усюди авторами єурядовці або у гіршому випадку політики…
Жодна з наукових шкіл України не долучена до розробки проектів реформ, щонамагаються здійснювати в Україні. Наші науковці вже не знають чим жезайнятись. Бо до цих чудових Комітетів економічних реформ їх не дуже залучають…
Проте наша наука більш сконцентрована на вихованні молоді. Усі стовпи біля будь-якоговітчизняного ВНЗ, що обклеєні об’явами на кшталт «курсові, контрольні, дипломи– недорого», це власне результат неправильної державної політики щодо залученнявітчизняної науки до розвитку народногосподарського комплексу України… Саметому, головним центром уваги наших науковців є, переважно, підготовка новихкадрів, які на жаль сьогодні є не затребувані народним господарством нашоїкраїни…
Проте, якщо наші науковці не приймають участі у втіленні вітчизнянихреформ, то відповідно і нові кадри вони готують без урахування нових підходівдо управління країною. Бо більшість науковців самі про новини реформ дізнаютьсяз телебачення… А те що з кадрами у нас проблеми, визнає навіть ПрезидентУкраїни, але ж ніхто не каже, що заважає доступу якісних фахівців навітчизняний ринок праці, саме нехтування вітчизняною наукою…
Крім того, неможна робити реформи без інституційної підтримки. І одним ізелементів цього є, власне, вітчизняні університети. Про які реформи можнаказати, якщо більшість провідних вчених, докторів, професорів – не долученіжодним чином до здійснення так званих реформ?
То що ж тоді відбувається?
У цілому, є певний рух подій, є свої ментальні підходи, є певні науковіустанови що повинні продукувати реформаційні рішення для держави або певноїгалузі. Але ж, тепер, замість цих наукових інституцій, реформи починаєпродукувати Комітет економічних реформ. Так може потрібно тоді, для початку,здійснити реформу у наукових інституціях, що раніше повинні були продукуватиреформи, та закрити їх, і зекономити на цьому велику купу грошей? І нефінансувати надалі установи які, виходить, нікому не потрібні… Тобто може реформаторамтреба розпочати із себе?…
Крім того, навіщо ж ганьбити наукову систему координат? Справа у тому, щоякщо раніше на те, що можна називати реформою, зазіхали лише «серйозні дядькиіз науковими ступенями», то тепер майже у кожному селі можна продукувати державніреформи…
Але ж наука популізму не сприймає. Зокрема, щоб стати науковцем та отриматиправо на доступ до висловлювання ґрунтовних експертних думок, необхіднабагаторічна підготовка та підтримка базової наукової інституції. (Зверну увагу,щоб не було плутанини: представника уряду з науковим ступенем, який не є членомнаукового колективу, ми до науковців в межах цього міркування не відносимо)…
А щоб стати членом Комітету економічних реформ на місцевому рівні требапросто опинитися … у складі Комітету економічних реформ, а це сьогодні не дуже важко.Саме тому замість науки у реформуванні може «правити балом» «хуторянство»…
І підтверджень тому вже досить…
3. Чому усі ідеї Комітетів економічних реформ озвучують урядовці?
Тому, що мабуть є проблеми із позиціонуванням реформ. Зокрема, часто намісцях спочатку ми чуємо про реформи, а потім нам розповідають про нашіпроблеми, і ще намагаються впевнити, що ці реформи владнають наші проблеми…
Це схоже на сітьовий маркетинг: коли пропонують дорогу продукцію, у васнемає стільки грошей і ви намагаєтеся відмовитися, а вам тут же радять ще нацьому і заробити грошей… – продавати цю ж продукцію іншим…
А якщо я особисто не вважаю що реформатори бачать усі проблеми, або припустимо,що мені здається що вони не бачать головного, то чи буду я їхнім волонтером упідтримці їхніх ідей? …
А Ви що іншої думки??!
Тому такі і результати… Крім того, іноді люди ще виходять і на майдани…
Погодьтесь, що наші люди як ніхто інший відчувають будь-яку фальш, а певнінедосконалості реформ іноді гірше за навмисні злочинні дії. Тому, у такі реформи,в результаті, у людей немає віри…
До то ж, давайте поміркуємо відверто. Досі ні у кого не зародилася думкапро те, що начебто Комітет економічних реформ це такий собі мозковий центр, щозібрав, наприклад, раду старійшин та докладає великих зусиль щодо розв’язаннящоденних проблем території або намагається виробити стратегію розвитку або хочаб оптимізації сталої ситуації у країні.
Крім того, багато дій чомусь робиться, як то кажуть – піджимаючи хвіст… Сьогоднівже жоден політик не може похвалитися, що це саме він є головним реформатором,бо це лише викличе гнів… А скільки бажаючих було на початку?
Тому що реформи це не виступ на площі, це життя, і в нього спочатку требасамому вірити.
Сьогодні Комітет економних реформ це інструмент донесення до населеннярезультатів дій влади. Це рупор. А повинен бути саме мозковий центр, хоча б дляправильного позиціонування. Так людям зрозуміліше. Їм потрібна певна легенда,надія на щось досконале…
Крім того, однозначно, не відчувається вмілого керування загальним процесомреформ, не відчувається ні статики, ні динаміки реформ. І головне, Комітетекономічних реформ повинен відвести вогонь критики за ідеї реформи від представниківвлади. Зрозуміло, що потік критики повинен бути спрямований на мозковий центр,тобто на Комітет економічних реформ, а не на уряд. А зараз маємо навпаки. Томущо і так зрозуміло, що жоден Комітет економічних реформ насправді не вироблявжодних реформ – він лише їх озвучив…
Тобто тут наступили на власні граблі. Якщо б ініціатором усіх реформ дійснобув би певний Комітет економічних реформ, то тоді б і уся критика була бспрямована саме на нього, а уряд лише б втілював би реформи у життя…
Але ж хтось зажадав слави! І він її отримав!..
Хоча тут ми скоріше бачимо прорахунки влади у позиціонуванні місії реформта її виконавців.
4. Чому ж люди досі не відчули жодних результатів реформ?
Перш за усе задамо риторичне питання: А чи усе те реформи, що проголошує Комітетекономічних реформ? Чи іноді просто має місце, нарешті, банальне виконанняКонституційних вимог?…
І взагалі, за яким планом рухаються наші реформи? Дивимося першоджерела.Зокрема, на офіційному сайті висвітлена Програма економічних реформ на2010-2014 роки, що складається із 87 сторінок. (http://www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_FINAL_2.pdf).
А тепер, подивиться уважно на етапи реформ та індикатори успіху. Що усевиконано? А де аналітика? Коригування тощо? Туди в Програму, взагалі, багатоосіб заглядає? Я вже не питаю, а чого Відповідальні секретарі висвітлені станомна 13 квітня 2010 року…
Одним словом і тут маємо те що маємо…
Тепер по суті.
Реформи почали із дрібниць, а гроші на реформи почали витягувати ізбізнесу… Перевірки не зменшились, дерегуляція буксує, чиновники віщають пропокращення…
А Ви особисто вже відчули результати реформ?
Це на зразок того, що батраку для покращення його фінансового становищазапропонувати ще більше працювати, наприклад не 8 годин на добу, а десь 10-12годин. Та хай ще отримає пільговий кредит на усе життя, щоб його дітивіддавали…
Справа у тому, що більшість реформ спрямовані не на поліпшення, а просто налатання дірок… Не відчувається ґрунтовності реформ…
Наприклад, коли звільняють певну частину чиновників, а на тих щозалишились, покладають той же обсяг функцій, то це не реформи. А якщо до цьогододати, що головний спеціаліст облдержадміністрації має сьогодні трохи більше1100 гривень зарплатні на місяць, то це вже більше на саботаж будь-яких реформсхоже. Бо не може не змотивована людина робити будь-які реформи… І тут вже мовайде не про якість процесу, а про фізичну можливість його здійснення.
Треба думати що можна реформувати, а що ні. Та не треба боятися критикиреформ.
А може ми кудись поспішаємо?
То давайте усе спокійно прорахуємо, підготуємось, тільки тоді щось почнеморобити. Ми не куди не поспішаємо, то поспішають політики, бо у них вибори. Анам необхідно реформи робити…
Крім того, як на мене, то якщо знищити кумівство, та увести у системудержуправління нормальний менеджмент, то і реформувати може не так багато будепотрібно…
А де соціальний контроль за ходом реформ? Народ повинен розуміти що саменамагаються для них зробити. Повинен бути певний тандем розробників, влади танароду. Народ бажає, розробники пропонують, а влада власне вирішує… А у нас:влада розробляє, народ бунтує, а наука абстрагується…
Також поцікавимось: А хто буде дбати про соціальну справедливість реформ?Чи зменшити максимальні пенсії, що вже отримуються це не конституційно, аотримувати мінімальну пенсію особі із 40 річним стажем праці це нормально?
При цьому погодьтесь, що хтось задарма отримав (приватизував) у власністьвітчизняні підприємства і тепер є дуже заможною людиною, а хтось будувавзадарма цей завод і є сьогодні дуже бідною людиною.
Так ось може це і повинно бути первинною основою реформ?
Бо те що не дають через надподатки працювати підприємцям – це одне, а те щопенсіонер не може отримати достойну пенсію – це зовсім інше… Це вже соціальнанесправедливість. І тут рота ніхто нікому не закриє.
І основний тягар реформ тут повинен бути власне покладений на представниківвеликого бізнесу. Це по ним рівняється і середній рівень заробітної платні угалузі, це вони раніше утримували соціальну сферу, а тепер скинули усе це укомунальну власність, а надприбутки в офшори…
Наші промислові гіганти ледве встигають скуповувати інші промисловіоб’єкти, а ми тут шукаємо гроші на те щоб підняти (і за те мабуть спасибі)пенсію пенсіонерам ще на 30 грн. на місяць.
Чи я не про те кажу? Чи Богу Богово,а кесарю кесарево?…
Так ось тому люди досі і не відчули жодних результатів реформ…
Ось тому у нас функцію Комітету економічних реформ більше виконує майдан,на який виганяють велику купу заробітчан і у такий спосіб демонструють, щовлада начебто щось зробила недоречне…
Хоча заради справедливості треба визнати, що певні нормативно-правові актиперелічені у плані реформ дійсно приймаються, але ж чи буде від цього користь?Тобто чи будуть вони працювати? Чи будуть вони профінансовані? Чи зрозуміють їхправильно на місцях? А що ж скаже наша наука?...