Сьогодення ЖКГ: Кричущі проблеми, монополізм та відсутність інвестицій

Так, за останні десять років кількість старого та аварійного житла у столиці збільшилася більш ніж у два рази. Зношеність житлового фонду наблизилася до 55% рубежу. При цьому 30% основних фондів житлово-комунального господарства вже повністю відслужили нормативні терміни, в тому числі понад 45% ліфтів, 34% котлів, 32% ємкостей, що працюють під тиском, 28% трубопроводів пари. У той самий час втрати електроенергії, тепла, води та інших ресурсів доходять до 40%. Разом із тим щорічно капітально ремонтується лише 1% від усього житлового фонду при нормі 5%. Фактична заміна інженерної інфраструктури в порівнянні з обсягами необхідної термінової заміни з причини крайнього ступеня її зношеності складає: теплових мереж - 18% від необхідного, водопровідних мереж - 10%, каналізаційних мереж - 13%, електричних мереж - 15%.

Крім того, слід зазначити, що Україна і Київ зокрема серйозно відстають у питаннях енергоефективності від інших країн. Енергоємність українського ВВП в 2,5 рази вище середньосвітового рівня і в 3,5 рази вище рівня розвинених країн. Ефективність опалення в Україні нижче в 1,2 рази, ніж у Німеччині та Франції, і в 3 рази - ніж у Скандинавських країнах. За оцінками експертів, втрати у вітчизняній системі теплопостачання досягають 50% від обсягу виробництва тепла, тоді як наприклад у Фінляндії цей показник - 6%. Значні втрати комунальних ресурсів (вода, тепло, електрика, газ) на тлі відсутності ресурсозберігаючих технологій у поєднанні з застарілими ресурсовитратними технологіями і матеріалами, ведуть до збереження механізмів прямого бюджетного фінансування галузі без розвитку механізмів відповідальності, як муніципалітетів за підконтрольні їм об'єкти комунальної інфраструктури, так і власників житла за об'єкти нерухомості у їхній власності. Це в підсумку призводить до фінансово-економічного неблагополуччя житлових та комунальних організацій.

Серйозною проблемою в сфері ЖКГ є якість надання житлово-комунальних послуг. Основні порушення полягають в наступному: формальний характер проведення загальних оглядів будинків; поточний ремонт планується в недостатніх обсягах або ремонтні роботи проводяться тільки лише за заявками населення; непоінформованість населення і непрозорість витрат керуючих компаній по кожному будинку викликають численні і обґрунтовані звернення та скарги.

Який тип господарювання краще для сфери житлово-комунальних послуг? Однозначно відповісти на це питання складно через особливу специфіку цієї галузі. Соціальна специфіка діяльності підприємств ЖКГ полягає в незамінності та комплексності житлово-комунальних послуг, їх яскраво вираженою соціальною спрямованістю, відсутністю речової форми вироблених послуг і залежність обсягу їх виробництва від споживання, а також в різнорівневості управління та відомчої роз'єднаності. Світовий досвід не дає однозначної відповіді на питання про необхідність приватизації підприємств ЖКП. Наприклад, у скандинавських країнах поєднуються сильний демократичний громадський контроль. Населення погоджується на високі податки, задля того щоб отримувати якісні соціальні послуги. У цих умовах участь держави і муніципалітетів у регулюванні ЖКП може бути більш значущою, а вимоги до конкуренції - зниженими.

Соціальний характер житлово-комунальних послуг, обумовлений їх необхідністю для повсякденного життєзабезпечення, незамінністю і масштабами споживання, що в значній мірі впливає на ступінь державного та муніципального регулювання даної сфери, а відповідно, і на можливість застосування ринкових регуляторів. Однак на розвиток ринкових відносин у сфері ЖКП впливають безліч аспектів різного характеру.

Серед основних факторів, що обмежують бажання приватних інвесторів фінансувати капітальні вкладення в комунальну інфраструктуру і негативно впливають на формування та реалізацію інвестиційної привабливості у сфері ЖКП, можна виділити наступне:

1)      адміністративні та нормативно-правові бар'єри;

2)      відсутність дієвих механізмів та інструментів управління інвестиційної базою ЖКП;

3)      низькі доходи населення, що визначають його високу чутливість до змін рівня тарифів. Вартість житлово-комунальних послуг критична для рівня доходів більшої частини громадян;

4)      інформаційний бар'єр - немає інформації про об'єкти інвестування для інвесторів;

5)      високий ступінь невизначеності фактичного стану основних фондів, переданих в управління приватним підприємствам;

6)      дефіцит кваліфікованого персоналу, відсутність знань і досвіду, і, як наслідок, у комунальних підприємств немає фахівців, здатних грамотно підготувати інвестиційний проект, який би відповідав усім вимогам.

У той самий час послаблення регулюючої ролі влади щодо сфери житлово-комунальних послуг, яка обслуговує значну частину основних фондів міста та надає послуги соціальної значущості, може призвести до загострення соціальної напруженості.

Не менш складним є питання підтримки певного рівня якості наданих населенню послуг, оскільки стійке тепло-, газо-, електропостачання та підтримання середовища проживання в чистоті впливають на комфортність повсякдення містян і наближають суспільство до цивілізованих стандартів місць постійного проживання або тимчасового перебування. За допомогою одних тільки ринкових регуляторів не можна забезпечити оптимальне задоволення низки громадських потреб, їх дія доповнюється і коригується інструментами та інститутами регулювання економіки.

На сьогоднішній день весь житловий фонд міста Києва, що знаходиться в управлінні міста та комунальних підприємств, можна розділити на чотири групи:

-          Довоєнної будови до 1945 року - 18%;

-          Післявоєнні будівлі 50-60-х років - 44%;

-          Спальні райони, споруди 70-90-х років - 15%;

-          Нове покоління, будівництво з 2000 року - 23%.

Лише незначна частина будинків обслуговується новоствореними керуючими компаніями (КК). Приватні інвестори поки неохоче вкладають кошти в розвиток і становлення підприємств ЖКГ. Конкурентні відносини в галузі ще тільки почали зароджуватися й до етапу їх досконалого розвитку має пройти значний час.

Крім того, слід зазначити, що на сьогоднішній день існують дві основні форми господарювання: одна була сформована за часів СРСР і визначає «радянський» тип господарювання, інша форма характеризує «західний» тип господарювання. Ці дві форми відрізняються одна від одної застосуванням видів планування, механізмами внутрішнього управління, відносинами між виробником і споживачем.

 Проблема реформування ЖКГ найчастіше пов'язана зі складністю і в той самий час необхідністю переходу від «радянського» до «західного» типу господарювання. Відмінними рисами даних КК від ЖЕКів радянського формату є те, що в їх управлінні знаходиться незначна частка будинків, і вони готові запропонувати додаткові послуги. В управлінні ЖЕКів знаходиться значна кількість будинків, яке вони не в змозі обслуговувати їх якісно. А у споживачів житлово-комунальних послуг немає можливості знайти альтернативу останнім – керуючих компаній замало у Києві. Крім того, часто просто неможливо для керуючої компанії управляти будинком, перебуваючи далеко від нього. А ЖЕК, хоч і пережиток радянської епохи, але знаходяться поруч. Ще однією проблемою для споживачів стає прийняття рішення про вибір і перехід до іншої КК, оскільки мешканцям досить складно зібратися і прийняти рішення всім будинком, особливо, якщо цей будинок багатоповерховий.

Однак спадщина радянських часів з притаманним їй монополізмом у сфері ЖКГ призводить до того, що постачальникам послуг просто нема сенсу боротися за зниження тарифів та підвищення якості обслуговування. Високі тарифи породжують низький рівень платоспроможного попиту, наслідком чого є зростання платежів населення і зростання заборгованості підприємств ЖКГ перед постачальниками послуг. Усе це призводить до відсутності зацікавленості приватних інвесторів до даної сфери, небажання вкладати інвестиції і створювати підприємства сфери ЖКГ, що знову ж призводить до монополізму в галузі.

Власне, низький обсяг сьогоднішніх інвестицій багато в чому є наслідок того тарифоутворення і тієї економіки, які вже були описані вище. Тому шляхи вирішення проблеми ЖКГ очевидні: нові технології, нове регулювання, нові фінансові механізми. До трильйонів з бюджету все це жодного відношення не має.