Майно БМПЗ потрібно було передати на зберігання законному власнику, а не АРМА

Це цитата з ухвали Дніпровського районного суду м. Києва. Як ви гадаєте, якого такого «суб’єкта» має на увазі суддя? Ті, кому доводилося стикатися з роботою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами (АРМА), могли з цього формулювання здогадатися, що мова йде саме про цю організацію.

Створення Агентства було одним із тих зобов’язань, які Україна взяла на себе задля виконання Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України, та як обов’язкова для країни рекомендація Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Подібні інституції працюють, і працюють доволі успішно, у країнах Європейського союзу. Тож до фактичного створення питань немає. Але розглянемо діяльність АРМА на конкретному прикладі.

Вже більше двох років триває рейдерське захоплення Братського маслопресового заводу (ТОВ «НЕСТ»). Два роки боротьби, судів, сутичок, вимог і суперечок на різних рівнях. Встановлено факт рейдерства, скасовано незаконну перереєстрацію, зупинено процедуру банкрутства, яку запустили злочинці тощо. Ще влітку минулого року, коли було видано постанову слідчого ГПУ про передачу заводу на відповідальне зберігання законному власнику, можна було якщо б і не поставити крапку у цій історії, то хоч вигнати з територія підприємства рейдерів. Але цього зроблено не було. За що окрема «подяка» правоохоронним органам. 

Згодом постанову слідчого відмінили, а 5 жовтня (запам’ятайте цю дату) Печерський суд м. Києва постановляє ухвалу, якою задовольняє клопотання прокурорів та передає майновий комплекс ТОВ «НЕСТ» в управління АРМА. Чи має можливість ця структура керувати маслопресовим заводом краще за законного власника – питання риторичне. Але найбільша загроза виявилася не в цьому.

Станом на сьогодні (через чотири місяці після судової ухвали) АРМА ще не прийняла підприємство в управління. Пряма цитата з відповіді Агентства, яку вони дали на запит юристів 23 січня 2019 року: 

«Національним агентством завершуються підготовчі заходи, передбачені Законом та Ухвалою. Зокрема, здійснено державну реєстрацію прав на управління цими активами збоку Національного агентства, аналіз переданих з правоохоронних органів документів та вирішується питання з обрання способу управління»(!!!)

Тобто вони ще навіть не вирішили, що робитимуть з заводом: управлятимуть чи продаватимуть.

А час спливає. Рейдери продовжують активні махінації з ПДВ, контролюють завод і роблять там все, що заманеться. На початку року очевидці повідомили законних власників: «Обладнання заводу демонтують і вивозять!» Ті прибули на місце і зафіксували факт розкрадання. Почали бити на сполох: заяви до ГСУ, ГПУ, поліції та до АРМА. Єдине, чого вдалося добитися, це те, що 29 січня (!) після другого цьогорічного повідомлення про вивезення майна поліція Братського району Миколаївщини встановила пост біля заводу, який має контролювати автотранспорт, що в’їжджає-виїжджає з заводу. А ці два тижні зволікання злочинці продовжували вивозити обладнання. Обладнання, що коштує мільйони!

Не в останню чергу це відбувається тому, що такий актив було передано «невпевненому у собі суб’єкту», яким й у цій справі виявилася АРМА. До речі, представники агентства за чотири місяці самі жодного разу не потрапили на завод. А ми ж розуміємо, що взяти в управління об’єкт, який ти сам не уявляєш, що собою являє, неможливо! У телефонній розмові з представниками АРМА вони висловилися доволі однозначно: 

«Не поїдемо, щоб не отримати кулю в лоба».

Ось так.

Розуміємо побоювання чиновників, які не ризикують виконувати свої зобов’язання, наражаючись на конфлікт з озброєними рейдерами. Але ж саме для цього у нас існують правоохоронні органи. Чи ні? На кого покладатися власникам, чиє майно було вкрадено? Ми вже на межі того, що фермери і підприємці почнуть створювати власні армії задля захисту. Якщо ситуація не покращиться, то може бути ще гірше. Вимагаємо від правоохоронних органів у найкоротші терміни забезпечити проведення опису майна тими, хто за нього відповідає; забезпечити його належне зберігання, бо воно є речовим доказом по справі рейдерського захоплення; ефективно розслідувати справи щодо вже викраденого майна та обладнання; вручити повідомлення про підозру у вчинені злочину причетним до захоплення підприємства. Нічого фантастичного, чи такого, що не підпадало б під визначення «функціональні обов’язки».  

Ми абсолютно не дарма звертаємо увагу саме на правоохоронців. Саме їхня провина у тому, що справа вже «відзначила» своє дворіччя і триває далі. На Антирейдерському форумі «Бізнес проти знищення держави» кілька годин було присвячено розгляду їхньої бездіяльності. Чому затягувалося досудове розслідування у кримінальному провадженні? Чому не встановлено усіх осіб, причетних до рейдерського захоплення? Чому їх не притягують до відповідальності? Чому продовжується злочинна діяльність? Чому не забезпечено збереження речового доказу? Все це могла зробити місцева поліція і прокуратура!А ще є не менше запитань до обласних та державних правоохоронних органів… Часом складається враження, що за два роки журналісти, самі потерпілі та «Бізнес-Варта» змогли розслідувати справу ефективніше за слідчих, встановити злочинців та розкрити їхні взаємозв’язки з іншими рейдерськими захопленнями.

Я розраховував на підтримку голови обласної державної адміністрації Олексія Савченка. Він є представником Президента в області, має достатньо важелів впливу. Він цілком міг хоча б скликати Антирейдерський штаб, про що ми зверталися до нього після чергового етапу розкрадання обладнання заводу. Але реакції немає. Невже очільникам області байдуже, що у них під боком викрали завод, «пиляють» його, проводять на ньому махінації з ПДВ? Це ж втрати їхнього бюджету, їхньої репутації та інвестиційної привабливості! 

Мені не лишається іншого вибору, як разом із колегами по парламенту, з членами Міжвідомчої антирейдерської комісії збиратися і їхати під завод. Цього хочуть місцеві правоохоронні органи та обласні чиновники? Щоб ми працювали замість них? Ми це можемо зробити і зробимо, якщо треба. Але тоді вже спуску не дамо нікому! Навіщо утримувати таких службовців, які фактично відмовляються виконувати власні обов’язки? 

Кожен день, що завод залишається під контролем рейдерів – це не лише втрати законних власників, а ще й сигнал до інших злочинців, що в Україні можна зневажати приватну власність та безкарно красти усе, що тобі подобається. Як громадянин, як народний депутат і правозахисник я цього допустити не можу.