​​Чому нас вчить "кенійський кейс" у Міжнародному кримінальному суді?

В Україні, на фоні війни, ця новина лишилася майже непоміченою. Однак насправді ця ситуація може стати для нас важливим уроком.

Для того, щоб зрозуміти, чому, необхідно бодай поверхнево ознайомитися з самим «кенійським кейсом».

27 грудня 2007 року у Кенії відбулися президентські вибори, що завершилися масовими протестами та зіткненнями. Виборча комісія Кенії оголосила переможцем виборів чинного президента, представника Партії національної єдності Мваї Кібакі, а не кандидата Помаранчевого демократичного руху Раїла Одінга. Для розуміння ситуації в Кенії важливо зазначити, що політична система країни є кланово-племінною, а протистояння, що почалися після оголошення результатів виборів, мали насамперед етнічний характер: Кібакі представляв етнічну групу кікуйю, а Одинга — луо. В процесі виборів кандидати експлуатували очікування племен з вирішення земельних питань, що призвело до штучного загострення ворожнечі. В результаті сутичок загинули понад 1100 мирних жителів, 3500 були поранені, а більше 600 тисяч людей — змушені залишити свої домівки.

У квітні 2008 року при посередництві сусідніх країн та колишнього Генерального секретаря ООН Кофі Аннана конфлікт був врегульований: президентом залишився Мваї Кібакі, а коаліційний уряд національної єдності очолив Раїла Одінга. Однак актуальним залишилося питання щодо розслідування злочинів проти людяності, що були скоєні під час протистоянь (вбивства, катування, депортація). Тому міжнародна спільнота наполягла на створенні Комісії з розслідування випадків насильства після виборів, яку очолив кенійський суддя Філіп Вакі (яку називали «Комісія Вакі»). 

Враховуючи, що звинувачення в злочинах проти людяності стосувалися обох сторін конфлікту, вони були зацікавлені в розслідуванні всередині держави та пропонували створити для цього спеціальний трибунал. Парламент Кенії відхилив цю пропозицію, а Ф. Вакі зрештою передав звіт щодо розслідування справи зі списком імен до Міжнародного кримінального суду. Незважаючи на те, що список з іменами так і не був оприлюднений, матеріали розслідування стали підставою для звинувачень прокурором МКС Луїсом Морено Окампою шести кенійських високопосадовців: міністра вищої освіти, науки та технологій Самуеля Руто, заступника прем'єр-міністра Кенії та міністра фінансів Ухуру Кеніятту (нинішнього президента Кенії), міністра індустріалізації Генрі Косгея, керівника секретаріату кабінету міністрів Франсіса Кірімі Мутаура, радіоведучого Джошуа Санга, та колишнього комісара поліції Мохамеда Хусейна Алі.

Однак розгляд справи не завершився обвинувачувальними вироками: спочатку були відхилені звинувачення проти Косгея та Алі, а згодом — зняті звинувачення з Мутаури та Кеньяти. Судовий процес над Руто та Сангом тривав з 2013 до 2016 року й, так само, завершився зняттям обвинувачень. 

У ході розслідування свідки почали змінювати свої покази, що стало підставою для прокурора МКС звинуватити ряд діячів, а саме: Уолтера Бараса, Пола Гічеру та Філіпа Бетта у злочинах проти здійснення правосуддя, що передбачено 70-ю статтею Римського статуту.

У липні 2021 року Палата попереднього розгляду МКС винесла рішення, що Пол Гічера, як адвокат обвинуваченого, вплинув на свідків у справі проти Руто шляхом підкупу та корупційного впливу. За версією обвинувачення Пол Гічера був менеджером та координатором схеми підкупу, він укладав угоди з корумпованими свідками й організовував оформлення їхнього відкликання. 

У лютому 2021 р. Гічера був відпущений до Кенії. Через півтора роки його знайшли мертвим.

 Передчасна смерть Пола Гічеру відкриває для України дуже важливу проблему — захист свідків та обвинувачених. Враховуючи масштаб зареєстрованих воєнних злочинів і злочинів проти національної безпеки, що включають, зокрема, й колабораційну діяльність, для української системи це справжній виклик.  З іншого боку — це шанс втілити та врегулювати належним чином на практиці весь комплекс заходів щодо правового, соціально-економічного й фізичного захисту учасників кримінальних проваджень задля уникнення таких історій.