Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
20.10.2017 18:22

Правовий висновок щодо реінтеграції Донбасу

Український політичний діяч, суддя, доктор наук у області філософії, академік. Народний депутат України 2-го, 3-го, 4-го, 6-го скликання

Правовий висновок відповідності Конституції України законопроектів щодо реінтеграції Донбасу.

 Інститут права і суспільства  як і увесь Український Народ глибоко обурені фактами неадекватної реакції  керівництва Держави: Верховної Ради України, Президента, Уряду, РНБОУ щодо збройної агресії Російської Федерації шляхом внесення проектів Законів України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганської областей» та «Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей». 

Вказана проблема вже детально вивчалася експертами Інституту і висвітлювалась на прес-конференції 5 травня 2017 року, а висновки у формі Відкритого листа разом із пропозиціями направлялися Президенту України.

Вказані проекти Законів грубо суперечать вимогам Конституції України, міжнародних норм та чинному законодавству України.

Результатом помилок, які вже були допущені політичним військовим керівництвом країни, в зв’язку з порушенням при виконанні вимог п.п. 19, 20 статті 106 Конституції України, Законів України «Про оборону», «Про правовий режим воєнного стану»  стали тисячі людських життів і покалічених доль. Довіра Народу до керівництва країни й армії є вкрай низькою.

Стало зрозумілим, що Україна стала заручником так званих «Мінських домовленостей», які є суто формальними документами і не можуть навіть називатися «угодами», в порядку Закону «Про міжнародні договори» та Конституції України, якою чітко передбачено, що згода на обов'язковість міжнародних договорів надається Верховною Радою Україною ( стаття 9).

Відсутність реакції держави на цілком справедливі вимоги суспільства призвели до радикалізації протестних настроїв, пошкодження опор лінії електропередач, блокаду лінії межі з тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим, залізничних шляхів, блокування громадськістю залізничних шляхів та окремих доріг до окупованої території окремих районів, міст, селищ та сіл Донецької та Луганської області.

Вказані закони України суперечать суспільній та експертній думці   щодо цих питань, що веде до втрати народом довіри, як до державної влади загалом, так і до інституту Парламенту, як органу, що є стрижнем представницької демократії.

Запроваджений в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України вказаними Законами так званий «особливий статус Донбасу» – це фактична легітимація створених і контрольованих Росією терористичних формувань, федералізація країни, що загрожує подальшому існуванню незалежної, суверенної, унітарної держави.

Вже прийнятий Верховною Радою України та підписаний Закон України «Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей» продовжується на один рік дія прийнятого в 2014 році Закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей"

Пунктом 2 статті 10 Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування…» було призначено позачергові вибори депутатів районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад, сільських, селищних, міських голів в окремих районах Донецької та Луганської областей на неділю, 7 грудня 2014 року. Прийнятими змінами вказана норма набирає чинності після виведення усіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України, однак дата 7 грудня 2014 року не змінюється, а тому вказана норма є мертвонародженою.

Статті 2-9 Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування…» діють з дня набуття повноважень органами місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей, обраними на позачергових виборах, проведених відповідно до  Конституції України , якими передбачено, зокрема:

-         «недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб учасників подій на території Донецької, Луганської областей» (стаття 3 Закону). Таке положення суперечить положенню частини 1 статті 24 Конституції України про рівність всіх перед законом.

-         «створення так званих «загонів народної міліції» ( стаття 9 Закону). Таке положення суперечить положенню частини 1 статті 24 Конституції України оскільки передбачає привілеї за ознакою місця проживання – «народна міліція утворюється із числа громадян, «які постійно проживають у відповідних населених пунктах ОРДЛО». Слова «народна міліція» суперечить Закону України «Про національну поліцію».;

-         «посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами, органами місцевого самоврядування окремих районів з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації на основі угод про прикордонне співробітництво» ( стаття 9 Закону).  Фактично, Україна має забезпечити прямі зовнішні відносини Донбасу з регіонами Росії, по суті, визнається сам факт відсутності фактичного кордону з Росією;

-         «сприяння в окремих районах Донецької та Луганської областей використанню російської та інших мов в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створюють можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та в інших сферах суспільного життя» ( частина 2 статті 4 Закону). Положення в частині про судочинство суперечить статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» згідно якої судочинство провадиться державною мовою, а державною мовою в Україні є українська мова ( стаття 10 Конституції);

-         «повноваження депутатів місцевих рад і посадових осіб, обраних на позачергових виборах, призначених Верховною Радою України цим Законом, не можуть бути достроково припинені» (частина 2 статті 5 Закону). Цим положенням надається імунітет, що суперечить конституційному принципу, закладеному в статті 81 Конституції України;

-         «в окремих районах Донецької та Луганської областей законами України запроваджується особливий порядок призначення керівників органів прокуратури і судів, який передбачає участь органів місцевого самоврядування у вирішенні цих питань» (частина 3 статті 5 Закону). Зазначені положення суперечать положенням статей 128 ( призначення суддів Президентом), статті 131-1 Конституції ( існування органів суддівського самоврядування для вирішення питань внутрішньої діяльності судів, статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», про обрання судів зборами суддів, статті 39  Закону України «Про прокуратуру» про призначення керівників місцевих прокуратур Генеральним прокурором.   В зазначених законах не передбачено погодження таких призначень з органами місцевого самоврядування.

 

                      Слід також зазначити, що частина 2 статті 140 Конституції дозволяє законодавцю шляхом ухвалення окремих законів  визначати ОСОБЛИВОСТІ  здійснення місцевого самоврядування  тільки для міст Києва та Севастополя. Надання особливих повноважень іншим окремим органам місцевого самоврядування суперечить як зазначеній нормі Конституції, так і  положенням статей 8 та 19 Конституції

Проект Закону «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях»  є таким, що не відповідає міжнародним нормам, Конституції України та діючому законодавству України.

Спірним питанням на засіданні Верховної Ради став зміст статті 7 проекту, якими забезпечувалась пріоритетність Мінських угод  міжнародним домовленостям. Ця норма є фактично заваульованим ратфікуванням Мінських домовленостей. Однак, ми не маємо інформації щодо остаточної редакції проекту, прийнятого в першому читанні.  В той же час, вилучення тільки цієї норма тягне за собою суперечність змісту іншої частини  закону, оскільки  про мінські угоди згадується Преамбулі проекту.

Експерти Інституту констатують, що у проекті закону немає жодної згадки про Автономну Республіку Крим та міста Севастополя.

Однак, окрім преамбули, яка носить декларативне навантаження, в змістовній частині  проекту тільки згадується  про збройну агресію Росії проти України (статті 6,8, 9), однак окрема, чітко сформульована  норма про законодавче визнання Росії збройним агресором відсутня. Відсутня також дата початку агресії, що може в майбутньому створити значні проблеми під час визначення правової відповідальності РФ перед державою України, громадянами та юридичними особами.

Женевською конвенцією про захист жертв війни, підписаної 12 липня 1949 року, встановлюється відповідальність агресора за дії на окупованій території, що в разі визнання Російської Федерації агресором, вимагатиме дотримання правил ведення війни: поводження із заручниками, неприпустимість тортур тощо. Однак, статтею 6 проекту передбачено, що Україна знімає з себе відповідальність за протиправні дії Російської Федерації як держави-агресора, її збройних сил, інших військових формувань та окупаційної адміністрації на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях Фактично, Україна нівелювала права своїх громадян, які живуть під окупацією, бо тепер ніхто не відповідає там за дотримання прав людини.

Відповідно до міжнародного права, будь-які матеріальні відшкодування потерпілій країні (репарації) можливі лише за умови введення воєнного стану внаслідок агресії іншої країни. Це єдиний правовий механізм, який дозволяє звертатися до міжнародних судових інстанцій щодо відшкодування збитків Росією після завершення війни. За таких підстав Міжнародний військовий трибунал розглядатиме злочини фізичних осіб, а Міжнародний суд ООН визначає розміри відшкодувань, що має сплатити країна-агресор.

Окрім того, введення правового режиму воєнного стану на територіях не підконтрольних Українській владі надасть можливість участі у наданні допомоги міжнародною організацією Червоного Хреста.

Відповідно до статті 51 Статуту ООН, у випадку введення правового режиму воєнного стану Україна матиме право на оборону, в тому числі колективну. Таким чином, прийняття вказаного закону перешкоджає можливому наданню Україні збройної допомоги, бо якщо на її території не встановлено воєнного конфлікту із сусідньою державою, тоді має місце громадянська війна (чи громадянський конфлікт), в який ніхто не має права втручатися ззовні.

Статтею 2 проекту передбачено, що незалежно від набуття статусу внутрішньо переміщених осіб чи іншого спеціального правового статусу зберігається право власності та інші речові права на майно.

Однак, як підтверджують наявні обставини, значна кількість житла є зруйнованою, а вимушено переміщені особи позбавлені свого права.

Разом з тим, певні національні суди застосовують практику Європейського суду. Так, 15 березня 2016 року Апеляційним судом Донецької області було винесено рішення про відшкодуванні 80-річній громадянки України матеріальної шкоди за зруйноване житло у м. Слов’янську у розмірі 363 789 грн.. Більше 2000 тисяч справ про відшкодування завданих збитків подано до Європейського суду з прав людини.

Зазначаємо також, що в преамбулі проекту констатується факт запровадження обігу російського рубля як єдиної валюти в окремих районах Донецької та Луганської областей, однак жодних превентивних мір та заборон проектом не передбачено.

Внаслідок не введення Президентом України режиму воєнного стану на територіях проведення так званої АТО та АР Крим не дає можливості відійти від згубних для України Мінських домовленостей та повернутися до Будапештського меморандуму.

В історії міжнародних відносин уже був факт здійснення непрямої агресії – конфлікт США-Нікарагуа. Саме Міжнародний суд ООН став арбітром у справі «Нікарагуа проти США» і визнав, що США несуть відповідальність «за планування, керівництво і підтримку» нікарагуанських бойовиків (контрас).

Рішення МС ООН в справі «Нікарагуа проти США» може слугувати базою для міжнародно-правової оцінки дій Росії на сході України. Адже рішення МС ООН визнаються джерелом міжнародного права відповідно до пункту «d» статті 38 Статуту МС ООН. І Україна, і Росія визнає практику МС ООН як джерело міжнародного права як на доктринальному, так і на політичному рівнях.

Таким чином, введення правового режиму воєнного стану на територіях Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей надало б можливість Україні розпочати міжнародні механізми відновлення територіальної цілісності, суверенності, незалежності України, повернення окупованих, анексованих територій, відшкодування збитків державою-агресором, покарання винних, відновлення конституційних прав громадян України та Українських військовослужбовців, залучення міжнародної допомоги, в тому числі збройної, унеможливило б внесення змін до Конституції України та проведення виборів на непідконтрольних територіях, створило б можливість заміни Мінського формату переговорів на Будапештський.

Зазначене вище дає підстави для наступних

 

                                            ВИСНОВКІВ

 

1.Закони «Про особливий порядок місцевого самоврядування  в окремих районах Донецької та Луганської областей  ( № 1680),  »Про створення необхідних умов для мирного врегулювання  ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей» (№ 2167), яким на один рік продовжено дію закону №1680 та законопроект №7163 «Про особливості державної політики  із забезпечення  державного суверенітету України  над тимчасово окупованими  територіями  в Донецькій та Луганській областях» не відповідають зазначеним вище нормам Конституції, а також   частині 2 статті 8, частині 2 статті 19 Конституції України та відповідному чинному законодавству.

2. Зазначені закони   №№ 1680 та 2167 в цілому можна визначити як  нікчемні правові акти і такі, що не можуть бути ніким, в тому числі і органами влади України, реалізовані, оскільки початок їх дії  пов’язується  з набуттям повноважень органами місцевого самоврядування в ОРДЛО  обраними  на позачергових виборах призначених на 7 грудня 2014 року !!!! (див. пункти 2 та 4 Закону № 1680.)

3. Законопроект № 7163 у варіанті, що ухвалений Верховною Радою в першому читанні  6 жовтня 2017 року   в значній частині  своїх положень є декларативним, таким що суперечить нормам Конституції та чинних законів України, не відповідає техніці законотворення, а тому буде недієздатним, тобто не знайде своєї реалізації.

4. Надіслати цей правовий висновок Президенту України та Голові Верховної Ради України для врахування при доопрацюванні  законопроекту № 7163 та в подальшій законотворчій діяльності із зазначеної проблеми.

 

Наші висновки  та пропозиції ґрунтуються не лише на наших  поглядах та розумінні проблеми, а й на вивченні та врахуванні думок широкої української громадськості, що  поширені у засобах масової інформації.

 

Ми готові до співпраці і сподіваємося на відповідне реагування на звернення.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net