Не можна принижувати власний Народ

Сьомого червня у Верховному суді відбувся розгляд позову народного депутата чотирьох скликань, голови Партії захисників Вітчизни Ю. Кармазіна проти Президента П. Порошенка щодо його бездіяльності як Глави держави та Верховного головнокомандувача че-рез незапровадження правового режиму воєн-ного стану на частині території Луганської, Донецької областей та в АР Крим. Пропонуємо вашій увазі його заяву за результатами засідання.

«Нами було наведено беззаперечні факти того, що Україна перебуває у стані прямого порушення її територіальної цілісності (окупація Криму, окремих районів Луганської та Донецької областей), існує загроза подальшої ескалації воєнних дій держави-агресора та озброєних і контрольованих нею угруповань «ДНР» та «ЛНР». Ми підкреслили, що відповідно до статті 17-ї Конституції захист суверенітету і територіальної цілісності держави, гарантування її економічної та інформа-ційної безпеки є найважли-вішими функціями влади, справою всього українського народу. А відповідно до чинного Закону «Про правовий режим воєнного стану» запровадження зазначеного правового режиму є єдиним прямим способом реалізації вищевказаного. Всі заходи, які було застосовано — мобілізація, оголошення й проведення Антитерористичної операції, не у повній мірі відповідають законо-давству України та обов’язкам Президента як Верховного головнокоман-дувача, гаранта Конституції.

Отже, ми звернулися до суду для захисту своїх законних прав та інтересів, що водночас є часткою публічного інтересу всього народу в захисті суспільного блага — територіальної цілісності України, її національних багатств, що належать виключно йому. Головним обов’язком держави, згідно зі статтею 3-ю Конституції, є утвердження та забезпечення прав і свобод людини. При цьому 8-ма стаття гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Основного Закону.

Ми вважаємо особливо небезпечною для всього народу та для засад націо-нальної безпеки держави таку «правову» позицію суддів Вищого адмінсуду за нашою справою, коли ставиться під сумнів зацікавленість окремих осіб у вимаганні дотримання Конституції, коли громадяни не ви-знаються учасниками публічних (конституційних) правовідносин щодо виконання Президентом своєї присяги і повноважень. Адже така позиція є незаконним при-ниженням правового стату-су всього українського народу як єдиного джерела влади (ст. 5-та Конституції). Дехто з числа позивачів має спеціальний статус — є внутрішньо переміщеними особами, оскільки були змушені покинути свої домівки на неконтрольованих Україною територіях (АР Крим, м. Луганськ, м. До-нецьк, м. Антрацит). При цьому відповідно до Закону «Про правовий режим воєнного стану» у разі загрози передбачається евакуація мирного населення, його розміщення та додаткові заходи підтримки за рахунок держави. Але ці позивачі внаслідок невиконання Президентом свого прямого обов’язку при виїзді з некон-трольованих територій були позбавлені вищеза-значених державних гарантій захисту. 

Апогею судді Вищого адмісуду сягли, використа-вши як джерело права так звані «Мінські домовленос-ті», які є суто формальними докумен-тами і не можуть навіть називатися «угодами» відповідно до Закону «Про міжнародні договори» та відповідно до Конституції, де чітко передбачено, що згода на обов’язковість міжнародних договорів надається Верховною Радою. Тож у нас виникло логічне запитання: а між ким укладалися вказані мінські «договірняки», чи ратифікували їх у парламенті? Очевидно, що ні! Тобто, фактично суд першої інстанції при випра-вданні бездіяльності Президента допустив неправомірну підміну суто правових дій, які зобов’язаний вчинити відповідач за наявних обставин зазіхання на територіальну цілісність країни відповідно до Конституції. Найбільш обурливим став виступ представника Адміністрації Ложкіна, який досі називає себе представником Президента (вже на котрому засіданні судді намагаються довідатися в нього, чи відомо самому Гарантові про існування вказаної справи та які заходи були здійснені ним для усунення порушень прав позивачів). Ложкін стверджував, що громадяни України, внутрішньо переміщені особи не можуть звертатися з позовом до Самого... Заява «представника» про те, що передбачені статтею 106-ю Конституції повноваження Глави держави є дискреційними (хочу — роблю, а хочу — ні), обурила навіть кількох суддів. Мовчазною посмішкою була відповідь Ложкіна на їхнє запитання, що ж відбулося з Кримом — анексія, окупація?..

Проте найцікавішим ви-явилося те, що після виходу з нарадчої кімнати судді Верховного суду не оголосили рішення, а перенесли розгляд справи на 5 липня. Незважаючи на відсутність на засіданні незалежних ЗМІ (був тільки Перший національний — решту медіа, очевидно, порушення засад Кон-ституції не цікавить), ми очікуємо на перемогу всього українського народу».

Юрій Кармазін,
Голова Партії захисників Вітчизни.

Сільскі Вісті