«Пастки криються в деталях»

Зміни до Основного Закону в будь-якій країні — подія надзвичайної ваги. Політикам доводиться зі шкіри вилузуватися, аби переконати суспільство і своїх опонентів у необхідності внесення новацій до основоположного державного документа. В Україні, на жаль, не склалося до нього такого ж шанобливого ставлення. Кожний із президентів намагався перекроїти Основний Закон. Зміни до нього стають чимсь буденним і відбуваються так швидко і несподівано, що суспільство не встигає їх осмислити. 2 червня Верховна Рада віддала 335 голосів за зміни до Конституції України в частині судоустрою. Одночасно було ухвалено закон «Про судоустрій і статус суддів». Президентське оточення, парламентська більшість не можуть нахвалитися цими новаціями. Підтримав їх і посол США в Україні Джеффрі Паєтт. Проте існують і інші думки. Зокрема, власну позицію висловлює відомий український юрист і політик, голова Партії захисників Вітчизни Юрій Кармазін.

— Юрію Анатолійовичу, наскільки були затребуваними ці законодавчі новації у державі й суспільстві?

— Те, що відбулося, можна назвати ґвалтуванням Основного Закону держави та нехтуванням волі українського народу. Знаючи про те, що готуються такі зміни, я надіслав 420 депутатам, а також у засоби масової інформації заяву Партії захисників Вітчизни щодо внесення змін до Конституції відносно правосуддя. Ми висунули кілька вимог. Перша: зупинити процес внесення змін до Конституції під час фактичної війни, коли кожного дня на фронті гинуть наші бійці. На нашу думку, ці зміни сприяють узурпації та концентрації влади в одних руках, звужуючи існуючі права громадян, чим допомагають державі-агресору. Друга: передбачити механізм виборності суддів та розглянути питання щодо призначення суддів, які пройшли кваліфікаційні оцінювання й визнані такими, що спроможні чинити правосуддя. Поясню: у Верховній Раді лежить 800 справ на суддів, у яких закінчився п’ятирічний термін перебування на посаді й минули всі процедури для призначення їх на безстроковий період. Але їх не призначають! І от, десята частина суддів не працює, бо не має на це повноважень, але отримує заробітну плату, причому немалу, більше десяти тисяч гривень. Можете уявити, яких збитків зазнає держава? І це в той час, коли всупереч статті 49-й Конституції, яка забороняє звужувати соціальну сферу, торік було закрито 95 лікарень і поліклінік!

— Чому ви проти будь-яких змін до Конституції?

— Це не моя забаганка, а вимога Основного Закону, яка була запозичена з конституцій інших держав. Стаття 157-ма говорить, що не можна вносити зміни до неї в умовах надзвичайного та військового станів. Причому вказується не про сам факт оголошення парламентом чи Главою держави військового або надзвичайного стану, а про наявність умов існування одного з них. Уже протягом двох із половиною років триває агресія Російської Федерації проти України, анексовано значну частину території, загинуло близько десяти тисяч воїнів та мирних жителів. І в цей час ми приймаємо зміни до Конституції. Я вважаю такі дії неприпустимими. Адже це допоможе Росії як країні-агресору стверджувати, що в Україні відбувається внутрішній конфлікт, мовляв, якщо вони вносять зміни в Конституцію, то війни немає, це внутрішній конфлікт, а не агресія. Нагальної необхідності змінювати Конституцію, аби перебудувати судочинство, не було, це можна було робити і на базі існуючих законів.

— Одна з конституційних новацій стосується розділу «Прокуратура». Яких змін зазнає ця структура?

— Під гаслами реформування сталінської прокуратури на європейську на замовлення олігархів знищено функцію нагляду за дотриманням прав і свобод громадян, яка була передбачена 121-ю статтею Конституції України. 7-й розділ під заголовком «Прокуратура» цими змінами взагалі виключається, натомість введена нова стаття 131-1 в розділі «Правосуддя», згідно з якою повноваження прокуратури суттєво скорочуються. Залишається функція підтримання публічного обвинувачення в суді, організація та координація досудового розслідування і лише у виняткових випадках — представництво держави в суді. Якщо раніше громадянин міг звернутися за захистом своїх прав чи незаконних дій посадовців та органів місцевого самоврядування, то тепер у нього такої можливості немає. Я вважаю це безпідставним звуженням прав людини. Кажуть, нехай люди захищають свої інтереси в судах. Але судові збори сьогодні сягнули таких розмірів, що не кожна людина може собі їх дозволити.

— А як ви прокоментуєте новацію, яка змушує громадян залучати до свого захисту виключно адвокатів?

— У Конституції є стаття 59-та, яка гарантує право вільного вибору захисника своїх прав у суді. З цього приводу Європейський суд з прав людини ще 24 листопада 2011 року ухвалив рішення у справі «Загородній проти України», згідно з яким недопущення до кримінального процесу захисника, який не має адвокатського свідоцтва, є порушенням права на справедливий суд, передбаченого пунктами 1, 3 статті 6-ї Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», причому європейська судова інстанція наголосила, що така ситуація суперечить принципам правової держави. Тепер же, згідно зі статтею 131-2, передбачається, що тільки ліцензовані адвокати мають право здійснювати представництво іншої особи в суді і захист від кримінального обвинувачення. Тоді як раніше пересічна людина, котра не має грошей, могла уповноважити на цю роль високоосвіченого члена свого трудового колективу, односельця, сусіда, родича тощо. Тобто ще більше обмежується доступ громадян до справедливого судочинства.

— Ви часто повторюєте, що пастки криються в подробицях. Де ви їх бачите?

— У пункті 9-му статті 131-ї Конституції передбачено, що відтепер Вища рада правосуддя здійснює свої повноваження не тільки за Конституцією, а й за законами України. Тобто з’являється загроза неконтрольованої зміни функцій цієї інституції на забаганку впливової політичної сили. З деякими змінами можна погодитись, і деякі мають навіть позитивний аспект, але… У 6-му пункті статті 16-1 перехідних положень Основного Закону — щодо впровадження нового адміністративно-територіального устрою України відповідно до змін Конституції в частині децентралізації влади, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент на підставі порядку, що визначений законом та пунктом 7-м цієї статті. Зокрема, передбачено, що впродовж двох років переведення судді до іншого суду робить сам Президент України на підставі відповідного подання Вищої ради правосуддя. Так от, я вважаю, що, маючи протягом двох років такі повноваження, Президент може впливати на формування складу будь-якого суду, зокрема й Верховного. Цими змінами суттєво урізаються повноваження парламенту, бо він уже не призначає і не звільняє суддів, натомість розширюються повноваження Президента, тобто збільшується його політичний вплив на систему державної влади. Баланс влад буде суттєво порушений. Повноваження Глави держави стануть такими, що в будь-якому цивілізованому світі вони були б визнані як узурпація влади.

— Яка ж мета цих реформ?

— Для мене цілком очевидно: це робиться для того, щоб людина в умовах наступу на її права не змогла себе захистити. Стало відомо, що Президент, Голова Верховної Ради, Прем’єр-міністр, міністр фінансів та голова НБУ підписали чолобитну до глави МВФ, в якій зобов’язуються до кінця червня скоротити чисельність медичного персоналу на 10%, підвищити пенсійний вік, найближчим часом розморозити ринок землі, провести масштабний розпродаж державної власності тощо. Тобто соціальні стандарти і надалі знижуватимуться, тоді як потужність державної машини зростатиме. Привертаю увагу до того, що, згідно зі статтею 135-ю закону про судоустрій та статус суддів, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становитиме 30 мінімальних заробітних плат, Апеляційного — 50, Верховного — 75. Ми підрахували, що суддя Верховного Суду з урахуванням виплат за вислугу років, наукового ступеня і так далі може одержувати понад 300 тисяч гривень на місяць. Не може бути таких шалених зарплат у посадовців в нашій державі, тоді як близько семи мільйонів пенсіонерів животіють на мінімальну пенсію 1130 гривень, а солдати, щодня ризикуючи життям, — близько семи тисяч гривень. Мірилом, за яким повинен визначатися рівень оплати праці в умовах війни, це ступінь ризику і внесок у перемогу.

— Чи була порушена процедура ухвалення змін до Конституції?

— Так, причому грубо. Готуючи такі зміни, влада мала б провести громадське обговорення, визначити загальнонаціональні інтереси, а не діяти лише під упливом Мінських угод. Порядок ухвалення законопроектів демонструє зневагу до громадянського суспільства. Вдумайтеся: за зміни проголосувало 335 депутатів, із них 38 — із Опоблоку. Без цієї сили змінити Конституцію було б неможливим. Це наводить на думку, що відбулася якась змова, я не виключаю імовірності, що представники Опоблоку одержали команду з-за меж України, можливо, з Москви, якій важливо будь-що розпечатати недоторканність Конституції, щоб і далі її змінювати, зокрема в частині, яка стосується особливого статусу Донбасу. Такої поквапливості й нехтування нормами регламенту Верховної Ради при ухваленні законів ще не було. Законопроект «Про судоустрій і статус суддів» був унесений нібито 30 травня, але насправді став доступним в Інтернет-мережі лише 31-го, а 2 червня був проголосований в першому і другому читаннях, незважаючи на те, що в цьому законі нараховується 160 статей. Згідно з регламентом, він не міг бути розглянутий за такий строк навіть у першому читанні. Привертає увагу і те, що за кілька днів до цього ганебного голосування були оприлюднені так звані «амбарні книги» Партії регіонів. Вочевидь, у такий спосіб влада чинила тиск на політиків перед голосуваннями за судову реформу.

Події у Верховній Раді в четвер характеризують владу як таку, що здатна до законодавчих маніпуляцій, на будь-який удар у спину народу. Це передумова до того, аби українське суспільство почало здійснювати владу так, як це передбачено в статті 5-й Конституції: безпосередньо. Тобто не через органи влади, які узурпують владу, а напряму…