Інтеграція людей у закордонну систему освіти

Нещодавно прокоментував журналісту "Радіо Свобода" Юрію Примачуку своє бачення збільшення кількості українців, які здобувають освіту за кордоном.

Тисячі українських студентів щороку залишають Україну заради навчання за кордоном, і цей процес набирає все більшого масштабу. Причини цього різні – від хабарництва до світових освітніх тенденцій. Так кажуть експерти.

Зокрема, за даними аналітичного центру CEDOS, у 2014 році за кордоном навчалися понад 40 тисяч українських студентів. За два останні роки кількість таких студентів зросла на 6 тисяч. Найбільше їх у Польщі, також популярні серед українців Чехія, США, Німеччина, Італія та Канада.

Експерти аналітичних центрів зазначають, що фактор війни хоч і впливає на виїзд, та є не основним. Студентів за кордон штовхає не так страх потрапити під мобілізацію, як загальне неблагополуччя в країні. До того ж, в освіті склалися певні ніші: якщо багаті студенти традиційно навчаються у Великобританії та США, то не такі заможні можуть дозволити собі Чехію чи Польщу. Тож прогнозується збільшення масштабів освітньої еміграції.

Проте я не хочу називати цю ситуацію критичною. Адже зараз в Україні навчається більше 2,5 мільйонів студентів, із них, за офіційними даними, 32 тисячі вчаться за кордоном, це 1,5% загальної кількості. Слід відзначити і такий фактор, як приєднання України до Болонського процесу у 2005 році, завдяки чому виникли ширші можливості для освіти у Європі. Для мене це не є негативний показник – люди мають цікаву і цінну можливість опанувати нові уміння та освітні стандарти, здобути новий досвід.

Як кажуть у CEDOS, близько 70% студентів вступають до приватних вишів. Хоча вони переконані, що отримають кращу освіту, у приватних закладах їх якість, як правило, невисока. Тому ці виші багато вкладають у рекламу і просувають себе на українському ринку, користуючись високим статусом освіти за кордоном. Ще один фактор – корупція.

У навчанні за кордоном нема нічого поганого, навпаки, ми повинні інтегрувати людей у закордонну систему освіти, аби вони привозили сюди нові навички і практики. Такі випускники краще знаходять спільну мову з міжнародними партнерами: вони знають мови, термінологію, мають практичний досвід, і це ще більше зблизило б нас з Європою та світом. Тож ми повернулися і прагнемо допомагати українській владі на шляху змін.

Відправка студентів за кордон, щоб вони набували там знання для розвитку країни – шлях не новий, ним ішов, до прикладу, Сінгапур. Однак скільки українців повертається після навчання на Батьківщину – невідомо, таких досліджень ніхто не проводив.

Наприклад, Ініціатива випускників закордонних університетів «Професійний уряд», яка декларує своєю метою залучення молодих випускників зарубіжних вишів до державних структур, підтвердила, що українці, які здобули якісну освіту в кращих університетах світу мають бажання і наміри повернутись на Батьківщину і реалізувати набутий досвід тут. Так, близько двох тисяч заявок від випускників зарубіжних вишів, готових працювати в українській владі, ми отримали минулого року. Ці люди були згодні іти до владних інституцій, неурядових організацій та бізнес-структур.

Як показує практика, охочі є, інша справа, що людей треба мотивувати повертатися. Є приклад Японії та Китаю, де люди виїжджають і повертаються, і це позитивно відображається на розвитку країни. Однак зараз увага влади до цієї ініціативи знизилася, я не знаю, що стало причиною цього.