Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
05.06.2017 13:15

Стратегія і тактика Росії щодо загострення україно-польських стосунків

Координатор Національно-консервативного руху

Розширений текст доповіді для круглого столу «Польсько-українська конфронтація чи співпраця?», який відбувся 25 травня 2017 р. у клубі «Наш Формат». Організатор – Інформаційний центр «Міжмор’я», за сприяння ГО ЄСПУ

Ю. Гончаренко - експерт Інформаційного центру «Міжмор’я», громадський та медіа активіст, блоггер Розширений текст доповіді для круглого столу «Польсько-українська конфронтація чи співпраця?», який відбувся 25 травня 2017 р. у клубі «Наш Формат». Організатор – Інформаційний центр «Міжмор’я», за сприяння ГО ЄСПУ 
 

Польща і Україна – сусіди з історією стосунків, багатою як на позитивний, так і негативний досвід. Україна і Польща тісно пов’язані – національно, історично, культурно, соціально і політично. Ці країни належать до одного регіону східної Європи та були раніше частиною Великого Князівства Литовського. В нашому спільному минулому були різні сторінки, які можна розглядати і як приклад дружби та добросусідства, і як «чорні» сторінки взаємної ненависті та ворожнечі.

Після розпаду СРСР і приблизно до 2014 року мейнстрімом стосунків був позитивний сценарій: підписувалися перші офіційні документи, відбувалися взаємні офіційні візити, створювалися двосторонні органи та інше. Одним з найбільш пікових досягнень цього періоду можна назвати ухвалену в 1997 році спільну Заяву Президентів України та Польщі «До порозуміння та єднання».

«Шлях до щирої дружби та єднання пролягає, насамперед, через правду і взаєморозуміння... Пам'ятаємо, що іноді витоки цих конфліктів знаходилися за межами України і Польщі і... нав'язані нашим народам поза їх волею недемократичними політичними системами. Складаємо шану безвинно закатованим, полеглим і примусово переселеним українцям та полякам. Засуджуємо винуватців їхніх страждань. Для кращого взаєморозуміння між українським і польським народами слід стимулювати діалог між тими, хто впливає на формування громадської думки в наших суспільствах ... Обидві держави мають опікуватися й всіляко підтримувати розвиток української громади в Республіці Польща і польської — в Україні.»

В 2003 році, у 60-ту річницю Волинської трагедії, Президенти України та Польщі Кучма та Квасьневський, виступили зі спільною заявою щодо тих подій, яка закликала до примирення:

“Ми не можемо ні змінити цієї історії, ні відкидати її, не можемо її ні замовчати, ні виправдати, навпаки, ми повинні знайти в собі відвагу сприйняти правду, щоб злочин назвати злочином, оскільки лише на повазі до правди можна будувати майбутнє”.

Також відповідну заяву про примирення ухвалили парламенти двох країн. Треба зазначити, що погодження та ухвалення тексту цих заяв потребувало значних дипломатичних зусиль. Окремі групи політиків в обох країнах вважали, що їх держава йде на більші поступки ніж протилежна, проте – заяви було ухвалено. Бажання порозуміння перемогло.

Зрештою, це логічно призвело до того, що в 2005 році у Львові було відкрито Меморіал львівських орлят. Без сумніву, цей крок української сторони, коли було надано дозвіл на відкриття меморіалу воякам, які загинули в боях в тому числі і проти українців – був дуже символічним та доводив прагнення української сторони до примирення.

Під час і одразу після Революції Гідності, з початком російської агресії в Україні польсько-українські стосунки набули максимально позитивного наповнення, з боку Польщі – здійснювалася масштабна матеріально-технічна, фінансова допомога, також Польща максимально активно лобіювала інтереси України в Європейському Союзі. Це мало наслідком, що в певний момент Польщу почали називати «адвокатом України в Європі».

Треба зазначити, що паралельно з цими проявами дружби відбувалися і певні акти ворожнечі, серед яких можна відзначити як дії маргіналів з обох сторін, так і прояви «політичної доцільності», коли політики, відповідно до свого позиціонування, робили певні заяви чи кроки.

Зміна тренду в україно-польських стосунках

Приблизно в 2012-2014 роках почав змінюватися тренд у польсько-українських стосунках , що на сьогодні призвело до певних проявів напруженості навіть на рівні офіційних осіб обох держав. Проте поки що ці стосунки не можна називати конфліктом, попри набуття ними певних ознак цього стану.

Я вважаю, що сьогоднішній стан в польсько-українських стосунках  можна назвати передконфліктним. Особливістю цього стану є те, що наразі не спостерігається ознак конфлікту на міждержавному, офіційному рівні. Його також немає і на побутовому рівні.  Конфлікт також не має очевидних мотивів та зацікавленості (для кожної зі сторін). Проте відбуваються певні події (наруга над державними символами, обстріл консульства, т.зв. «війна пам’ятників» тощо), які в будь-який момент можуть каталізувати небезпечні конфліктні явища і розвиток ситуації вийде з-під будь-якого контролю.

Поки що обидві сторони, офіційні особи та установи, публічні особи та політики, переважно утримуються від агресивної реакції та риторики, не ухвалюються рішення, які могли б слугувати реагентом для подальшого загострення (наприклад, не відбулося руйнації польських пам’ятників в Україні, не відбулося нападів на дипустанови в Польщі тощо), проте існує небезпека, що, наприклад, політична доцільність змусить когось з політиків ухвалити рішення чи зробити заяву, яка спровокує загострення. Також існує небезпека, що подібний розвиток простимулює третя сторона, під якою слід розуміти Російську Федерацію.

Конфлікт між Польщею та Україною відповідає стратегічним інтересам Росії, можна навіть сказати, що через нього вона втілює свої геополітичні прагнення (чи фантазії).

Стратегія Російської Федерації в Східній Європі та щодо польсько-українських стосунків

Якщо узагальнити стратегічні інтереси Росії в Східній Європі (судячи як з практичних дій, так і з заяв та документів), вони будуть виглядати наступним чином:

  •  повернення впливу на країни Східної Європи і колишнього СРСР;
  • руйнування євроатлантичної спільноти та Європейського Союзу шляхом стимулювання чи підтримки націоналістичних, дезінтеграційних настроїв в країнах Західної Європи.

Практично це здійснюється (та буде здійснюватися) через:

  • підтримку в різних формах ультраправих та інших маргінальних сил в країнах ЄС;
  • створення зовнішніх та внутрішніх кризових умов для впливу на суспільну думку в країнах ЄС (наприклад, міграційна криза);
  • провокування різних міжетнічних та міждержавних конфліктів.

Росія, з приходом до влади Володимира Путіна, поступово перетворилася на тоталітарну державу, в якій популяризуються реваншистські та експансіоністські настрої. Економічним підґрунтям такої політики став приблизно десятирічний період високих цін на енергоносії, що дозволили збудувати ресурсний базис для такої політики.

Першим практичним кроком реалізації цієї політики стала війна в Грузії в 2008 році, головним же на цей момент – агресія проти України в 2014 р.

Геополітичні концепції Кремля та потуги Росії по їх втіленню

На початку 2000-х років більшість експертів ставилося скептично до «геополітиків» на кшталт Дугіна чи Кургіняна, які пропагували ідеї, які мало чим по суті відрізнялися від нацистських, проте розвиток подальших подій показав, що цей скепсис був передчасним.

Наприклад,  декілька цитат з книжки О. Дугіна «Основи геополітики», яка на сьогодні є підручником чи «рекомендованою для вивчення», зокрема, в Генштабі РФ та Адміністрації Президента Росії:

  •  Возз'єднання євразійських територій під проводом Росії як "осі історії" сьогодні пов'язане з певними труднощами, але вони незначні порівнюючи з тими катастрофами, які з неминучістю настають в тому випадку, якщо це "збирання Імперії" не почнеться негайно.
  • Отже, теоретично немає на планеті такого народу, такої культури або такої території, чия доля і чий шлях були б байдужі російській свідомості. Росіянам є справа до всього і до всіх, і тому в остаточному підсумку інтереси російського народу не обмежуються ні російським етносом, ні Російської Імперією, ні навіть всією Євразією.
  • В основі геополітичної конструкції цієї Імперії має бути покладений фундаментальний принцип "спільного ворогу". Заперечення атлантизму, відкидання стратегічного контролю США і відмова від верховенства економічних, ринково-ліберальних цінностей - ось та загальна цивілізаційна база, той загальний імпульс, що відкриє шлях міцного політичного і стратегічного союзу, створить осьовий кістяк майбутньої Імперії.
  • До того ж,  дипломатичний потенціал атлантистів в будь-який спосіб прагнув зміцнити русофобські настрої в Німеччині і германофобські в Росії, щоб втягнути обидві ці держави в локальний конфлікт по розділу сфер впливу на проміжних просторах в Польщі, Румунії, Сербії, Угорщини, Чехословаччини, Прибалтиці, на Західній Україніі т.д. Тієї ж лінії дотримуються і нинішні стратеги НАТО, висуваючи ідею створення "чорноморсько -балтійскої федерації", держави, яка була б безпосередньо пов'язана з атлантизмом і потенційно ворожа як Росії, так і Німеччині.
  • При цьому головне, чого треба прагнути, це категоричне усунення всякої подоби "санітарного кордону", заздалегідь розвіювати ілюзії проміжних держав щодо їх потенційної незалежностівід геополітично могутніх сусідів.
  • У цій перспективі доцільно повернути Калінінградську область (Східна Пруссія) Німеччині, щоб відмовитися від останнього територіального символу страшної братовбивчої війни. Для того, щоб ця дія не стала б сприйматися російськими громадянами як черговий крок у геополітичній капітуляції, Європа має запропонувати Росії інші територіальні анексії чи інших форми розширення стратегічної зони впливу, особливо з числа тих держав, які вперто прагнуть увійти в «чорноморсько-балтійську федерацію ».... Країни Прибалтики, Польща, Молдова і Україна як потенційний "санітарний кордон " повинні бути геополітично трансформовані  НЕ після реституції Пруссії, а одночасно з нею, як елементи одного і того самого процесу остаточного фіксування кордонів між дружньою Росією і Середньою Європою.
  • Суверенітет України є настільки негативним для російської геополітики явищем, що, в принципі, легко може спровокувати збройний конфлікт ... Україна як самостійна держава з якимись територіальними амбіціями є величезною небезпекою для всієї Євразії, і без вирішення української проблеми взагалі говорити про континентальну геополітику безглуздо.
  • Тому у Росії є два варіанти: або військова окупація Європи, або така переорганізація європейського простору, яка зробить цей геополітичний сектор надійним стратегічним союзником Москви
  • Отже, в Польщі і Литві головним геополітичним партнером Євразії повинні стати сили, які наполягають на некатолицькій орієнтації політики цих країн,  прихильники світської «соціал-демократії», «неоязичники», «етноцентрісти», протестантські, православні релігійні кола, етнічні меншини. Крім того, етнічна напруженість в польсько-литовських відносинах є надзвичайно цінним елементом, який слід використовувати і, по можливості, посилювати.

Неважко помітити, що багато що з цього вже реалізується на практиці. Як в Польщі, так і в Україні.

Практична реалізація російської політики для роздмухування польсько-українського конфлікту

Росія в своїй підривній діяльності задіює різні групи впливу та різну агентуру. Наприклад, певною точкою біфуркації в офіційному трактуванні трагічних подій на Волині в 1943 році можна вважати офіційне звернення, що підписали в 2013 році 148 депутатів Верховної Ради України, які офіційно назвали ці події «геноцидом» і звернулися до своїх польських колег з «проханням» зробити те саме. Показово, що це звернення ініціювали та підписали депутати вже заборонених в Україні партій (Партія Регіонів та КПУ), яких можна віднести до прямої агентури Російської Федерації.

Іншою важливою точкою в розгортанні польсько-українського конфлікту можна вважати випадок в Грушовицях, коли пам’ятник воякам УПА був демонтований за участі офіційної особи з польської сторони. Прямим наслідком цієї події є початок конфлікту між польськими та українськими історичними установами (який вдалося призупинити) та тимчасове призупинення легалізації польських меморіалів в Україні. Найбільш вірогідним продовженням цього тренду є симетрична руйнація польських пам’ятників у Україні, здійснене або спровоковане агентурою Росії. Мета цієї провокації – спровокувати реальне розгортання конфлікту, включення в процес на початку – націоналістичних та радикальних сил з обох сторін з потенційним переведенням конфлікту на побутовий рівень (наприклад, щоб масово почали відбуватися подібні події –«У Польщі в селищі Хващино під Гданськом група п'яних поляків увірвалася в будинок до українських робітників і з криками: "Польща для поляків", "Їдьте в Україну", побила мешканців будинку»).

При досягненні цього етапу конфлікту жодне примирення чи союз між Україною та Польщею в досяжній перспективі будуть неможливі.

Висновки та практичні поради щодо унеможливлення розвитку польсько-українського конфлікту

В стратегічному вимірі головним запобіжником, який має стримувати агресивне просування Росії на Захід, в Східну Європу, є створення та наповнення реальним змістом Балто-Чорноморського союзу («Міжмор’я», «Інтермаріуму»). Це міждержавне утворення, яке може мати різну форму, правовий та інші статуси, фактично самим фактом свого існування буде стримувати просування російської експансії на Захід.

В практичній площині щодо протидії російському сценарію «розвитку» польсько-українських стосунків, наприклад, в Україні, може стати завчасне виведення його потенційних гравців на маргінес і ототожнення з впливом Росії. Зрозуміло, що неможливо повністю запобігти ситуації, коли якась псевдонаціоналістична організація в Україні здійснить провокаційний акт руйнації польського пам’ятника і це буде подано як відплатна акція на попередні дії поляків.

Проте можна запобігти тому, щоб подібна дія агентури трактувалася в вигідному для Росії ключі. Для цього системні українські гравці на патріотичному та націоналістичному полі мають виступити з упереджувальною спільною заявою, в якій чітко буде сказано про відмову від відплатних акцій в будь-якій формі.

Також логічним є подальше звернення до польських колег з пропозицією зробити аналогічну заяву. Цим кроком польські та українські праві партії та рухи показали б своє державницьке мислення і небажання грати за чужим, ворожим сценарієм.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net