Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
29.04.2016 19:35

Агресивна неоімперська політика Росії продовжує набирати обертів

Координатор Національно-консервативного руху

Небажання світових демократій починати конфлікт з Росією цілком зрозуміле. Ще від початку окупації частини території Грузії в 2008, лідери провідних світових держав намагалися вести політику домовленостей, «замирення» агресивного путінського режиму. Після

Небажання світових демократій починати конфлікт з Росієюцілком зрозуміле. Ще від початку окупації частини території Грузії в 2008,лідери провідних світових держав намагалися вести політику домовленостей,«замирення» агресивного путінського режиму. Після початку агресії Росії протиУкраїни така політика набула рис системності.

Попри іноді гучні заяви, запроваджені санкції та деякідипломатичні кроки, неконфліктність поведінки США та країн Євросоюзу щодо Росіїє очевидною. При цьому система глобальної безпеки, яку створили по закінченнюДругової світової війни, і яку уособлює ООН, не є дієвою, коли конфлікт нестосується прямих інтересів світових лідерів. Росія, і це також цілкомочевидно, прагне відновити біполярну модель світу, в якій вона буде одним зполюсів тяжіння. Звісно, така політика не враховує появу інших потужнихсвітових гравців, зокрема Китаю, а також глобальну загрозу світовій безпеці,яку несе собою ісламський фундаменталізм. Проте путінський режим не бажаєрахуватися з цими викликами, відстоюючи власні, часто – параноїдальні,інтереси.

В цьому контексті є цілком прогнозованою реакція голови МЗСРосії на можливий вступ Швеції до НАТО, а також – погрози, які висловив він наадресу цієї держави. Дуже схожу поведінку демонстрував Уряд нацистськоїНімеччини перед початком Другої світової війни, а також – Уряд СРСР під часхолодної війни. Такі паралелі є небезпідставними ще й тому, що у внутрішнійпропаганді нацисти, більшовики та путінці використовують приблизно одну й тусаму риторику, яка базується переважно на культивуванні реваншистських настроївв суспільстві, тез про «повернення колишньої величі», порятунок світу тощо.

Для перемоги над нацизмом світовій спільноті знадобилося шістьважких років та мільйони жертв, повалення радянського режиму тривало фактичноблизько чотирьох десятиліть. При цьому локальні конфлікти, що відбувалися напериферії зіткнення під час холодної війни, також забрали немало життів. Длядеяких країн, зокрема – Афганістану, роль арени зіткнення інтересів закінчиласямайже знищенням держави як такої та повернення на кілька етапів історичногорозвитку назад.

Україна, нажаль, також стала своєрідним плацдармом, на якомунамагаються грати в глобальне протистояння Росія та країни Заходу. Для того,щоб не повторювати помилок попередників, нам необхідно розуміння ситуації, щосклалася, серед політичних еліт, та консенсус в суспільстві щодо шляхів виходуз війни та кризи, яка вже є фактично кризою державності, враховуючи умови, яківисувають щодо України на т.зв. «Мінському процесі». Останні події, колиофіційний уповноважений з питань Європи та Євразії уряду США фактично призначаєдату ухвалення парламентом незалежної держави потрібних в першу чергу для СШАзаконів та дату псевдовиборів на окупованих Росією територіях, є нічим іншимніж відвертим шантажем та демонстрацією справжнього місця України в політичнихрозрахунках цієї держави. Таке саме ставлення демонструють і інші країни, якіпретендують на суб’єктність в світовій політиці.

Але в геополітиці не буває все так просто. Ті країни, які щевчора вважалися сферою інтересів тієї чи іншої наддержави, поступово стають навищий щабель і з об’єкту перетворюються на суб’єкт в світовій політиці. Внашому регіоні в першу чергу мова йде про Польщу та Туреччину. Важко невідзначити поведінку останньої в конфлікті навколо Сирії, коли незважаючи напогрози своїх союзників по НАТО, Порта пішла на протистояння з Росією і на цеймомент, принаймні, вийшла з нього переможцем. Польща також демонструє всі рисирегіонального лідера і не боїться робити агресивні кроки.

Відповідно, зовнішня політика України має базуватися в першучергу на пошуку реальних союзників в боротьбі проти Росії, якими і можуть статиТуреччина та Польща. Проте тут важливо не робити помилок, головною з яких можебути сподівання на альтруїстичну допомогу цих, або інших країн. Після перемогиМайдану і на початку війни з Росією в українському суспільстві панували такінастрої, коли ми раділи з будь-якої погрозливої заяви на адресу Росії. Пройшовчас, і далі гучних заяв та «глибокої стурбованості» справа не пішла. Санкції,що були запроваджені щодо Росії, не вплинули на поведінку агресора, і не могливплинути. Фінансова допомога, яку отримує Україна, надходить переважно увигляді кредитів, а отже – на нас при цьому ще і заробляють, виставляючи часомнеприйнятні умови отримання цих кредитів.

Зрозуміло, що повністю корумпована і неефективна держава,якою є зараз Україна, не викликає в світі ані поваги, ані довіри. Тому внутрішняполітика країни має в першу чергу ліквідовувати наслідки панування протягом 25 роківолігархічного режиму, який іперетворив потужну як за потенціалом, так і за ресурсами молоду державу накраїну третього світу в центрі Європи.

Треба визнати, що вікно можливостей для нас щоднязвужується. США та Європа не підуть на відкрите протистояння з Росією доти,доки вона не почне прямо загрожувати їх існуванню. Перемогти власними силамиядерну державу ми не здатні. Тому єдиний вихід – це взаємовигідний союз з тими,хто має амбіції та ресурси кинути виклик існуючому розподілу ролей європейськійполітиці. Але для початку ми також маємо продемонструвати власну, не нав’язануззовні, волю до боротьби.

Для цього Україна має негайно вийти з формату мінських угод.Зроблять це діючий Президент та існуюча Верховна Рада, чи для цього потрібнібудуть дострокові вибори – питання тактики, не стратегії. Стратегічно ми маємобути готові до:

А) ескалації насильства на фронті та в тилу (яке, до речі,відбудеться в будь-якому випадку, безвідносно до дій української влади);

Б) жорсткого тиску з боку США та ЄС з вимогою капітулюватиперед Росією;

В) активізації п’ятої колони та агентів впливу всерединідержави, на найвищих щаблях влади.

Якщо ми витримаємо цей тиск, ми зможемо розраховувати напояву реальних союзників та на реальну, не декларативну допомогу. І тоді можнавести мову про наближення перемоги над ворогом.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net