Чого чекати професійній освіті від Держави?

Нещодавно трудові колективи професійно-технічних навчальних закладів, батьківські комітети, профспілкові організаціями ПТНЗ пікетували Кабінет міністрів України. Пікетувальники висловили протест загрозам знищення системи професійно-технічної  освіти України, адже віднині фінансування закладів має відбуватись з місцевих бюджетів, у більшості з яких не має коштів. На сьогодні в 50 закладах професійного навчання так і не розпочалось фінансування, що призвело до відсутності коштів для зарплат співробітникам, стипендій і харчування учням.

4 лютого Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» щодо фінансування професійно-технічної освіти». Законом врегульовуються у 2016   році питання фінансового забезпечення професійно-технічної освіти з урахуванням змін до Бюджетного кодексу України, ухвалених Законом «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо фінансування професійно-технічної освіти» (законопроект за № 3831-2).   Відповідний законопроект зареєстровано за № 3830-3. Дехто називає цю подію знаковою. Але що ж тут знакове, якщо  фінансування закладів ПТО так і здійснюватиметься за рахунок коштів обласного бюджету та з бюджетів міст, що є обласними центрами, а також за рахунок освітньої субвенції на підтримку підготовки робітничих кадрів у професійно-технічних та інших навчальних закладах з державного бюджету місцевим бюджетам. Субвенція перекриває лише невелику частину необхідних коштів.  

Термін  «професійно-технічна освіта» асоціюється з чимось давнішнім, пережитим. Чи насправді потрібна вона? В наш час існує так звана мода на спеціальності. Всі навчаються на юристів, журналістів, економістів, всі мріють про інтелігентні професії. А чи думали ви про те, що хтось має професійно закручувати гвинтики у літаку, яким ви летите, хтось має обробити деревину чи камінь, яким ви оздоблюєте помешкання, хтось має зростити і обробити хліб, який лежить у вас на столі. Насправді, с истема професійно-технічної освіти України здатна конкурувати з системами освіти передових країн і забезпечувати виробничі підприємства висококваліфікованими робітниками.

Підготовку кваліфікованих працівників робітничих спеціальностей для всіх галузей економіки України здійснюють у 800 професійно-технічних навчальних закладах, які до 1 січня 2016 року мали державну форму власності. У навчальних закладах здобувають освіту понад 300 тисяч осіб за 35 напрямами та видами господарської діяльності з майже 500 професій!

Хто навчається у професійно-технічних навчальних закладах, якщо більшість рветься у виші?

ПТНЗ  забезпечують  професійну підготовку дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей із неповних сімей, дітей із особливими потребами тощо, а також незайнятого населення. Отже, система професійно-технічної освіти виконує важливу соціальну функцію. Це такий собі соціальний ліфт для учнів, більшість із яких не мають матеріальних можливостей для навчання у вищих навчальних закладах.

Кваліфіковані робітники все ж необхідні країні?

Не відомо, як країні, адже Уряд демонструє протилежне, а суспільна потреба  у кваліфікованих робочих кадрах існує. На сьогодні спостерігається старіння представників робітничих професій, середній вік яких наближається до пенсійного. За статистикою вік кожної шостої економічно активної особи в Україні складає 50 років, а кожна чотирнадцята – старша працездатного віку.  

Що ж відбувається у системі профтехнавчання?

За період з 1990 по 2015 рік  мережа державних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти скоротилася на 34%, обсяг підготовки кваліфікованих робітників зменшився на 56%. Коштів, що виділяються державою на утримання професійно-технічних навчальних закладів, вистачає лише на основні захищені статті видатків, як то ? заробітна плата з нарахуваннями, комунальні послуги та енергоносії в неповному обсязі, стипендія, харчування та обов’язкові виплати дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Але ж і заробітна плата педагогів та стипендія учнів ПТНЗ мізерно малі та зумовлюють низьку престижність професійної освіти у суспільстві.

Крім того, понад 90 відсотків навчальної матеріально-технічної бази потребує оновлення, а видатків державою  не заплановано. Тобто не передбачені ні  будівництво чи ремонт приміщень, ні придбання техніки для  оснащення навчально-виробничих майстерень найнеобхіднішим – інструментами, матеріалами та паливно-мастильними ресурсами, ні навіть видання підручників та навчальних посібників, не говорячи вже про комп’ютерні засоби. 

Те, що відбувається з профтехосвітою – недолугість законотворчості, чи навмисна руйнація? 

Скоріш за все – і одне, і інше. Адже зрозуміло, що модернізацію системи професійно-технічної освіти проводити конче необхідно, але поступово, і обов’язково з науковим підґрунтям. Лише в такий спосіб буде забезпечено перехід до державно-громадської моделі управління професійною освітою, співзасновництва, багатоканального фінансування, перерозподілу повноважень на користь роботодавців, замовників кадрів при збереженні ролі держави в забезпеченні доступності та якості освіти.
 
Натомість Міністерство освіти і науки України намагається інтегрувати окремі ПТНЗ та створити регіональні центри сподіваючись, що це покращать  існуючий стан речей. А Кабінет Міністрів, прикриваючись ст.   27 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», замість забезпечити«передачу видатків на підготовку робітничих кадрів у професійно-технічних та інших навчальних закладах на фінансування з місцевих бюджетів» до 1 січня 2016 року, передав органам місцевого самоврядування лише обов’язокіз фінансування.  Отже, діяльність вітчизняних професійно-технічних навчальних закладів у 2016 році має здійснюватися на основі фінансування з бюджету органів місцевого самоврядування. Законодавча база для таких дій розроблена вкрай недостатньо. П ередача видатків здійснюється без надання відповідних ресурсів на їх фінансування, що спричиняє істотне додаткове навантаження на бюджети органів місцевого самоврядування.
 
Для виправлення помилок законотворцям необхідно акцетувати увагу на наступних речах.

По-перше, практично не розроблені механізми передачі закладів системи ПТО на місцевий бюджет, що неминуче викличе затримку у фінансуванні професійно-технічних навчальних закладів та може призвести до зниження рівня матеріально-технічного забезпечення закладів профтехосвіти, погіршення соціального становища учнівської молоді та педагогів та викликати зростання соціального напруження у суспільстві.

По-друге,  вищезазначене положення Закону України за своєю сутністю суперечить ч. 3 ст. 142 Конституції України: «витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою», а також ч.3. ст. 53 Конституції України: «Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах».

По-третє, наведені пропозиції чинного законодавства руйнують підґрунтя реформування місцевого самоврядування, зокрема, порушують принцип субсидіарності, який вимагає, щоб рішення у державі приймались на нижчому можливому рівні, і верхні ланки управління вдаватись до будь-яких дій тільки у тому разі, якщо ці дії будуть ефективніші за відповідні дії нижніх ланок.

По-четверте, передача усіх професійно-технічних навчальних закладів на місцеве фінансування невідмінно призведе до заміни пріоритету державних потреб регіональними, що негативно вплине на розбудову промислових галузей, у тому числі і в сфері оборонно-промислового комплексу.

По-п’яте, передбачений ст. 27 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» моніторинг фінансового забезпечення професійно-технічних навчальних закладів державної форми власності за рахунок коштів обласних та міських (міст обласного значення) бюджетів і внесення пропозицій щодо змін до бюджетного законодавства також може виявитися запізнілим, а система підготовки робітничих кадрів в Україні припинить своє існування.  І це лише частина того, що впадає в око.

До яких наслідків призведе ігнорування державою професійно-технічної освіти?

• ігнорування професійно-технічної освітою призведе доруйнування системи професійної освіти в Україні та скорочення робітничих кадрів;
• позбавлення  молоді  конституційного  права на професійну освіту;
• позбавлення педагогічних працівників (близько 40 тис.) засобів для існування;
• зростання соціальної напруги у суспільстві, погіршення криміногенної ситуації;
• занепаду економіки країни та зниження обороноздатності нашої держави;
  
• позбавлення євроінтеграційних перспектив та статусу економічно розвиненої держави.  

 
Для попередження вищезгаданих загроз необхідно виконати певні кроки:  

Розробити та апробувати механізми передачі закладів системи ПТО на місцевий бюджет. До визначення таких механізмів припинити дію ст. 27 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», визначити категорії навчальних закладів, які можуть бути передані на місцевий бюджет, а які мають залишитись на державному фінансуванні, що пов’язано з специфікою підготовки фахівців певних напрямів (гірничо-видобувна, металургійна, машинобудівна, оборонна галузі тощо), а також визначити перехідний період протягом 3 років (2016-2018 роки) для  вирішення питання оптимізації мережі закладів системи ПТО.

І лише тоді  ринок праці буде забезпечений кваліфікованими кадрами, буде  збереження та створено умови для розвитку професійно-технічних навчальних закладів, що здійснюватимуть підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів та кваліфікованих робітників, професійне навчання незайнятого населення, працюючих робітників та керівників середньої ланки управління із урахуванням потреб регіонів.