Громадські формування: право на отримання зброї для обраних?

 Актуальність даного питання виникла не просто так: докупи зібралося велика кількість обставин, які зумовили необхідність даної дискусії. Йдеться передусім про право кожного громадянина дбати про власну безпеку і захищати своє майно. 

Питання зайшло в глухий кут. Ще в грудні 2014 року та в лютому 2015 року відразу 2 авторські колективи народних депутатів зареєстрували у Верховній Раді законопроекти №1135 «Про вогнепальну зброю цивільного призначення» та альтернативний №1135-1 «Про вогнепальну зброю цивільного призначення». Поки що жоден з них навіть не був внесений на розгляд парламенту. 

Зважаючи на суспільний резонанс даної теми, Президент був змушений відреагувати на відповідну електронну петицію, яка в рекордні терміни набрала необхідну кількість голосів. Втім, чіткої відповіді від Петра Порошенка так і не вдалося отримати: він звернувся із проханням до очільника конституційної комісії, голови Верховної Ради з проханням ініціювати скликання засідання робочої групи Конституційної Комісії щодо прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. 

Наразі відсутність політичної волі перших осіб держави щодо вирішення питання із легалізацією зброї породжує нові форми соціальних метастазів у питанні організації громадянами власної безпеки. Неофіційно політики та державні діячі в основній масі дотримуються думки про «неготовність» українського суспільства легально володіти вогнепальною зброєю із метою самозахисту. Прихильники ж цієї ідеї вказують на те, що дане рішення ніяк не вплине на кримінальну картину, а скоріше нормалізує відносини у суспільстві. Адже злодії й так володіють нелегальною зброєю, а в зв’язку із воєнними діями - її поширеність серед українців взагалі б’є усі рекорди. 

І поки тривають дискусії, дехто намагається знайти легальні лазівки отримання легальних дозволів на володіння зброєю. Мова йде про факти, які мені вже не раз доводилось чути від представників місцевих громад. 

Йдеться про інструмент так званих «громадських формувань», які отримали цілком легальні підстави на реалізацію своїх повноважень згідно із законом «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону». Згідно із документом, «створюються на добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян». Рішення про створення таких формувань приймається на відповідних зборах громадян. Свої дії такі об’єднання повинні узгоджувати із Нацполіцією. А координацією діяльності громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону здійснюють відповідно місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. 

В цілому, звісно, ідея непогана. Справді: якщо є ініціативні громадяни, то чому б їм самим не стати на сторожі інтересів своєї громади? Тим паче, якщо є необхідний фінансовий та організаційний ресурс, а місцеві адміністрації, згідно із вищезгаданим законом, «надають всіляку допомогу та підтримку у створенні громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону». 

Та на практиці все значно прозаїчніше і не так оптимістично, як здається на перший погляд. Інститут громадських формувань все частіше використовують громадяни, які шукають законних методів для отримання дозволів на володіння зброєю. Більше того, навряд чи хтось на місцях моніторить політичні погляди та інші критерії таких громадян, за якими чітко мала б слідкувати держава. 

Справа в тім, що інструмент громадських формувань може дуже легко і «несподівано» згодом обернутися на окремі підрозділи потенційних сепаратистів чи таємних загонів «спецслужб». І навіть якщо СБУ стоїть на сторожі таким хитрим намірам ворога, ніхто не відміняв ймовірності використання подібних формувань в утилітарних цілях місцевих політиків. Найчастіше, такі собі рейдерські загони «спортивних молодиків» найчастіше опиняються в центрі корупційних конфліктів із перерозподілом сфер впливу. Чому б для політичного «прикриття» не надати їм цілком законного статусу «громадських формувань». 

Декому може здатися, що автор цих рядків навмисне перебільшує. Проте краще заздалегідь попередити про усі ризики неконтрольованого процесу створення будь-яких об’єднань, які так чи інакше володіють зброєю. І хоч у законі, уривки з якого я наводив вище, є норма про заборону членам громадських формувань «під час виконання своїх обов'язків з охорони громадського порядку використовувати холодну та вогнепальну зброю, в тому числі мисливську, яка згідно з чинним законодавством перебуває в їх особистому користуванні», нехтувати подібними небезпеками не варто. 

Адже, за словами класика, «якщо в першому акті вистави на стіні висить рушниця, то в останньому вона обов'язково вистрілить».