Освіта: соціальний аспект підготовки до нового навчального року

Напередодні початку нового навчального року більшість українців, готуючи дітей до школи, поспішають на шкільні ярмарки та ринки. Поки що увесь комплекс проблем початкової та середньої освіти, а також якості знань відходять на другорядні позиції у вирі турбот та приготувань до 1-го вересня.

Втім, цього року у шкільній освіті все більш актуальними стають проблеми соціального характеру, які доведеться вирішувати вже нинішньому уряду. Процес реформування шкільної освіти, який оголосила нещодавно призначений профільний міністр Лілія Гриневич, стратегічно не вирішує системних проблем, з якими зіштовхнуться пересічні громадяни на шляху до отримання середньої освіти.

Безумовно, перехід до 12-річної шкільної освіти, розвантаження навчальної програми, профілізація школи, а також зміна акцентів у викладанні в початковій школі, а саме: нові вимоги до домашнього завдання, на виконання якого не повинно витрачатись більше ніж 1 години, розвантаження учнів на канікулах, надання дітям можливості писати олівцями, щоб вони могли легко стерти помилки, відмова вчителів від використання червоної ручки тощо – дуже потрібні, але вони не вирішують усього спектру соціальних проблем, які постали перед шкільною освітою.

Перш за все, йдеться про низьку заробітну плату та соціальну незахищеність учителів. А з початком процесу децентралізації та укрупнення шкіл у регіонах та створення так званої мережі опорних шкіл, багато спеціалістів просто залишаться безробітними. Що робити із цими кадрами – в Міносвіти поки що не запропонували детального плану дій. Адже навіть якщо зараз вчителів більше ніж необхідно для організації освітнього процесу, залишати напризволяще безробітних громадян було б неправильно. Вочевидь, дане питання є таким самим чутливим, як і питання збільшення заробітної плати.

По-друге, йдеться про витрати держави на одного учня. У 2015 році з держбюджету на одного школяра розподілялося близько 850 гривень на рік: в цю суму входять оплата праці вчителям, закупівля підручників та сплата комунальних платежів. Зрозуміло, що дана цифра є надто низькою, а цього року її ледь вистачатиме з огляду на зростання цін на усі енергоресурси. Проблема стоїть дуже гостро: фактично, забезпечення школярів лягає на плечі батьків. І це не тільки підготовка до школи, це також і щоденні й щомісячні «приховані платежі», які батькам доводиться платити, щоб їхні діти могли отримувати хоча б якісь знання у школі. Це і витрати на підручники, і оплата харчування, і витрати на транспорт (не скрізь у регіонах чи містах діє програма «Шкільний автобус»), матеріальне забезпечення школи (ремонти, встановлення додаткових технічних опцій у класах, закупівля спортивного спорядження), організація та фінансування різноманітних святкових заходів та дозвілля. До вищезазначених у старших класах додаються ще й витрати на послуги репетиторів із підготовки до ЗНО й інших іспитів. Мусимо визнати: шкільна освіта стає дедалі дорожчою для пересічного громадянина, і з цим потрібно щось робити. Як і процес лікування, навчання у школах – вже давно не є безкоштовним. Держава повинна контролювати, щоб навчання у школі не ставало дедалі дорожчим, адже в майбутньому це може призвести до того, що частина дітей буде позбавлена можливості отримати бодай якусь початкову й середню освіту.

Наведу простий приклад: для підготовки дитини-першачка до школи в регіонах доведеться витратити щонайменше від 4 до 6 тисяч гривень. А щомісячно сімейний бюджет має передбачати витрати на шкільну освіту щонайменше у розмірі 500 гривень (і це без купівлі додаткових підручників, організації дозвілля, витрат на ремонти тощо). Без перебільшень, за один навчальний рік пересічний українець має передбачити щонайменше від 10 до 15 тисяч гривень на навчання своєї дитини. І це не враховуючи витрати на підготовку до навчального року і випускні. А що говорити про родину, яка виховує більше однієї дитини-школяра?

Вже зараз бачимо ознаки розшарування суспільства і того, що цей процес робить усе менш доступною якісну освіту для все більшої кількості дітей. На жаль, складність зарахування до обраного учбового закладу, поділ на елітні та звичайні школи стає механізмом відтворення соціальної нерівності в суспільстві. І цю проблему потрібно негайно вирішувати, щоб за якихось 10 років ми не отримали справжній соціальний конфлікт, фундаментом якого стане бідність та відсутність можливостей для її подолання. Якісна середня освіта – це базис, на якому ґрунтуються позитивні зміни у суспільстві.

З останнього можна зробити ще один невтішний висновок: наявність освіти хоча і є необхідним критерієм соціалізації людини, в Україні досі не діє ефективна система визнання ролі середньої загальної освіти для успішного життя людини. Маємо закриту систему – як у середній, так і вищій ланці – коли процес навчання не несе подальшої користі ні для самого громадянина, ні для суспільства. Найяскравіше свідчення цього – ситуація із професійно-технічною освітою. В усьому світі наразі спостерігається бум на робітничі чи прикладні спеціальності. Насправді йдеться про підготовку висококласних спеціалістів для управління тими чи іншими виробничими процесами. Бути випускником коледжу в Канаді настільки ж престижно, як і займатися науковими розробками чи викладацькою роботою. Польща вже 2 останні роки пропонує усім охочим отримати професійно-технічну освіту, а також додаткові стипендії та проживання у гуртожитках. Натомість у нас професійно-технічні училища або закриваються, або не фінансуються, або ж йдеться про пошук фінансування чи то з центрального бюджету, чи то з місцевих.

Зрештою, без вирішення подібних соціальних проблем говорити про покращення освіти є щонайменше передчасним. Адже не змінивши підходів до управління освітнім процесом і фінансовим забезпеченням, а також ролі середньої освіти – усі інші реформи можна вважати суто «косметичними».