Незаймані скарби децентралізації або для чого потрібно об’єднуватися

Все частіше, натикаючись у регіональних ЗМІ на повідомлення про корупцію місцевих чиновників, спадає на думку те, що однією із причин такого стану речей на місцях є безініціативність громадян, небажання брати відповідальність за зміни у своєму районі, місті, селі та контролювати дії влади. Щораз згадую вислів 16-го за ліком американського президента Авраама Лінкольна: «Неможливо постійно допомагати людям, роблячи за них те, що вони можуть і повинні робити власними силами» (You cannot help men permanently by doing for them what they could and should do for themselve s ). Краще про ситуацію із процесом децентралізації і не скажеш. І якщо політики та громадяни США зрозуміли ці прості істини та зробили відповідні висновки ще наприкінці 19-го сторіччя, то українці борсаються у неспроможності до здійснення змін досьогодні.

Що ми маємо на даний час? За останні 2 роки місцеві бюджети внаслідок процесів децентралізації збільшились приблизно на 40%. «Пріоритетами запроваджених змін визначено розширення прав органів місцевого самоврядування у прийнятті рішень та надання їм повної бюджетної самостійності щодо наповнення своїх бюджетів та здійснення видаткових повноважень. Одночасно передбачено збільшення джерел формування дохідної бази місцевих бюджетів за рахунок передачі окремих доходів з державного бюджету, запровадження нового виду податку – акцизного податку з кінцевих продажів, розширення бази оподаткування податком на нерухомість», - йдеться в одному зі звітів Міністерства фінансів за 2015 рік.

Дійсно, регіональні бюджети наповнюються набагато краще. Чому ж тоді люди не надто помічають ефекту від подібних змін? Відповідь – у все тих же новинах у місцевих ЗМІ. Наприклад, наприкінці липня активісти однієї з правозахисних організацій повідомили про черговий тендерний дерибан в Івано-Франківській області під час закупівлі дров. Тендер, який оголосив відділ освіти Рожнятівської районної державної адміністрації, виграли 2 державні компанії – ДП «Брошнівське лісове господарство» та «Осмоловське лісове господарство». Порушення правил тендерних закупівель полягає у очевидному факті змови учасників, адже єдиним засновником даних підприємств є Державний комітет лісового господарства України. А це прямо суперечить пункту 19 частини 1 статті 1 закону «Про державні закупівлі». Загальна сума подібної оборудки складає більше 1 млн. грн. І це, скажу я вам, непоодинокий випадок. На жаль, подібні випадки – це крапля в морі корупції на регіональному рівні.

Так, дійсно, знову розмова про корупцію. Дане явище чудово трансформується та пристосовується до будь-яких українських реалій. Корупція набрала ознак регіональності, і побороти її звичайними методами пошуку єдиного центру, який керує даним процесом «згори», стає дедалі важче.

Аналізуючи ситуацію, можна із впевненістю назвати кілька джерел та причин подібного стану речей на регіональному рівні. Перш за все, в розмовах із людьми все частіше помічаю скарги, на кшталт «а такий-то тендер виграла фірма-підприємство-організація, засновники якої близькі до такого-то місцевого депутата, мера, голови адміністрації». Так, дійсно, бюджетні кошти, як правило, частіше отримують фірми, так чи інакше пов’язані із політиками чи членами їхніх сімей. І цей факт вже не прикрити ніяк.

По-друге, дуже часто порушуються правила тендерних закупівель. Можна лише сподіватись, що введення правила про обов’язкові закупівлі за допомогою системи «Prozorro» виправить дану ситуацію, проте і тут спритники вже готові адаптувати свої корупційні наміри.

По-третє, на місцевому рівні набагато легше створити систему корупційних зисків, якщо опиратися на членів своєї родини, родичів, друзів, кумів і т.д. Такі собі місцеві мафіозо працюють над «розпилом» бюджетних коштів громад в тих чи інших масштабах по всій території України.

Що це означає? Всього лише те, що контролювати корупцію на місцевому рівні набагато легше, якщо виявляти ініціативу. Йдеться не про пошук чи розслідування злочинів силами місцевих активістів, таких собі «детективів на громадських засадах». До вирішення проблеми потрібно підходити системніше – потрібно створювати ці самі громади.

В даному питанні успіхів небагато. Дійсно, найкращі результати в даному процесі показують саме західні області. Втім, назвати це потужними ініціативами навряд чи можна. Об’єднання в громади – це радше кволі рухи окремих спільнот громадян, які вирішили взяти відповідальність за свій регіон на власні плечі. Так, на Волині об’єдналися лише 6 громад, тоді як у планах – ще 46. На Івано-Франківщині – всього 4, у планах – 49, у Львівській області – 16, у планах – 74, у Рівненській – 11, у планах – 30, у Хмельницькій – 22, у планах – 25. Найбільш успішною в даному питанні виявилися місцеві жителі Тернопільської області, які вже майже закінчили процес об’єднання громад.

Звичайно, об’єднання громад – не є панацеєю від проявів корупції на місцях. Однак це класний запобіжник в питаннях контролю за власними доходами і видатками: при бажанні громадяни конкретного регіону можуть самі вирішити, куди, як і на що витрачати свої ж кошти, і проконтролювати їхній рух.

А ще сильна громада – це активний політичний гравець. Саме з неї має починатися велика політика та народження будь-яких партійних процесів. Поки що ситуація виглядає навпаки: партії та їхні вожді діють як закриті акціонерні товариства, потрапити до яких можливо, сплативши члені внески. Згодом, інтегрувавшись у політичні розклади за допомого партійного бренду, місцевий політик і не думає дбати про інтереси виборців: йому потрібно «відбити» вкладені кошти, заробити та поділитися із партійним керівництвом для організації чергового виборчого забігу. Ось тут і виникає майданчик для будь-яких корупційних діянь, подібна система сама його генерує.

До речі, першим кроком до пробудження ініціативи та участі громадян у створенні місцевої громади може бути той самий процес контролю за витратами. За допомогою наявних інструментів, наприклад, системи «Є-data», можливо самим перевіряти сумлінність виконаних робіт місцевими чиновниками та підрядниками, які виграють тендери. Наприклад, якщо кошти з місцевого бюджету сплачені за певну послугу, якої в реальності немає, або якість виконання якої не відповідає заявленим вимогам, можна сміливо викликати поліцію та фіксувати витрату бюджетних коштів. Маючи на руках подібні докази можливих корупційних діянь можна сміливо подавати заяву про вчинення злочину та наводити докази в судах.

Що ж, справа лише в тому, наскільки швидко громадяни зрозуміють та осягнуть свої можливості. Хотілося б сподіватися, що нація, яка знаходить сили для революційної боротьби проти злодійкуватих політиків, вміє об’єднатися в потужний волонтерський рух та протистояти ворогу на фронті саме завдяки самоорганізації –так само зуміє налагодити ефективні процеси управління власними статками та можливостями на місцевому рівні.