Вбивство Павла Шеремети: чому це стосується кожного українця?

Злий задум замовників вбивства вдався на всі 100%: суспільство знову відчуло страх та запах смерті не десь у далеких окопах та степах Донбасу, а поруч зі своїми домівками. Ні публічність, ні статус у суспільстві, ні повага до його діяльності не врятували покійного журналіста від безпрецедентного вбивства.

Мабуть, не варто зараз обговорювати гіпотези та версії цього злочину. Щотижня в Україні на території проведення так званої АТО гинуть десятки українців, сотні – отримують поранення. Те саме відбувається і з погіршенням криміногенної ситуації на теренах усієї держави. В країні повним ходом триває «гібридна війна», увесь жах та можливості якої ми, на жаль, ще муситимемо відчути на собі у повній мірі.

Безумовно, наразі слід говорити про наслідки цієї трагедії. Особисто в мене майже немає сумнівів у тому, що до вбивства Шеремети причетні професіонали високого рівня, які виконують подібні «замовлення» на вимогу тих чи інших спецслужб. Тобто, йдеться про проблему національної безпеки. Перш за все, ми маємо говорити не просто про належну реакцію на подібного роду інциденти, але й – про попереджувальні заходи.

Дійсно, ви не задумувалися, чому у Франції після осінніх терактів у Парижі та нещодавньої трагедії в Ніцці вже майже півроку триває режим особливого стану, коли мобілізовані усі правоохоронні структури? Звичайно, нам всім не хотілося б змінювати звичний стан речей та виходити за межі власного комфорту. Але і влада цього не робить: по суті, на «мирних» територіях, де начебто не відбувається жодних військових дій, вже давно триває інформаційна, партизанська за своєю суттю та наслідками «гібридна війна». Зростання рівня злочинності – це і є той дестабілізуючий елемент, який призведе до потрібних Кремлю результатів. Перш за все – це хаос та зневіра у зусиллях нашої нинішньої влади.

То що робити пересічному громадянинові? Перш за все, позбавитися відчуття страху та патерналістського очікування, що хтось подбає про твою безпеку. Потрібно діяти: водночас вмикаючи механізми самоорганізації, а також допомагаючи владі мобілізуватися. Так, нам знову потрібен умовний «Майдан», але не як акція протесту, а як метод тиску і контролю за діями влади. Українці повинні чітко заявити владі про те, що вони не задоволені рівнем підготовки та якістю застосованих заходів безпеки. Вважаю, що це значно серйозніша дискусія, ніж просто розмови про чергову революційну ситуацію, яка знову перетвориться у деструктивний протест та каналізується черговими спритниками й популістами. Ми, українці, повинні самотужки підняти тему недостатності рівня нашої захищеності. І, якщо у влади не вистачає компетентності, запропонувати власні дієві рецепти та рішення того, що ми розуміємо під національною безпекою.

А це, передусім, питання довіри один до одного, відчуття ліктя та усі прояви самоорганізації. Це можливість для кожного притомного громадянина відчути довіру держави та отримати можливість захистити себе власними силами. Якщо правоохоронна система поки не може впоратися з усіма викликами, які постали в цей непростий час, на допомогу їй мають прийти звичайні громадяни. Так, мова йде і про легалізацію короткоствольної вогнепальної зброї, і про курси самооборони, і про бажання усіх ініціативних громадян брати участь у захисті свого району, міста, вулиці, будинку. Впевнений, такі кроки, принаймні, дозволили б змінити ситуацію із злочинністю та значно ускладнили б дії злочинців. І спецслужб: адже я не вірю, що під авто, яким керував покійний Павло Шеремета, було б так просто підкласти вибухівку, якби більшість громадян були пильнішими та дбали про свою безпеку. Так, подібні сценарії виглядають дещо ризикованими, проте й нинішня ситуація далека від спокійної. То чому б не спробувати?

Звичайно, нації-бійці живуть у постійному режимі боротьби. Подібна ситуація, яку я описую, нагадує дещо параноїдальний стан ізраїльського суспільства. Таке враження, що громадяни цієї держави, неначе ті спартанці, завжди готові до оборони своїх життів та держави. Вони готові до будь-якого розвитку подій, чого зараз не вистачає нашому суспільству.

На жаль, хотілося б помилятися, проте я не дуже вірю у можливість знаходження виконавців та замовників вбивства Павла. І тим паче, на їх притягнення до відповідальності. А от відповідні висновки потрібно зробити всьому суспільству. Адже йдеться не лише про смерть журналіста а центрі столиці, а й про сигнали, які ми бачимо та відчуваємо щодня. Нам потрібно припинити констатацію того факту, що ми є жертвами «гібридної війни», а самими ставати воїнами та протистояти подібним загрозам. Українцям потрібно не тільки нести квіти та згадувати добрим словом полеглих на фронті бійців та вбитих журналістів в мирній столиці, але й нарешті осягнути власну роль у всіх цих подіях. Нарешті змінити звичну риторику «небезпека повсюди, що я можу змінити» на «не дамо жодного шансу негідникам, мінімізуємо усі можливості для злочинів».

Ну а представникам влади та правоохоронцям поки що можна лише поспівчувати. В суспільстві й надалі зростатиме зневіра у їхніх діях. Тому чим швидше влада це зрозуміє і почне активний діалог із громадянами, тим швидше нам вдасться перемогти «гібридних» ворогів. Для початку варто було б бодай забезпечити повний контроль за безпекою інших впливових та публічних журналістів, громадських діячів. Організувати співпрацю, провівши роз ’ яснювальні бесіди з усіма особами, які потенційно можуть стати новими жертвами нападів, або на адресу яких вже лунали погрози. Потрібно максимально знизити вірогідність подібних випадків, який трапився із Павлом Шереметою, до мінімуму.

Всім нам потрібно готуватися до продовження боротьби за наші цінності, державу та новий спосіб життя. На жаль, доведеться мобілізувати усі наявні сили, адже боротися будемо на кількох умовних «фронтах». Поки що єдина універсальна зброя проти усіх наших загроз – і глобального, і локального характерів – наша спроможність до самоорганізації.