Дев’ятий варіант реформи АМКУ. На цей раз від Медведчука

Чи можна досягти цілей за допомогою проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів у сфері антимонопольної політики, деолігархізації та забезпечення добросовісної конкуренції»?

18.09.2020 народні депутати «Опозиційної платформи - за життя» В.Медведчук та О.Колтунович зареєстрували законопроект № 4122 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів у сфері антимонопольної політики, деолігархізації та забезпечення добросовісної конкуренції».

Згідно пояснювальної записки законопроект розроблено з метою:

- зламати олігархічну систему в Україні;

- знизити рівень монополізації ринків товарів і послуг;

- сформувати чіткі правові основи поділу монополістів;

- зберегти кадровий потенціал антимонопольних органів;

- обмежити прояви недобросовісної конкуренції.

Однак, жодну з цих цілей за допомогою законопроекту не вдасться досягнути, і ось чому.

В частині реформи самого конкурентного відомства законопроектом пропонується:

1. Антимонопольний комітет має не тільки щорічно подавати звіт до Верховної Ради, а й публічного його представляти на пленарному засіданні.

Станом на сьогодні, Комітет хоча й подає щорічно звіт про свою діяльність, однак керівник відомства більше п’яти років не з’являється «під куполом», за виключенням дня, коли депутати його призначають на цю відповідальну посаду. При цьому за законом АМКУ підзвітний саме парламенту. Однак така підзвітність тенденційно зводиться до представлення звіту на засіданні економічного комітету, та голова й члени АМКУ обмежуються в цій частині «комітетськими дискусіями».

Тому в цілому ініціатива хороша. Однак, законопроект не містить жодних подальших кроків після такого звітування та повноважень парламенту в цій частині. Так само наслідків невиконання цієї норми. Отже навіть у випадку прийняття закону є високий ризик того, що звітування залишиться лише «на папері» або «для галочки».

2. Територіальні відділення та дорадчі органи АМКУ мають утворюватися в усіх областях України. Виключена можливість АМКУ утворювати міжобласні тервідділення.

Щодо територіальних відділень – законодавча ініціатива цілком правильна. Адже після реформи тервідділень АМКУ, замість 24 тервідділень було утворено шість міжобласних. Інші 18 перетворились у структурні підрозділи без статусу юридичної особи.

Враховуючи рівень монополізації в тому числі регіональних ринків, засилля комунальних підприємств з «особливими» повноваженнями, дискримінаційну політику в окремих економічних сферах органів місцевого самоврядування, змови на регіональних торгах тощо, відсутність тервідділень в більшості областей України негативно відобразиться на рівні конкуренції в цих регіонах, законсервує наявні проблеми та створить нові. Законопроект відкриває можливості для відновлення мережі тервідділень і це є позитивним кроком.

Щодо «дорадчих органів», не дивлячись на те, що цей інститут інтегрований в закон про АМКУ багато років тому, досі не є зрозумілим, що мається на увазі під такими «дорадчими органами», яка мета їх створення, так само нам невідомо про якийсь успішний досвід відомства у цьому напрямку. При цьому сама по собі ідея існування при конкурентному відомстві подібних структур є хорошою та має успішні світові приклади. Тому задля повноцінного запуску цього інституту варто в законодавстві більш детально визначити їх мету, особливості функціонування та, можливо, випадки, в яких їх залучення є не правом, а обов’язком відомства.

3. Голова АМКУ має призначатися на посаду та звільнятися з посади виключно Верховною Радою. Голова АМКУ має право заявити про свою відставку Верховній Раді, а не Президенту.

Зазначене є спробою усунути невідповідність процедури призначення голови за законом про АМКУ до Конституції України. Однак, лише спробою. Адже за Конституцією очільник відомства призначається на посаду парламентом за поданням прем’єр-міністра, і звільняється депутатами. При цьому за законом про АМКУ призначення та звільнення здійснюється парламентом за поданням Президента, та йому ж голова може заявити про свою відставку. Отже, хоча і неконституційну участь президента в цьому процесі із закону пропонується абсолютно правильно прибрати. Однак, прем’єр-міністра в законопроекті несправедливо забули.

Крім цього, в законопроекті не іде мова про прозорість, конкурентність та захищеність від політичного впливу процедури призначення голови, хоча Україна взяла на себе зобов’язання це зробити за останнім меморандумом з МВФ. Як і сьогодні, пропонується кулуарно обирати кандидатуру голови відомства, що буде запропонована депутатам для голосування.

4. Зменшення строку повноважень Голови АМКУ з 7 до 5 років.

Шкідлива пропозиція.

За найкращими світовими стандартами строк повноважень керівників конкурентного відомства, як найважливішого економічного регулятора країни, не повинен співпадати зі строком повноважень президента та парламенту, та має бути на кілька років більшим. Зазначене забезпечує сталість та послідовність економічної політики держави, що є неодмінною складовою сприятливого інвестиційного клімату та передбачуваності економічного регулювання. І хоча українські президенти та парламентарі мають звичку призначати після перемоги на виборах «свого» голову АМКУ, з цим треба боротись та запроваджувати механізми, що дадуть змогу її подолати, а не навпаки – легалізувати її, представляючи як законодавчу норму.

5. Державний уповноважений може входити до складу комісій, комітетів та інших органів, що створюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування без згоди Антимонопольного комітету.

Позитивна ініціатива.

На сьогодні хоча АМКУ і є колегіальним органом з горизонтальною системою підпорядкування, але повноваження голови відомства виходять далеко за межі адміністративних, та він має чисельні можливості «карати» того чи іншого члена АМКУ за неправильне на його думку голосування, або не допускати практичної реалізації державним уповноваженим правових позицій, з якими голова не згодний. Запропоновані зміни – крок до забезпечення незалежності державного уповноваженого в своїй законній діяльності, хоча й дуже і дуже незначний та несуттєвий.

Всі інші форми «залежності» залишились недоторканними. 

6. Структура та штатний розпис, зокрема гранична чисельність працівників Антимонопольного комітету та його територіальних відділень затверджується парламентом за поданням відомства.

З одного боку добре, що виключили з цього процесу Уряд, який станом на сьогодні затверджує граничну чисельність працівників відомства та територіальних відділень. Адже міністерства, керівники яких входять до складу уряду, нерідко стають об’єктом розслідування Антимонопольного комітету, та такі повноваження уряду негативно впливають на спроможність Комітету ефективно здійснювати подібні розслідування.

З іншого боку це підсилює залежність відомства від парламенту, адже сьогодні структуру та штатний розпис затверджує сам керівник Комітету.

На нашу думку, парламентарі повинні були б йти навпаки у напрямку розширення повноважень АМКУ, які він має здійснювати без погоджень з іншими органами. Тим більш, саме на це звернув увагу в останньому меморандумі Міжнародний валютний фонд, зазначивши, що Україна має забезпечити фінансову та операційну незалежність відомства.

Крім цього законопроект не вирішує цілу низку інших проблемних питань, що вже перезріли, в частині прозорості, проконкурентності та деполітизованості процедури призначення державних уповноважених АМКУ, забезпечення фінансової незалежності відомства, підсилення повноважень в частині проведення так званих «обшуків» та перевірок, створення ефективного механізму взаємодії з правоохоронними органами тощо. Та загалом, хоча він і містить окремі хороші ініціативи, але все ж таки консервує існуючий статус-кво, за яким Комітет залишається слабким та залежним від політиків гравцем. У формі, в якій він не буде здатний не тільки зламати олігархічну систему, а й хоч якось більш-менш відчутно її похитнути.

В наступній публікації – про зміни, що пропонується внести в порядок визначення монополістів, їх примусового поділу та інших видів покарань тощо.