Захист авторських прав по-новому

Набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України 20 листопада 2012 року (далі за текстом - Кодекс) внесло зміни в цілому в кримінальний процес та суттєво відобразилось на роботі суб’єктів правозастосовної діяльності. Власники авторських прав та їх представники змушені адаптувати свою роботу та узгоджувати її з новими положеннями законодавства. В цій статті розглянемо деякі особливості захисту авторських прав по-новому.

Спочатку, слід звернути увагу на новий порядок порушення кримінальної справи. А точніше, на відсутність цієї стадії у зміненому кримінальному процесі. Ст. 214 визначає початок досудового розслідування. Ця стадія розпочинається з реєстрації заяви, повідомлення про правопорушення в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Тобто, тепер будь-яке повідомлення про кримінальне правопорушення є підставою для проведення слідчих дій. Тепер правовласник або його представник не змушені сперечатися зі слідством про наявність ознак складу злочину в діях тієї чи іншої особи. Чи може слідчий не прийняти заяву про злочин? Частина 4 вказаної статті встановлює неможливість відмови у прийнятті заяви. Також заявнику не потрібно подавати докази наявності ознак злочину в тому чи іншому діянні. Вважаємо, що в цілому це позитивно відобразиться на правозахисній діяльності. Один недолік – слідчим доведеться перевіряти всі зареєстровані матеріали, які іноді бувають зовсім абсурдними.

Новим КПК було суттєво розширено перелік справ приватного обвинувачення. Оновлений перелік цих справ міститься в ст. 477 Кодексу. До нього увійшла і частина 1 статті 176 Кримінального кодексу України – порушення авторського права і суміжних прав без обтяжуючих обставин. Це означає, що тепер слідчий або прокурор можуть розпочати кримінальне провадження за вказаною частиною статті лише на підставі заяви потерпілого – саме такий порядок визначає ст. 477 Кодексу. Заяви інших осіб або будь-яким іншим способом виявлення ознак цього злочину – не є підставою для кримінального провадження. Як на практиці буде застосовуватись вказана норма – покаже час, адже вітчизняна правозахисна система до цього часу не мала дієвого механізму роботи у справах приватного обвинувачення. Не можна також виключати можливості того, що правовласники та їх захисники будуть просто повідомлятися співробітниками правоохоронних органів про факти виявлення ознак злочину.

Слід, до речі, звернути увагу на змінений новим Кодексом перелік осіб – представників потерпілої сторони та цивільного позивача. За статтями 58 та 63 Кодексу це можуть бути особи, які у кримінальному провадженні мають право бути захисниками. Відповідно до ст. 45 Кодексу це адвокати, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру адвокатів України. До моменту створення такого реєстру, відповідно до Прикінцевих положень Кодексу, захисником може бути будь-який адвокат, який має діюче свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Питання представництва за новим Кодексом заслуговує більш детального розгляду в розрізі участі в процесі в якості потерпілої сторони саме юридичних осіб, оскільки вони і є наймасштабнішими власниками авторських прав. Старий процесуальний кодекс надавав можливість особам, які не мали адвокатського свідоцтва та діяли лише на підставі довіреності, право набувати права представника цивільного позивача. Тепер такої можливості не має. В якості представника потерпілого-юридичної особи та цивільного позивача-юридичної особи, окрім зазначених адвокатів, можуть бути керівник такої юридичної особи, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю. Проблема полягає в тому, що велика кількість власників авторських прав-нерезидентів не мають відокремлених підрозділів на території України, не мають можливості приймати участь в процесі через своїх співробітників. Єдиний логічний вихід в цьому випадку – заручитись підтримкою адвоката. Таким чином, тепер основним критерієм для вибору захисника є наявність в нього адвокатського свідоцтва, а не рівень професіоналізму, досвід роботи тощо. На наш погляд це є пряме обмеження прав правовласників. Чи це помилка законотворців, чи спланований крок – не відомо. Наразі правовласники різними шляхами намагаються дотриматись нових положень Кодексу – шукають допомогу адвокатів, приймають представників в штат.

Як вже було зазначено вище, новий Кодекс розширює визначення потерпілої сторони. Тепер, відповідно до статті 55, цей процесуальний статус може отримати і юридична особа, що було неможливо за старим Кримінально-процесуальним кодексом. Що дає така новація правовласнику та його представнику? Це дозволяє правовласнику юридичній особі вступати в кримінальний процес з відповідним процесуальним положенням, а це означає значне розширення обсягу прав правовласника та його захисника в кримінальному процесі. За старих норм, звертаючись з заявою про захист прав, юридична особа могла розраховувати лише на статус цивільного позивача. Але до нього ще треба було дійти. З прийняттям нового Кодексу юридичні особи-заявники отримали реальну можливість впливати на проведення досудового слідства.

Більшість правників вбачають позитивні зміни в новому кримінальному процесі. Старий Кодекс ґрунтувався на нормах, прийнятих ще за радянських часів, та багато в чому не відповідав сучасним тенденціям правозахисної діяльності. Лише саме запровадження суду присяжних та інституту угоди в кримінальному провадженні знаменують слідування світовим кримінально-процесуальним тенденціям. А засади кримінального провадження нарешті отримали законодавче закріплення – ним тепер виділено цілий розділ. Все це та багато іншого дозволяє нам поділяти думку більшості. Вважаємо, що новий Кодекс, при подальшому його вдосконаленні, додасть ефективності правозахисній системі.