Про ткачів тканини української культури

Вирішив по свіжих слідах коротко занотувати свої враження, бо завтра – інший день, інші самовічуття, і щось може втратитись..

Місце

Кімната у літературній резиденції у квартирі Шевельова, де відбувалася зустріч, вся була заповнена – молодими і трохи старшими людьми..
то був «квартирний аншлаг» – не всім вистачило місць присісти, тому слухали у коридорі стоячи.

Особливістю цієї розмови було те, що вона відбувалася у квартирі, де колись жив Шевельов, а Оксана Стефанівна знала його особисто..

Із цією квартирою, викупленою для потреб української культури українським меценатом, пов’язано кілька містичних збігів: і те, що вона збереглася у первозданному вигляді; і те, що вона не продалася аж поки той меценат зміг її викупити..

Можливо, місце обумовило те, що сьогодні пані Оксана була на диво спокійна і розважлива - її експресія не била вибуховими емоціями, а лилася на слухачів спокійною рікою..

Про що йшлося

Перш за все про те, що було мені дуже близьким, бо і сам останнім часом багато міркую на цю тему..

Йшлося про тканину культури і як саме тчеться ця тканина (ось тут знову підкреслю важливість мови – саме вона обумовлює "фактуру" ниток, їхню барву, структуру тканини, що тчеться тощо)..

Йшлося також про людей, які були ткачами української тканини культури у 20-40-хх рр.., а пізніше – хранителями цієї культури по закордонах; говорилося про це на прикладі останнього живого покоління, яке ще мало шляхетну поставу духу і свідомо ставилося до свого обов'язку перед народом і історією творити українську культуру, втілену в українському тексті заради пам'яті і заради збереження пов'язання між поколіннями – із вірою у те, що текст спрацює навіть після їхньої смерті.

Якби це покоління залишилося під сов'єтами, то сов'єти б його винищили до ноги – бо сов'єти і шляхетність це непоєднуване.

Адже сов'єти виховували людину-гвинтик, без шляхетних поривань..

Багато йшлося про подвижниць-жінок у далекім Нью-Йорку, імена яких зараз мало відомі в Україні, але які невидимими нитками пов'язані із Багатьма найвідомішими культурними постатями України..

І, звісно, багато йшлося про Шевельова – людину, чоловіка, інтелектуала, справжню людину тексту..

З огляду на масштаб цієї постаті і його любов до Харкова, у Харкові мала б бути не лише невеличка вуличка Шевельова, а й площа, бібліотека, сквер, школа, парк тощо імені Шевельова, бо він вартує значно більшої пам'яті, ніж поки що сподобився у рідному місті, місцева влада якого і досі не помічає українського обличчя Харкова, а часто й свідомо затирає.

Дякувати Богові, що українська громада про нього пам'ятає дуже добре – думаю, його дух витає десь поруч і радіє разом із нами.

Зустріч була дуже камерною, а довга черга з книжками на підпис до Оксани Стефанівни, стала прекрасним завершенням цього мелодійного і насиченого вечора..

20.01.22