UA
Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
21.10.2021 11:37

Її дід танцював краще за всіх..

Адвокат, партнер АО "Шевердін і партнери"

Рецензія на книжку К. Бабкіної "Мій дід танцює краще за всіх"

Рішення прочитати цю книжку з’явилося після того, як з Фейсбуку М. Рябчука я дізнався, що авторка – Катерина Бабкіна, отримала за неї у Польщі «Нобеля Центральної Європи», – премію Angelus. З отримання цієї поважної премії українці, до слова, взагалі, здається, рекордсмени.

Якщо б не ця обставина, то я навряд чи її б прочитав – хіба б трапилася на очі рецензія людини, думку якої я ціную. Бо, чесно кажучи, про авторку я до цього взагалі майже нічого (це такий евфемізм)) не знав.

Після того додатковим стимулом прочитати книжку виявилося і те, що вона, як виявилося, видана «забужчиним» видавництвом «Комора», а літературні смаки Оксани Стефанівни я ціную, і не одну книжку прочитав саме після того, як на очі траплявся її захоплений відгук про твір того чи того автора.

Отож, рішення прочитати було прийняте..

А коли знаєш, що хочеш прочитати, то сучасний віртуалізований світ епохи «рятування від ковіду» дарує тобі для цього всі вигоди – бажану книжку ти можеш придбати легко і швидко.

Коли з придбанням труднощів не виникло, то вже за кілька днів я тримав її в руках – видавництво «Комора» видало книжку, як виявилося, ще у 2019 році, і як зазначено у вихідних даних – тиражем 3000 примірників (ого, не мало, подумав я..).

Книжка має стандартний обсяг першої моноґрафії, яку зазвичай видають кандидати наук після захисту дисертації – 144с.

Це збірка оповідань, що як обіцяє анотація, я якій, як виявилося дуже вичерпно і точно описано все те, про що книжка, мала би скластися у одну історію кількох родин. А оповідання, що дало назву всій книжці поміщене останнім, тому, хоч-не-хоч, мусиш долати всі сторінки, щоб дійти до того останнього оповідання..

Оповідання ж ці досить короткі – від 10 до 14 сторінок, і враження від кількох перших були щось на кшталт: таких текстів я читав вже не один – звичайні історії звичайних українських родин з XX ст., розказані через призму різних історичних часів..

Сюжет окремого оповідання зазвичай не складний – опис якоїсь побутової сценки/сценок в яку вмонтовано віджилки у інші часи; чи пунктиром розказана історія великого проміжку чи й усього життя героя/героїні.

Авторка обрала таку стратегію, що, як на мене, жоден із персонажів детально не виписаний так, щоб перед вашою уявою постала жива людина «із плоті і крові» – ви змушені самі домальовувати її, вдихати у неї так би мовити «вітер життя».

Та з часом напруження під час читання зростає, бо у наступних оповіданнях почали з’являтися персонажі, що згадувалися у попередніх, між ними проглядаються родинні та ситуативні зв’язки, і ви силкуєтеся із цих розрізнених фрагментів скласти цілісний наратив, для чого вимушені повертатися до вже прочитаного по кілька разів.

А ще найбільше чекаєте, коли ж нарешті дійдете до того останнього оповідання, де розповідатиметься про те як «її дід танцював найкраще за всіх», а про танці, як виявиться, там і немає..

У всіх цих оповіданнях типові історії типових українських родин у XX ст.: війна, голод, війна, голод, біль, війна, біль, самотність, терпіння, сльози, і мало радості..

Діти у книжці з’являються через брунькування, а єдина еротична сцена - між чоловіками, Мішею і Колею..

Світ у тексті книжки – жіночий світ, і на них все тримається: господарка, виховання і захист дітей, ремонт, життєві стратегії і важливі життєві рішення.. Так вже воно є.. Чоловіки ж у текстах на маргінесі сюжетів, йдуть на війну, вмирають, б’ють жінок, живуть мало і невиразно..

У текстах багато болю. Життєвого.

І про те, що це минуле варто прийняти, яким би воно не було – це знову я з анотації взяв, бо з самого тексту я такого висновку не зробив. У цих текстах минуле радше не приймають, а миряться з ним, просто існують. А від себе я б додав, що минуле наше, щоб прийняти, потрібно спочатку дізнатися, а потім – переосмислити, усвідомити, що ми теперішні і є наслідок того минулого. От тоді ми його і приймемо.

За цей життєвий біль, у деяких фрагментах просто-таки стефаниківський, думаю, К. Бабкіній поляки і дали Angelusa..

В мене так буває, що коли читаєш якусь художню книжку, то поки читаєш, починаєш думати і говорити словами її героїв, немов увіходячи у резонанс із ритмами прочитаного тексту.

З цим текстом це сталося також.

Я не скажу, що цей резонанс тривав багато довше після того, як було закрито обкладинку після прочитання останнього оповідання – того, у якому мало йтися про танці діда але танців там не було (ну хіба трошки)), але те, що він відбувся – це точно..

А взагалі-то – купіть книжку і тоді складете своє враження про все це чи й про щось інше.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]