Найбільшу книгу в історії людства було укладено у Китаї?

Доля книги, про яку ми вирішили узагальнити доступну нам інформацію, є одночасно трагічною та повчальною – через неї ми могли б краще зрозуміти закономірності існування та інтелектуального обігу будь-якого тексту.

Мова буде йти про чи не найбільший твір світової літератури «Юн-ле да дянь» («Найважливіші книжки періоду правління Юн-ле»).

Після того, як Чжу Ді (1360 – 1424; на троні: 1402 – 1424; девіз правління: Юн-ле («Вічна радість»)) захопив престол у результаті громадянської війни і став третім імператором Мін (1368 – 1644), конфуціанська освічена верства та чиновництво знаходилися до нього у опозиції. До прикладу – коли узурпатор трону вимагав у двох найбільш іменитих сановників написати йому славень у зв’язку зі сходженням на престол, обидва відповіли відмовою. У відповідь Чжу Ді стратив обох разом із їх родиною – загинули по кілька сотень людей.

І саме через задум укласти величезну енциклопедію Чжу Ді мав намір пом’якшити таке ставлення, а також залучити на службу значну кількість конфуціанських інтелектуалів.

Енциклопедичний словник «Юн-ле да дянь» («Найважливіші книжки періоду правління Юн-ле»; далі переважно – Енциклопедія), до якої увійшли, імовірно, всі тексти китайської літератури, що зберігалися на той час у імператорській бібліотеці Мінської держави – «Вень юань ге», що, у свою чергу, сформувалась на основі сунських та юаньских (монголи реквізували книжкові багатства завойованих ними народів, наприклад – Кореї) імператорських книжкових зібрань (всього близько 7 – 8 тисяч праць з філософії, історії, релігійних канонів, географії, медицини, астрономії, мистецтва та інше), було укладено впродовж 1403 – 1408 рр..

У 1403 р. згідно з указом Чжу Ді було утворено комісія у складі 147 вчених, яку очолював член імператорської академії Ханьлінь юань Сє Цзінь (1369 – 1415).

Вся робота по укладенню цієї праці велася у місті Нанкіні.

Власного тексту Енциклопедія, схоже, фактично не мала і являла собою зібрання фрагментів чи цілісних творів відповідно до певної рубрикації – статті Енциклопедії «Юн-ле» було розбито за знаками трохи зміненої ієролігліфічної системи, зафіксованої у «Хун-у чжен юня» (1375).

Ця компіляція була чи не найбільшим твором світової літератури в історії (11095 томів; 22 877 книг /цзюанів та зміст – 60 цзюанів) – всього більш ніж 1 000 000 сторінок; 300 000 000 знаків!!

За розмірами Енциклопедію перевищило у тому ж таки Китаї лише серійне видання та бібліографічний каталог «Си-ку цюань-шу» (1772 – 1782).

Першій редакції, що була представлена імператорові вже у 1404 р. (через 17 місяців) імператор дарував назву «Вен-сянь да чень» («Велике літературне зібрання»).

Однак у 1405 р., після детального ознайомлення із першими результатами праці вчених, імператор наказав її переробити, бо прийшов до висновку, що вона недостатньо повна.

Для цього було створено нову комісію під керівництвом вже трьох редакторів: Яо Гуан-сяо (1335 – 1418), Лю Цзі-чі та згаданого вище Сє Цзіня. Ці три головні редактори мали ще 28 заступників – також відомих вчених. А всього в укладанні її другого варіанту разом із технічним персоналом (різниками ксилографічних дощок, переписувальниками, звіряльниками та ін.) приймали участь 2 169 осіб.

Енциклопедія була представлена імператорові наприкінці 1408 року.

Він затвердив її та власноруч написав передмову.

Під кожним знаком у Енциклопедії зазвичай розміщуються такі статті:

1) Словникові визначення (обо’язковий елемент);

2) Зразки написання знака різними почерками;

3) Загальна передмова (цзун сюй) – загальні міркування про поняття, що позначалося даним знаком;

4) Фразеологія (ши-юнь) – назви і різноманітні висловлювання до яких входить даний знак;

5) Поезія та проза (ши вень) – поетичні твори та прозові есеї про поняття, що позначаються даним знаком;

6) Різноманітні енциклопедичні статті; зазвичай – історія (відповідно до хронології держав, що існували на території Китаю); глави класичних книг; цілі твори (даоські та буддійські); географічні назви; біографії.

Всі конфуціанські канони та основні класичні даоські книги були переписані з поділом на глави і з великою кількістю коментарів. Є в енциклопедії і цілі трактати з «Даоського канону».

До тексту енциклопедії було повністю включено китайську Трипітаку.

Багато місця в «Юн-ле» займали біографії різних осіб – сюди переносилися «ле чжуані» з династичних історій; всі види біографій китайської літератури. Іноді для однієї і тієї ж особи давалися біографії із різних джерел.

Багато місця у енциклопедії займали статті по територіальному устрою держав та про органи державної влади, а також з юридичних питань.

Через свої розміри Енциклопедія так ніколи і не була надрукована, і постійно зберігалася спочатку у бібліотеці Вень юань ге у Нанкіні, а у 1421 р. рукопис було перевезено у Пекін до сховища «Вень лоу» де у 1557 р. сталася пожежа, однак Енциклопедію вдалося врятувати.

До слова, на даний час жодної частини першого рукопису не знайдено і його доля не відома – імовірно, він був повністю втрачений наприкінці епохи Мін (1368 – 1644).

У зв’язку зі згаданою пожежею, впродовж 1562 – 1567 рр. з Енциклопедії було знято одну копію. Для переписувачів тексту денною нормою було переписувати три аркуші на день. Рукопис було виконано на найкращому сорті білого цупкого паперу, який використовувався для живопису та каліграфії.

Ця копія була поміщена у «Сховище династійних документів», «Хуан ши чен» і всі її томи помічено позначкою «записано повторно» (чун лу).

У першій половині XVII ст. другий рукопис Енциклопедії було перевезено до Ханьлінь-юань. Вже на той час у ньому було втрачено 10% томів.

Станом на XVIII ст. існував лише другий рукопис цієї пам’ятки, однак на той час він вже був частково розукоплектований.

У цей час Енциклопедія відігравала роль першоджерела для багатьох праць, що були включені до неї, тому що станом на XVIII ст. ці твори у вільному обігу вже було втрачено.

Почалася практика вилучення втрачених творів з Енциклопедії та їх повторне уведення в інтелектуальний обіг.

При укладанні «Си-ку цюань-шу» (1772 – 1782) вилучення конфуціанських праць набуло систематичного характеру, однак багато творів, що мали становити інтерес для конфуціанських вчених, все одно не були зачеплені. Через це вони були повторно втрачені.

Деякі з творів, що були проігноровані укладачами «Си-ку цюань-шу», були вилучені вченими вже у XIX ст. і надруковані.

Під час окупації Пекіна британсько-французькими військами у 1860 р., другий рукопис Енциклопедії дуже сильно постраждав – тоді було втрачено значну її частину.

У другій половині XIX ст. Енциклопедію було ще й розкрадено – станом на 1875 р. залишалося менш ніж 5000 томів; а у 1893 р. – вже не більше 600 томів.

У 1900 р. при облозі іноземних посольств повсталими під час "Повстання іхетуанів" (1898 – 1901), згоріло і приміщення академії Ханьлінь-юань, що знаходилося поруч із Британським посольством – тоді було втрачено і ті 600 томів, що ще залишалися. Залишки Енциклопедії майже повністю загинули під час Сінхайської революції у 1911 р.

З початком XX ст. китайські вчені та китайський Уряд почали прикладати зусилля для відновлення вцілілих томів Енциклопедії. Як документальне фіксування етапів цієї роботи, Пекінська бібліотека почала видаватися звідний каталог вцілілих томів.

Станом на 1926 р. у Китаї збереглося було лише 75 томів (близько 300 цз.); а станом на 1933 р. завдяки цілеспрямованим пошуковим роботам китайських вчених було відомо вже про 349 т. (643 цз.).

Розрізнені томи Енциклопедії зберігалися/зберігаються у приватних осіб різних держав, а також у бібліотеках Китаю, Японії, США, Росії та деяких держав Європи (Англія, Німеччина).

На сьогодні, завдяки кропіткій праці китайських вчених, а також їх співпраці зі сходознавчими закордонними бібліотеками, вдалося зібрати та опублікувати 797 цз. Енциклопедії.

Осмислюючи долю цієї видатної пам’ятки китайського духу, ми можемо зробити для себе декі висновки: для того, щоб текст зберігся, мають існувати як мінімум три передумови:

1. Він повинен бути надрукований;

2. Він повинен належно зберігатися розосереджено, у значній кількості різних місць;

3. Він повинен знаходитися (це теж дуже бажано) у активному інтелектуальному обігу, не зважаючи на зміну людських поколінь та зміну літературних смаків.

Література:

1) Бокщанин А., Непомнин О. Лики Срединного царства. Занимательные и познавательные сюжеты средневековой истории Китая / Алексей Бокщанин, Олег Непомнин. – М.: Ломоносовь, 2015. – 432 с. – (История. География. Этнография);

2) Казин В.Н. «Юн-лэ да дянь»: Рукопись библиотеки ЛГУ. Дипломная работа / Предисловие и публикация И.Ф. Поповой // Труды востоковедов в годы блокады Ленинграда (1941—1944). – М.: Восточная литература, 2011. – с. 151—191;

3) Духовная культура Китая: энциклопедия : в 5 т. / гл. ред. М.Л. Титаренко ; Ин-т Дальнего Востока. – М.: Вост. Лит., 2006 – [Т.4:] Историческая мысль. Политическая и правовая культура / Ред. М.Л. Титаренко и др. – 2009. – 935с.;

4) Флуг К.К. Две заметки о новых поступлениях в рукописный отдел Института востоковедения // Библиография Востока. Вып. 10 (1936). М.-Л., 1937., с. 131 – 138;

5) Малявин В.В. Повседневная жизнь Китая в эпоху Мин / Владимир Малявин. – М.: Молодая гвардия, 2008. – 451 [13] с.: ил. – (Живая история: Повседневная жизнь человечества).

© Р. Москаль, незалежний дослідник Китаю, м. Харків, січень 2021.