блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
21.04.2019 20:18

Коли сліпі поведуть сліпих

Адвокат, партнер АО "Шевердін і партнери"

Міркування після виборів Президента України – 2019.

Сподіваюсь, це буде останній мій текст про президентські вибори-2019.

А останній тому, що все має бути чотко згідно “І цзіну”: ситуація має свій початок, розвиток-динаміку і завершення, після якої вона трансформується у іншу ситуацію. Коли ж ситуація завершується, то можна кричати, бідкатися, критикувати, розводитися довгими спічами – це вже не має суттєвого значення, бо на саму ситуацію вже не вплине.

Поствиборча ситуація сталася. Ми починаємо жити у новій реальності, яку потрібно прийняти.

Під час виборчих перегонів я був дуже активним дописувачем і всіма силами прагнув переконати людей проголосувати за Петра Порошенка.

Чому я це робив?

Тому що завдяки вивченню китайської цивілізації, я став послідовником холізму – з роками все більше вірю, що у цьому світі все зі всім пов’язане через систему складних, недоступних для розуміння окремої людини, взаємозв’язків.

А одне із моїх життєвих призначень між Небом і Землею, між точкою народження і точкою смерті, крім як бути особистістю, сім’янином, членом роду Москалів, українцем, є – бути громадянином держави під назвою Україна.

Вибір ж Зеленського громадянами України з певним, досить коротким у історичному масштабі часовим лагом, негативно безпосередньо вплине на мене, на мою сім’ю, родину, стан української мови, авторитет держави Україна у світі, активізацію військових дій Росії проти України тощо тощо – все те, що складає у сукупності мій потік життя як звичайної людини.

І на виборців Зеленського, до речі, також (не розумію лише, чому до них не доходить така очевидна, на мій погляд думка).

Коли ж мені кажуть, що “гірше не буде”, я згадую 1931-1932/1933, 1939-1945/1950 (на Західній Україні), 2007/2008, 2013-2014 і знаю – буде, буде ще гірше, через громадянську інфантильність, безвідповідальність та дурість моїх співгромадян!

Одним із прикрих відкриттів цих останніх місяців для мене стало те, що ні освіта, ні академічні регалії, ні матеріальне становище, ні високе соціальне становище, ні подорожі за кордон, ні захоплення мистецтвом, поезією чи літературою – не є запорукою здатності людини до рефлексії, здатності до елементарного аналізу наслідків своїх вчинків дальших, ніж на два кроки вперед, відповідального вибору, ба – навіть інстинкту самозбереження.

Інші неприємні відкриття – так звані українські націоналісти (ВО “Свобода” та “Самопоміч”), які, як виявилося, просто виконують свою політичну роль на підтанцьовках в “руского міра”, щоб тримати українців у стойлі провінційності. Бляклий “Народний фронт”.. Деколи навіть Ляшко на їхньому фоні виглядав переконливіше.

Водночас, вперше впродовж останніх п’яти років, можливо навіть за все своє свідоме життя, я пишався Україною та її політичним керівництвом – за захист української мови, за Томос, за міжнародну коаліцію, за українську армію, за українську пісню, за українську культуру, за свободу ... – тому що з об’єкта історії Україна чи не вперше перетворилися на суб’єкта – впливового геополітичного гравця, який плутав геополітичні карти не лише Росії-Мордору, а й Європі (що давно мріє про нас забути, щоб далі “робити бабки” з Росією), США, що хотіли б, щоб ми були більш покладистими; Україна перекроїла церковну, а отже – й цивілізаційну карту Євразійськго континенту; вперше у Харкові, відколи тут живу, я відчув певні зміни на краще у ставленні до української мови, та й багато що вперше...

Вперше за століття в Україні була влада, що думала не лише про себе, а й про Україну і про українців – це була команда Петра Порошенка.

І розуміючи це я хотів відвернути той, на моє переконання, негативний сценарій розвитку подій, який нам несуть так звані “нові обличчя” Зеленського.

Однак ці вибори стали для мене свого роду “холодним душем” – скільки багато в Україні виявилося людей для яких мова, Україна, незалежність, гібридна (поки що) війна з Росією, громадянська гідність – це пустий звук, які вірять, що зміни на краще можливі за помахом палички “чарівника” – “слуги народу”.

Ці люди, якою б мовою вони не розмовляли – є плодом “русского міра”, та мають надзвичайно низький рівень самосвідомості.

Я не поважаю вибір виборців Зеленського – вважаю його вибором малоросів, інфантильним і безвідповідальним, вибором людей, які не розуміють значення і призначення такого архіскладного суспільного механізму як “держава”, вибором людей, які не вміють цінувати досягнуте і не розуміють змісту зусиль, що їх необхідно прикласти, щоб чогось досягнути у політичній сфері; врешті-решт людей, які не розуміють як важко даються будь-які позитивні соціальні зміни у такій складній системі як українське супільство.

Але я приймаю вибір виборців Зеленського, бо – вимушений прийняти.

Отже, точку біфуркації пройдено.

Нас чекають складні часи.

Імовірно, значно складніші, ніж дотепер.

Україна тепер нестиметься із прикоренням у політично-економічну прірву завдяки зусиллям тих її громадян, які замість того, щоб голосувати “ЗА” щось, проголосували “ПРОТИ” поступального розвитку, зміцнення безпеки держави чи “по-приколу”.

У мене немає позитивного прогнозу для найближчого майбутнього, тому що ділові та інтелектуальні якості самого Зеленського, а також його команди, для яких Україна та українська мова не є цінністю, у яких відсутній конструктивний досвід (власне – будь-який досвід взагалі) державотворення, свідчать, на моє переконання, про те, що ці люди (із Зеленським включно) не спроможні адекватно оцінювати ризики, виробляти розумні та складні стратегії протидії задумам наших ворогів, здійснювати контрзаходи, та й взагалі маю сумнів чи вони розуміють зміст такої категорії як “національні інтереси України” – тому, імовірно, самі по собі вони вже є загрозою для національної безпеки України.

Більше того, якщо команда Зеленського просякнута агентами Росії чи “корисними ідіотами” Росії (на мою думку це більш ніж імовірно), швидкими темпами відбуватимется демонтаж досягнень команди Петра Порошенка – адже руйнувати – не будувати, тут розуму багато не треба.

Кухарка, блазень, чи рейдер не можуть і не вміють керувати державою.

Що нас чекає.

1. Нас чекає зрада ідеалів Майдану і втрата політичних досягнень п’яти років правління П. Порошенка;

2. Нас чекають – гострі конфлікти у тому випадковому збіговиську, яке називають “новиє ліца” Зеленського, що розноситимуться колами у регіонах;

3. Нас чекає рейдерський дерибан активів України групою Коломойського (я знаю як він працює – не питайте мене звідки) і меж жадібності цього дерибану не буде. У цієї людини немає етичних гальм, і жодних сентиментів щодо України – у 2014-му він захищав капіталізацію своїх активів, а не Україну;

4. Нас чекає згортання досягнутих соціальних стандартів;

5. Можливо, у нас заберуть безвіз;

6. Можливо, нас чекає кривавий внутрішній громадянський конфлікт, яким скористається Росія-Мордор;

7. Нас чекає зниження рівня правопорядку;

8. Нас чекає, імовірно, падіння рівня зростання економіки та зниження міжнародної фінансової підтримки;

9. Нас чекає падіння рівня міжнародної підтримки наших зусиль по спротиву російській агресії.

Думаю, навіть цього досить... По жодному із пунктів у мене немає позитивних прогнозів.

Але винуватити немає кого – все це ми накликали на себе своїми ж власними руками.

А я, як українець, знову повертаюсь до тих завдань, що їх українці мали впродовж як мінімум останніх двох століть на власній етнічній території під назвою Україна – у внутрішню еміґрацію, щоб зберегти цілісність свого тіла у якому живе моя свідомість, яка за допомогою мого тіла, поки воно живе, зможе хоч якось впливати на навколишній світ, якщо не сьогодні – то завтра.

© Р. Москаль, м. Харків, адвокат, партнер АО “Шевердін і партнери”, незалежний дослідник України, Китаю та західних буржуїв, квітень 2019.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Последние записи

Контакты

E-mail: blog@liga.net